Мій чоловік вийшов з «Азовсталі» – і потрапив в полон. Я дивилася відео по 100 разів, шукаючи його
Для Тетяни Гурової з Маріуполя 3 липня, мабуть, найщасливіший день в її житті. Після довгих місяців розлуки вона змогла обійняти свого чоловіка. Кирило – боєць полку «Азов» з 2015 року. Під час битви отримав осколкове поранення ноги. В середині травня разом з побратимами вийшов з металургійного комбінату «Азовсталь». А далі – полон. Зараз Кирило на волі, проходить реабілітацію. Він потрапив до перших списків обміну полоненими на 29 червня, з полону повернулися 144 військовослужбовця, серед них 95 – захисники «Азовсталі».
На кухні зробив пропозицію, я ледве втрималася на ногах
До 2014 року Тетяна мешкала в Макіївці, після окупації міста переїхала до Маріуполя. З майбутнім чоловіком, якому зараз 32 роки, познайомилася у одній із соціальних мереж.
«Кирило написав мені, я його проігнорувала. Бо на той момент була одружена, але родини як такої вже не було. Та випадковості не випадкові. У квітні 2017 він написав знову, я вже була вільна. Зустрілися за кавою. Чесно скажу, Кирило мені відразу сподобався, хоча я не планувала нових стосунків. Але у жовтні ми почали жити разом. У мене від попереднього шлюбу є донька, і я дуже хвилювалася, чи знайдуть вони спільну мову. Але даремно переймалася: Кирило дуже любить дітей, він для Аліси став справжнім батьком. Згадую випадок: племінниця обійняла Кирила, а донька відреагувала з ревнощами, відштовхнула її, сказала: «Це мій татусь». Саме в той момент я зрозуміла, що Кирило для Аліси — люблячий і турботливий тато, про якого тільки можна мріяти».
2 січня 2019 року Кирило зробив Тетяні пропозицію. Це трапилося на кухні. Залишалося кілька годин до потягу, чоловік збирався на чергове бойове завдання.
«Я готувала їжу в дорогу, і тут Кирило раптово каже: «Будь моєю дружиною!». У мене від несподіванки ноги стали ватяні, ледве не впала. А в лютому, коли він приїхав у відпустку, ми швиденько розписалися. У вересні 2021 року у нас народилася Ярослава, наша молодша донька. Коханий дуже сильно мене підтримав під час пологів і після, за що я йому дуже вдячна».
Чоловік вночі відвіз на «Азовсталь», там було дуже страшно
Події після 24 лютого Тетяна неохоче згадує. Каже, той період пройшов зі сльозами, болем та переживаннями. Жінка згадує, увечері 20 лютого Кирила по тривозі викликали на роботу, і це нічого хорошого не обіцяло.
«Наступного дня після повномасштабного вторгнення я з дітьми поїхала на 17-й мікрорайон до лікарні, там працював мій вітчим. Думали, через кілька днів повернемось додому. Але з кожним днем ситуація загострювалася. З чоловіком була постійно на зв'язку до 2 березня. Він привозив нам поїсти. Коли зв'язку вже не було, якось вночі приїхав Кирило з продуктами. Я ще заспана, бачу силует високого чоловіка в екіпіровці. Підходжу ближче і питаю: «Ти хто?» Ми кілька хвилин постояли, обійнялися — і він поїхав. А 5 березня вночі приїхав за нами і відвіз на «Азовсталь». Вже всі бункери були зачинені, тому ми розмістилися у приміщенні, де стоять заводські датчики.
На металургійному комбінаті мені було дуже страшно, в голові лише думка, що ми звідти не можемо вийти. Я чоловіка ніколи таким не бачила, він був суворим, кричав на мене. Але я і моя мама наполягли, щоб Кирило відвіз нас назад. Цієї ж ночі ми повернулися в лікарню на 17-й мікрорайон. Приїхав потім ще 9 березня, і з того часу Кирила не бачила».
Подзвонив і сказав, що, можливо, доведеться здатися в полон
12 березня до лікарні зайшли кадирівці та "днрівці". Тетяна згадує, дуже боялася за дітей. Каже, їй пощастило, бо у неї не перевіряли ані речі, ані документи, бо вона тримала на руках немовля. Ярославі тоді було пів року.
«16 березня ми на свій страх і ризик на автівці вітчима виїхали до Запоріжжя колоною, яку організував один з лікарів. Коли чоловікові написала, що ми вирвалися, у нього впав камінь з душі. 21 березня Кирило написав, що його телефон згорів. І після цього раз на 1-2 тижні виходив на зв'язок, буквально пару повідомлень, щоб поцікавитися, як ми. Наприкінці березня Кирило отримав поранення лівої ноги, про яке я дізналася тільки в середині квітня. При цьому писав, що все добре, з хлопцями тримаються. У травні чоловіку навіть на кілька хвилин вдалося мені зателефонувати, сказав, що, можливо, доведеться здатися в полон. Ви би бачили мій стан – істерика зі сльозами. Я розуміла, статися може що завгодно. Коли дізналася, що всі захисники виходять з «Азовсталі», стало трохи легше. Розуміла, що є шанс залишитися живим і повернутися до нас. Кожне відео з виходу дивилася уважно, переглядала багато разів. Все сподівалася побачити свого чоловіка».
Пізніше Тетяні зателефонували з Червоного Хреста, сказали, що з Кирилом все гаразд. Що він заповнив анкету і вказав контакт дружини як близького родича, і якщо буде нова інформація, вони повідомлять. І Тетяна трохи заспокоїлася. Робила дописи та стріми в соцмережах про азовців, всіляко допомагала в інформаційному полі, щоб про хлопців не забували. А згодом приєдналася до Асоціації родин захисників «Азовсталі».
«Познайомилася з «емоційними гойдалками». Стан був різний, але завжди були віра, надія і бажання, щоб коханий швидше повернувся до нас і обов’язково живим. Щовечора, коли меншу дочку вкладала спати, я молилася, як і вся наша родина. І Бог нас почув!».
Побачила чоловіка і міцно обійняла
29 липня Тетяна побачила новину про обмін, але без подробиць. Зізнається, що з 2500 людей побачити Кирила серед 144 військових — шанс невеликий. Але процес пішов, а це означало, що родина Гурових скоро з’єднається.
«В той же день, ближче до сьомої вечора, дзвінок з невідомого номера. «Впізнала?!» — пролунало з телефону. Моїм радощам не було меж, всередині все розривало і хотілося кричати всім і кожному, що нарешті він на волі. Кирило сказав, що його обміняли і знаходиться в Запоріжжі. Я дуже хотіла приїхати ось прямо в чому є, але чоловік сказав, що поки не можна. Того вечора ми розмовляли майже до другої ночі. 3 липня поїхала в лікарню до коханого. Коли побачила чоловіка, просто міцно обійняла. Не було навіть сліз, хоч на мене це не схоже. Мабуть, я до цього все виплакала».
Зараз подружжя живе в Києві. У Кирила попереду обстеження, операція, реабілітація.
«Головне, що він уже майже вдома. І я все зроблю, що від мене залежить, щоб чоловік якомога скоріше відновився. Я бажаю кожній сім'ї нарешті з’єднатися і більше ніколи не розлучатися».
Фонд підтримки родин захисників «Азовсталі» допомагає родинам і захисникам: як долучитися
Асоціація родин захисників «Азовсталі» започаткувала одноіменний благодійний фонд і хоче допомогти азовцям і їх родинам. Долучитися до ініціативи фонду можуть усі охочі.
На сторінці асоціації у інстаграмі анонсували збір грошей на бокси для захисників «Нарешті ти вдома».
Цей проєкт гуманітарної допомоги стане кроком підтримки військових, які повернуться з полону, чи втратили своє майно. Аби підтримати проєкт, перейдіть за посиланням і оберіть зручний для вас варіант задонатити на підтримку захисників.
Свої в Telegram 
