Катерина Гудзенко перевезла клініку з Покровська у Київ. Але вже планує повернення на Донеччину
Катерина Гудзенко — власниця клініки приватної медицини Neo Skin, що працювала у Покровську на Донеччині. Зараз жінка переїхала до Києва. Клініка у Покровську працювала до квітня, а потім її довелося зачинити. Усе медичне обладнання жінка вивезла спочатку до Дніпра, а потім до Києва. Наразі Катерина тут відновила роботу офтальмологічного кабінету, який зачинився після 24 лютого, а у жовтні відкрила клініку Neo Skin. Та попри все Катерина Гудзенко планує навесні 2023 повернутися до Покровська, аби відновити роботу медзакладу на Донеччині.
На 24 лютого у нашій клініці було заплановано 50 операцій
На початок війни в мене була клініка Neo Skin у Покровську, філія клініки в Кураховому і два офтальмологічних кабінети Zorko — у Покровську та Києві. До 24 лютого я була не тільки підприємницею і лікаркою, а ще й мамою двох дітей. 23 лютого я найняла директора з розвитку і у нас були амбітні плани — я почала готуватися до відкриття клініки Neo Skin у Києві. Воно було заплановане на вересень цього року. Однак вже 24 лютого мені здавалося, що рухнуло все. Згодом я підкоригувала графік свого життя і продовжила рухатися вперед.
Клініка у Покровську Neo Skin була кращою на Донбасі, я відкрила її у 2013. До того, як на Донеччині у 2014 почалися бойові дії, ми ще не "стали на ноги". Я тоді взяла кредит на будівництво клініки та придбання обладнання, у доларах, за курсом вісім. Виплачувала його чотири з половиною роки, але за курсом 26. Однак мене це не зупинило — я хотіла відкрити клініку і я це зробила. Правда, була окрема складність — знайти фахівців. Бо у 2014 приїхати на Донеччину, що жила без води й поруч з війною, могли лікарі тільки за умови, що вони отримуватимуть зарплатню вдвічі більшу, ніж у Києві, і матимуть, де жити.
Я хотіла, щоб моя клініка була кращою і щоб про неї дізнались. Тому влітку 2014 я сама провела три тисячі безплатних обстежень зору школярів Донеччини. Так про нашу клініку дізнавалися більше людей. Я прагнула, аби у клініці був високий рівень у всьому — від рівня обслуговування до медичної допомоги. У нас професійні лікарі, сучасне обладнання, чіткий графік прийому, комфортні умови перебування.
Та зупинятися тільки на офтальмології я не хотіла, тому згодом відкрила ще Центр приватної медицини з операційною. Все це відбувалося, коли з Покровська виїжджали люди. Ця ситуація навчила мене, що боротися потрібно завжди. А відчай — це не про мене.
На 24 лютого в клініці Neo Skin було заплановано 50 операцій, цей день у нас мав бути операційним. О шостій ранку мені зателефонував брат і сказав, що розпочалась війна. Потім директорка повідомила мені, що хірург сьогодні на роботу не вийде. Та попри все, клініка працювала у Покровську до 10 квітня. Згодом, коли люди виїхали з міста, а фахівці не приїжджали до Покровська, клініку довелося зачинити.
Будівля, де була клініка у Покровську, була облаштована під автономну роботу — власна свердловина, котельня, мініпідстанція. І це саме те, чого мені зараз дуже не вистачає у Києві.
Зрозуміла, що зараз не час зупинятися. Потрібно робити те, що вмієш найкраще
Я завжди мала чіткий план свого життя. Коли мене просили про зустріч, я дивилася свій графік, де все було розписано на три місяці вперед. Довгострокове планування рятує мене і під час війни. Якби я зараз фокусувалась на розв'язанні поточних задач, то вже б, мабуть, опустила руки.
На 2022 я запланувала подвоїти обсяги меддопомоги у Покровській клініці та відкрити власну мережу в Києві. Тож вирішила, що зараз саме той час, коли потрібно реалізовувати другу частину мого плану. Подумала, що зупинятися точно не варто, бо потім буде складно починати працювати — і фізично, і емоційно.
Тому прийняла складне рішення про евакуацію усього медобладнання з Покровської клініки. Воно коштує мільйони, тому вивезти його було важливо. Я не користувалася програмою релокації бізнесу, бо моє обладнання не помістилося б в один вагон чи вантажівку. Перевозила все самотужки. Звісно, як і всім, хто вивозив бізнес, було складно — треба знайти перевізника, домовитися хоча б про більш-менш адекватну ціну, знайти вантажників. Але найголовніше — знайти, куди це все везти.
Обладнання вивозила у два етапи — найдорожче переїхало з Покровська у квітні, решта у червні. Спочатку все це було у Дніпрі, а коли вирішила відкривати клініку у Києві, все перевезла до столиці.
Колектив, що був до війни, я зберегти не можу — тільки на Донеччині у мене працювали 75 людей. Кожному я побажала якнайскоріше зустрітися.
Після переїзду я відновила роботу офтальмологічного кабінету Zorko у Києві, він працював тут до 24 лютого, потім зачинився. Щоправда, для відновлення роботи довелося телефонувати керуючому і говорити: "Виходь на роботу, а жити будеш у мене". Майже такі умови я запропонувала і директорці. За місяць ми відновили роботу кабінету і нам вдалося покращити результати роботи — удвічі порівняно з довоєнними.
Вже у жовтні я відкрила клініку у центрі Києва. Тут у нас повний діагностичний блок з сучасним обладнанням, дитяче апаратне лікування, маніпуляційна, мініопераційна, власна майстерня, оптичний зал з великим вибором окулярів і лінз. Працюємо, як і інші, — перечікуємо повітряні тривоги, не працюємо, коли у Києві вимикають світло. Автономності, яка була у Покровську, мені зараз дійсно бракує.
Головна причина, чому я не повертаюсь на Донеччину зараз — відсутність лікарів. Немає того колективу, всі роз’їхались, щоб повернути всіх, мені потрібно привезти обладнання і платити зарплатню вищу, ніж у Києві. І ці гроші мені потрібно заробити тут, у столиці. Щоб вистачило на гідну оплату праці київських фахівців і на оплату праці тих, хто зможе повернутися до Покровська.
Зараз вчу англійську. Після війни планую спілкуватися з іноземними фахівцями про розвиток свого бізнесу в Україні з іноземними фахівцями
Я не вмію жити, щоб не планувати. Тому в моєму графіку життя — навесні 2023 повернення до Покровська. А поки я вчусь і вчу інших. Навчаюся у коледжі в Британії — вдосконалюю медичні знання та підвищую рівень своєї англійської. Ще викладаю у Київському національному медичному університеті імені Богомольця. Вважаю, що маю достатньо знань, аби ділитися ними з іншими.
Англійська мені потрібна професійного рівня на майбутнє — щоб після війни я могла сама, без допомоги перекладачів, вести перемовини з іноземними фахівцями щодо допомоги у розвитку приватної медичної галузі в Україні. Вважаю, що жоден перекладач не зможе донести мої думки й пропозиції так, як я сама їх сформулюю.
У довоєнні часи, щоб приватний медичний бізнес почав приносити прибуток, потрібно було чотири роки. Зараз взагалі невідомо, скільки часу знадобиться для отримання якогось сталого прибутку. Війна чітко довела — головне не тільки бізнес. Життя — це пазл.
Мої підкореговані плани на сьогодні виглядають так — мережа офтальмологічних центрів Zorko та Neo Skin в Україні та Британії.
Свої в Telegram 
