Серед фотографій могил з масового місця поховання у Лимані на Донеччині Христина Скобельська побачила фото з могилами своїх рідних. Двоюрідний брат Христини Євген Кісіль встиг розповісти їй про загибель всієї родини перед тим як сам теж загинув — чоловік підірвався на міні в лісі у вересні. Всі інші загинули 24 травня, коли дві російські ракети влучили в погріб, де вони ховалися від обстрілів. Євген вижив, бо поїхав заряджати телефон. Але у вересні підірвався на міні у місцевому лісі, куди вирушив по дрова.
Христина втратила майже всіх родичів по лінії матері — 53-річну тітку Олену Кісіль, 55-річного дядька Анатолія Кісіля, 32-річного брата Євгена Кісіля, 2-річну племінницю Олену Кісіль, 1-річну племінницю Людмилу Кісіль, 34-річну невістку Вікторію Поліванову та її дітей від попередніх стосунків: 14-річну Катерину і 9-річного Олександра Поліванових.
Залишилися чекати на звільнення у місті, яке щодня нищила російська армія
До великої війни Христина з родиною теж жила у Лимані. Близько місяця після повномасштабного вторгнення у місті було відносно спокійно — люди ходили на роботу і намагалися жити більш-менш звичним життям. Та у квітні все різко змінилося — аптеки і магазини зачинилися, зникли світло, газ, водопостачання. Лиман був під постійними обстрілами. На початку квітня Христина з чоловіком і синами евакуювалися. Згодом виїхала і її мама.
А родина Кісілів залишилася. Боялися втратити нажите тяжкою працею. Христина каже, пізніше родичі хотіли виїхати, та було вже запізно — тоді виїхати з Лиману могли тільки ті, у кого був власний транспорт. Розповідали Христині, що перевізники стали відмовлятися заїжджати у Лиман через небезпеку, тож родина залишилася чекати на звільнення під постійними обстрілами.
З’їхалися разом, аби легше було переживати усі жахи. Так і жили — готували на багатті їжу, топили баню, аби можна було покупатися у теплій воді. Але практичної жодної ночі не ночували у будинку — через постійні обстріли спали у погребі. До місцевої церкви ходили по воду. Одного дня, коли набирали воду, у сусідський будинок влучила ракета. Вони дуже сильно перелякалися. Відтоді спустилися у погріб і майже не виходили звідти.
Лиман опинився у повній окупації наприкінці травня. А до цього росіяни нещадно гатили по місту. 24 травня був черговий ранковий обстріл. Коли все затихло, двоюрідний брат Христини Євген поїхав з дому, аби зарядити у знайомого телефон від генератора. Поки його не було, у погріб, де жила і ховалася його родина, влучили дві російські ракети.
Ніхто не вижив. Євгену довелося власноруч розбирати завали і витягати тіла своїх рідних. Христина каже, від тіла тітки Олени не залишилося майже нічого — рештки вмістилися у відро...
А через чотири місяці не стало і Євгена — у вересні він підірвався на міні у місцевому лісі, куди ходив за дровами з другом і його сином.
Так у Лимані загинула ціла родина. Ось що розповіла про своїх родичів Христина Скобельська.
Олена хотіла навчити онучок доглядати за рослинами
Олена Кісіль народилася у Смирнівці, що на Харківщині. У 16 років втратила матір, її виховували бабуся та батько. Коли навчалася у медичному училищі, познайомилася зі своїм чоловіком Анатолієм. Згодом одружилися та оселилися в селі Добровілля Харківської області. У подружжя народився син Євген. У рідному селі жінка працювала медсестрою амбулаторії. Після того, як її закрили, родина Кісіль переїхала до Лимана.
«У селі було важко жити. Амбулаторію закрили, довелось шукати нову роботу. У 2007 році тітка влаштувалася медсестрою на санпропускник в Лиманську центральну районну лікарню», — розповіла племінниця Христина.
Колеги поважали Олену Іванівну, вона була безвідмовною і завжди приходила на допомогу.
«Коли у мене хворіла дитина, я зверталась до тітки, вона приходила додому, робила уколи. Це була дуже добра, а ще — весела людина. Ми святкували разом всі свята, ходили один до одного в гості».
Олена Іванівна займалася також садівництвом: вирощувала фруктові дерева та квіти. Без роботи на землі жінка, яка виросла та багато років провела у селі, не могла. Тож купили з чоловіком приватний будинок із ділянкою, щоб було де вирощувати рослини.
«Коли народилася перша онука, тітка говорила своїй сестрі, що хоче посадити великий сад — щоби були фрукти для онуків, — розповіла племінниця Христина. — Вона казала: «онуки будуть рости, а я їх вчитиму доглядати за деревами…»
В Олени Іванівни залишилися онука Діана, сестра Інна, племінниця Христина.
Анатолій був суворим, та коли бачив онучок, його серце тануло
Анатолій мав середню професійну освіту, за спеціальністю «токар». Багато їздив на заробітки, працював, аби забезпечити сім'ю. Коли син Євген підріс, разом із ним будував на замовлення літні будиночки, душі…
«Останні роки свого життя дядько Толя присвятив двом маленьким онучкам — Оленці і Людочці. Він за характером був суворим, але коли бачив дівчаток, його серце тануло», — розповіла племінниця Христина.
Анатолій багато гуляв з малечею, грався, читав дівчаткам казки, переглядав із ними мультфільми. «Інтернет у себе вдома підключив, щоби внучки могли дивитися мультфільми там», — розповіла Христина.
Після повномасштабного вторгнення Анатолій з дружиною Оленою перебрались до сина та невістки — родина вирішила бути разом. Ночували в погребі на подвір’ї, ховались там від обстрілів. І загинули в один час від удару двох російських ракет.
В Анатолія залишилися онука Діана, племінниця Христина та сестра дружини Інна.
Євген був дуже працьовитим і любив дітей
Женя народився на Харківщині, а потім із сім’єю переїхав у Лиман, де вступив до місцевого залізничного училища. Чоловік мав другу групу інвалідності по зору — через проблеми з очима не зміг працювати на залізниці. Влаштувався на Лиманський комбікормовий завод. Займався сільським господарством — зокрема, разом з батьком Анатолієм орендував пай, де вирощували кукурудзу.
«Євген від мене старший на шість років. У дитинстві ми багато часу проводили разом: гралися, гуляли, рибалили. Я не пам'ятаю його сумним, з будь-якої ситуації завжди знаходив вихід і вмів бачити позитив», — розповіла двоюрідна сестра Христина.
У Лимані Євген Кісіль познайомився зі своєю першою дружиною. У подружжя народилася дочка Діана, яку чоловік дуже любив. Після розлучення тато з дочкою підтримували теплі стосунки.
«У вихідні він їздив провідати Діану, привозив подарунки. Вони проводили разом час. Женя завжди вчасно сплачував аліменти», — розповіла сестра Христина.
Після розлучення Євген познайомився з Вікторією Полівановою, вони почали жити у цивільному шлюбі. Вікторія мала двох дітей від попередніх стосунків — Олександра та Катерину. Згодом у пари народилися двоє доньок: Оленка та Людмила.
«Женя не робив жодної різниці між дітьми. Він хотів багатодітну родину й двох дітей Вікторії приймав як своїх. Хотів Сашку замінити батька, вчив його рибалити, майструвати. Знайшов спільну мову із Катею», — розповіла Христина.
Друзі кажуть, що Женя був добрим, безвідмовним, завжди приходив на допомогу.
За трохи більше як три місяці до загибелі Євген Кісіль втратив всю свою родину: дружину Вікторію, батька Анатолія, матір Олену та чотирьох дітей — у підвал, де вони переховувалися, влучили дві російські ракети. Євген у той час поїхав заряджати телефон.
У загиблого залишилися донька Діана, сестра Христина та тітка Інна.
У жовтні Оленці мало б виповнитися три роки
Маленька Олена була дуже активною дівчинкою. З усією родиною любила їздити на Блакитні озера. Батько Євген багато фотографував дівчинку, знімав із нею відео. На світлинах Олена завжди усміхнена, на відео — танцює, співає. Дівчинка була маленькою модницею — любила приміряти мамині сукні та взуття на підборах. Любила дивитись мультики та слухати казки на ніч. 12 жовтня Олені мало б виповнитись три роки…
«Вона вже говорила реченнями. Трішки соромилася чужих людей, а серед своїх гралася без проблем. Ми частенько ходили один до одного в гості, де Олена гралась разом з моїми дітьми», — розповіла тітка Христина.
Дівчинку дуже любили бабуся Олена, на честь якої її й назвали, та дідусь Анатолій. Батьки теж не могли натішитись нею. Усі вони загинули від російської зброї…
У маленької Олени залишилися сестра від першого шлюбу тата Діана, тітки Христина, Інна, Ірина та бабуся Ольга.
Людочка навчилася ходити і вимовляти перші слова
Людмила з народження мала проблеми з ногами, носила спеціальний корсет. Якраз незадовго до повномасштабної війни корсет дівчинці зняли.
«Людочка лише навчилася ходити і почала говорити. Сказала свої перші слова — мама, тато, дай. 27 березня їй виповнився рік… Вона любила яскраві іграшки, гарно розвивалась. Я мала стати для неї хрещеною мамою…», — розповіла тітка Христина.
У маленької Людмили Кісіль залишилися сестра Діана, тітки Христина та Інна.
Вікторія безмежно любила своїх рідних
Вікторія Поліванова родом із селища Зарічне Донецької області. З дитинства тяжко працювала: допомагала людям копати картоплю, побілити хату, доглядала за старенькими. Здобула спеціальність «маляра-штукатура» і бралася за будь-яку роботу, аби забезпечити сім'ю.
«Вона завжди говорила: «не хочу, щоби мої діти жили так, як я. Хочу, аби вони мали нормальне, щасливе дитинство», — розповіла кума Вікторії Анна.
У Зарічному жінка народила двох дітей — Катерину й Олександра. Коли діти були ще малими, Вікторія познайомилася з Євгеном. Пара жила у цивільному шлюбі й у них народилися ще двоє дітей — Оленка та Людмила.
«Вікторія весь свій час присвячувала дітям. Вони з Євгеном лише нещодавно купили будинок. Робили ремонт у дитячих кімнатах, купували техніку. Намагалися облаштувати для дітей комфортний побут, — розповіла Христина, двоюрідна сестра чоловіка загиблої. — Вікторія мені про себе мало розповідала, була трохи закритою людиною. Але вона була дуже хорошою дружиною і мамою».
У загиблої залишилися рідна сестра Ірина та мама Ольга.
Катя мріяла про щасливе майбутнє
Спочатку Катя вчилася у Лиманській ЗОШ №5, потім мама перевела її та сина Олександра до місцевої школи-інтернату. Дівчина допомагала доглядати за молодшими братом та сестричками.
Активна, жвава, життєрадісна. Катя любила слухати музику, знімала відео для тік-току, плела браслети з бісеру, один із яких подарувала своїй бабусі Олені. Дівчина мріяла про закінчення школи та щасливе майбутнє…
У загиблої Катерини залишилися тітки Ірина, Христина та бабуся Ольга.
Олександр мріяв стати відомим співаком
Сашко вчився спочатку у Лиманській ЗОШ №5, потім мама перевела його до місцевої школи-інтернату. З дитинства Сашко зростав без рідного батька. Коли його мама зустріла Євгена, радів і тягнувся до нього.
«Хлопчик потребував батьківської уваги, він хотів багато часу проводити з Женею. Разом часто їздили на рибалку…», — розповіла сестра названого батька Христина.
Сашко любив співати. Мав гарний голос і перемагав на регіональних конкурсах із народного й естрадного співу.
«Коли ми з ним вперше зустрілись, він протягнув руку і сказав: «мене звати Сашко, дуже приємно нарешті з вами познайомитися». Я тоді сказала йому, щоби приходив гратись до моїх синів. Він відповів: «добре, якщо дозволить мама, то обов'язково прийду». Сашко був сором’язливим, лагідним, добрим, слухняним та усміхненим хлопчиком», — розповіла Христина.
У Сашка Поліванова залишилися тітки Ірина, Христина та бабуся Ольга.
***
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових для Свої.City. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Свої в Telegram 
