Сапер Влад Курілов загинув, розміновуючи Святогірськ. Він любив музику і свого собаку Ареса
Владислав Курілов з 2014 року займався розмінуванням. Капітан служби цивільного захисту шукав небезпечні боєприпаси по всій Донецькій області. За свій службовий шлях рятувальник із своєю командою аварійно-рятувального загону спеціального призначення розмінував безліч локацій в регіоні. Після повномасштабного вторгнення російських військ Владислав очолив групу піротехнічних робіт, яка працювала тільки на поверхні.
23 жовтня під час розмінування на території нещодавно звільненого Святогірська здетонував російський снаряд. 26-річний Владислав Курілов загинув.
Бог поцілував його голосові зв’язки
«Влад Курілов — молодий та харизматичний… Це непоправна і несправедлива втрата для усієї нашої великої родини», — написали співробітники Влада з Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Владислав народився на Донеччині, у невеликому містечку навчався у школі, а після закінчення у 2013 році вступив до Харківського національного університету цивільного захисту. Після 2014-го більше не зміг побувати вдома через російську окупацію. Тому новий етап життя Влад розпочав у Маріуполі.
Друзі та колеги — Уляна, Віталій та Дмитро — згадують загиблого з теплом і досі не можуть змиритися з тим, що вже ніколи не побачать Влада, що він більше не зіграє на гітарі і ніколи не заспіває їм.
Уляна Кім працювала разом з Владиславом, тому новина про загибель товариша дуже її засмутила.
Схожі відчуття були і у Віталія Цибуліна. Згадує, що від почутого у нього всередині все перевернулося, все сильно стиснулося. Хлопці познайомилися у червні 2018 року: Влад закінчив університет у Харкові, Віталій — у Львові, а зустрілися у Маріуполі.
Обидва після навчання потрапили за розподілом до одного рятувального загону спеціального призначення, але до різних частин.
Про музичні якості Влада згадує і Дмитро Стрижебік. Вони разом навчалися в Харківському університеті.
«Я спочатку почув його голос, він як у 70-річного блюзмена. Тоді подумав: ото Бог поцілував його голосові зв'язки. Яке ж було моє здивування, коли побачив Влада — це був молодий хлопчина низького зросту. Ми потім зустрілися на репетиції вишівського оркестру: потрібен був барабанщик, а я колись у шкільні часи грав у рок-гурті. З того часу і стали товаришувати».
Сумував за електрогітарою і вчився грати на дримбі
Влад любив рок. Веселий і головне — не російський, бо він був патріотом своєї країни. Уляна каже, що Влад був з тих людей, які розуміли, чому музика не може бути «поза політикою».
А ще вона пригадує, як Влад неодноразово розповідав, що у нього вдома на тимчасово окупованій території залишилася електрогітара.
Влад любив грати на гітарі
«Дорога до Єнакієвого для нього була закрита. Владу було дуже боляче через те, що він не може їздити додому і бачити своїх рідних. Хотів, щоб електрогітару йому якось передали. Мріяв, як після роботи буде грати на ній».
Згодом Влад придбав у Маріуполі новий музичний інструмент, але вже компактний — дримба.
«Він дізнався, що на дримбі грають гуцули у Карпатах, і намагався опанувати цей музичний інструмент».
Здійснилася мрія — придбав друга по кличці Арес
Владу дуже подобалася програма Дмитра Комарова «Світ навиворіт». Передивився всі випуски, з нетерпінням чекав, коли вийдуть нові і неодноразово передивлявся старі. Мріяв подорожувати.
Він був дуже чуттєвою людиною, відкритим до цього світу. По-доброму, з повагою ставився до інших. А ще любив тварин, особливо собак. Хотів завести собі песика і попри щільний робочий графік все ж таки втілив свою мрію. Восени 2017 року у нього з’явився пес — французький бульдог по кличці Арес.
Влад і його чотирилапий улюбленець
Цей собака був для чоловіка віддушиною та відрадою. Влад любив з ним гратися, наче він не доросла людина, а п’ятирічний хлопчик. Дмитро Стрижебік згадує, як Влад обирав собі собаку.
«Він спочатку хотів собі шарпея, але жінка, яка продавала цих песиків, відмовила. Вона сказала, що з таким графіком роботи Влада, коли він довго не буває вдома, краще не брати собаку цієї породи. Тоді Влад обрав французького бульдога. У Маріуполі ми жили в одному дворі, тому я майже щодня приходив до Влада, щоб погодувати та вигуляти Ареса. Бо мій робочий день закінчувався на кілька годин раніше, ніж у Влада. А коли він по роботі надовго їхав з міста, Ареса залишав у мене. Востаннє він жив зі мною майже три місяці, так що можна сказати, Арес — то і мій пес теж. А у мене було двоє котів, і вони не зовсім були в захваті від такого сусіда».
Зрадів, коли на роботі дозволили бороду
На останніх фотографіях і відео, які журналісти зробили 14 жовтня, за 10 днів до трагедії, Влад з вусами та бородою. Колежанка Уляна Кім каже, коли у нього була відпустка або довгі вихідні, Влад любив відпустити бороду.
«Його обурювало, що співробітникам деяких підрозділів дозволяли носити бороди. А за кордоном то взагалі норма — наші колеги давно з бородами. А ось у нас на службі була заборона на бороду. Гоління щодня — це як частина нашого службового дрескоду. А після початку повномасштабного вторгнення керівництво дозволило на службу ходити з бородою. Влад таке рішення прийняв дуже позитивно, бо довго на це чекав».
Така ризикована робота
Друзі запам’ятають Влада, як людину мужню, рішучу та відповідальну. Якщо він брався за якусь справу, то доводив її до кінця. У нього була дуже міцна життєва позиція — не здаватися.
Віталій Цибулін каже, роботу друга можна було охарактеризувати одним словом — ризик.
«Разів п’ять, а то і більше, Влад міг підірватися. Але щастило, його це обходило стороною. Востаннє, коли поруч розірвався снаряд, він став гірше чути на одне вухо. При пораненнях колег завжди був поруч і серед перших надавав їм медичну допомогу».
Історія, яка трапилася 22 січня 2019 року, є підтвердженням слів Віталія. Того дня група з трьох саперів, серед який був Курілов, під час обстеження газогону Мар’їнка-Красногорівка потрапила під ворожий обстріл. Бойовики відкрили вогонь попри оголошений режим тиші та присутність патруля місії ОБСЄ. Один з колег Владислава отримав поранення.
За місяць після обстрілу тодішній голова Донецької облдержадміністрації Олександр Куць вручив саперам нагородні годинники.
Владу вручили годинник
Ворога не треба недооцінювати, бо він хитрий і підступний
А ще Владислав був оптимістом. Уляна згадує, що навіть у важких ситуаціях міг влучно пожартувати, щоб інших підбадьорити. За словами колежанки, він вірив у перемогу України і завжди наголошував на тому, що українці та росіяни — абсолютно різні нації, різні люди.
«Що між нами та ними — велика прірва. Але зауважував, що ворога не треба недооцінювати, бо він хитрий і підступний», — каже Уляна.
Останнім часом Влад розповідав друзям, що дуже багато роботи. Важкої та небезпечної роботи. Адже на деокупованих територіях російські солдати залишили дуже багато вибухових «подарунків». Мінують навіть тіла своїх солдат або роблять пастки там, де це просто неможливо уявити, наприклад, на дитячих майданчиках.
«Я взагалі вважаю, що професія сапера вимагає дуже високопрофесійних якостей, витримки й відповідальності, а також не абияких нервів. Бо це не тільки про розуміння, як правильно зробити, а ще і про правильну організацію, постійне вдосконалення себе як професіонала. Влад завжди намагався розвиватися у своїй професії, навіть у вільний від роботи час. Попри те, що робота дійсно дуже важка, Влад ніколи не жалівся. Просто брав і виконував те, що треба. Бо точно знав, для чого він це робить».
Якщо ви хочете підтримати родину Влада, можете це зробити, перерахувавши гроші на картку сестри загиблого:
5168 7554 3350 6272 - отримувачка Єлізавета Філончук.
Свої в Telegram 
