"Пункти незламності" з теплом, інтернетом, без води. Свої перевірили їх у Києві, Львові та Броварах
Через ракетні обстріли російських військових українці все частіше перебувають без світла, води та тепла. Блекаути довжиною від двох годин до кількох діб змушують шукати альтернативу. Так у листопаді з’явилися так звані “Пункти незламності” — місця, де можна перечекати, зігрітися, підзарядити ґаджети, випити чай чи каву. Зазвичай вони розташовані у школах та дитячих садочках. З інтерактивною мапою розташування "Пунктів незламності" можна ознайомитися на цьому сайті. Журналісти Свої відвідали кілька таких пунктів та поспілкувалися з відвідувачами.
У Києві творчо та тепло
Максим Бондарєв завітав до пункту в одному з районів столиці. Далі у монолозі все, що його здивувало.
"Пункт незламності" у Києві
Холодно. Біля Будинку дитячої творчості своїх розумашок чекають батьки. З сумками та пакетами вони ходять вздовж паркану, аби хоч трохи зігрітись. “СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО” — так написано на скляних дверях. Аби потрапити до “Пункту незламності” доведеться знехтувати цим попередженням.
Всередині все виглядає творчо. Ось тобі поробки з паперу, ось колоски пшениці в пам’ять про Голодомор. А ще, наче згадка про щасливі ковідні часи, роздруківка, як правильно мити руки. На вході тебе зустрічає вахтерка з двома журналами. Перший для працівників, другий для гостей. У ньому треба вказати мету візиту. “Ознайомлення” — пишу я кривими літерами у зошиті в лінію.
"Пункт незламності" по вулиці Данила Щербаківського, 18 відкрили чотири дні тому. У Шевченківському районі Києва їх загалом налічується 89 штук. Їх адреси можна дізнатись з дбайливо надрукованого і загорнутого у пластиковий файл списку. Здебільшого місця для обігріву та підзарядки розташовані на базі освітніх закладів різних ступенів.
“За чотири дні до нас ніхто ще не приходив. Лише заступник Кличка приїжджав з комісією. Їх все влаштувало”, — каже вахтерка, а відлуння її голосу розлітається пустими коридорами.
Аби показати "Пункт незламності" до мене спускається поважна компанія — заступниця директора з навчально-виховної роботи Катерина Дрондіна, заступник директора з господарської частини і комендант Сергій Іваненко і заступниця директора з навчально-методичної роботи Наталія Юрченко.
“Прошу, не сприймайте мене, як комісію. Я лише журналіст”, — кажу їм, аби увійти в довіру.
Місця для обігріву і прийому людей тут облаштували у навчальних класах. Ось сповивальний столик, поруч піаніно. Ось паперові серветки, антисептик і стільці, стільці, стільці. Деякі з них дитячі. Вони виглядають кумедно. Уявляю, як здоровезний дядько чи жінка у теплій куртці і двох светрах сидітиме на них, тримаючи пластиковий стакан з чаєм.
“У нас все є. Обігрівачі, серветки, генератор, пальне”, — розповідає пані Катерина і майже за руку веде мене вниз. Частина “Пункту незламності” розташована у підвалі. Тут під час повітряної тривоги продовжують займатись діти.
У підвалі все так само, як і на горі. Вздовж стін, які прикрашають дитячі малюнки, акуратно розставлені стільці. Поруч ємності з водою та невеличкий запас цукерок з чаєм.
“Тут можна пересидіти. Але ми сподіваємось, нам допоможе Господь і тотального вимкнення електрики, бомбардувань не буде”, — продовжує вона.
Підлогу, певно перед приїздом перевірки, помили. Тому у підвалі пахне хлоркою. Мені навіть ніяково стояти на цих стерильних кахлях. Аби переконатись, що не нашкоджу, перевіряю підошву на забрудненість. З плюсів цього приміщення — тут є туалет, а колір стін радує змучене око. З підвалу є два виходи. Це створює відчуття безпеки. Комендант пункту пан Сергій намагається мені їх показати, але я йому вірю. Він живе поруч. Якщо люди масово прийдуть, він прийде теж, аби слідкувати за порядком і генератором.
“Генератор у приміщенні заводитимете?”, — підколюю я його, коли ми вже піднялись на гору. “Ні, звісно, — відповідає він, — Тут мотор, як у мотоцикла. Задихнемось. Ось двері, винесу і заведу”, — продовжує Сергій.
Комендант пункту Сергій
Дивитись тут більше нічого. "Пункт незламності" по вулиці Данила Щербаківського, 18 виглядає пристойно. Подивимось, як буде потім. Але сподіваюсь, не доведеться.
У Броварах є Starlink
Інесса Курінна відвідала “Пункт незламності” від Державної служби з надзвичайних ситуацій у Броварах. Її найбільше вразили люди.
"Пункт незламності" у Броварах
Біля пожежної частини на вулиці Петлюри, 11 у Броварах рятівники облаштували мобільний “Пункт незламності”, де люди можуть зігрітися, зарядити ґаджети та скористатися безплатним доступом до інтернету, який забезпечує Starlink.
“Найчастіше люди приходять зарядити електропристрої: телефони, планшети, ноутбуки, скористатись інтернетом, зв'язком. Коли є світло, живимося від загальної мережі, коли вимикають — запускаємо генератори, та все одно інтернет та електрика у нас є. У пікові години приходить до 30 людей”, — розповідає заступник начальника частини Микола Юхта.
Крім цього тут облаштований невеликий дитячий куточок з іграшками, є добре укомплектована аптечка, запаси питної та технічної води. Відвідувачам рятівники пропонують чай, а на столі є печиво та яблука. Останні приніс один з місцевих мешканців, який вже побував тут раніше.
Люди сюди приходять постійно, але найбільше під час відключень електроенергії. За 10 днів роботи пункт відвідали понад 250 містян.
“Сьогодні ми проводили оповіщення населення. Їздив наш службовий автомобіль GMS з гучномовцем, говорили, які "Пункти незламності" працюють у Броварах та Броварському району, щоб більше людей було проінформовано, бо багато тих, хто ще не знає”, — пояснює заступник начальника пожежної частини.
Рятівники розповідають, що 29 листопада під час ранкового відключення електроенергії до пункту приходила мама з дитиною, щоб хлопчик міг скористатися інгалятором. В цей же день їхні фото опублікувала ДСНС Київської області.
Хтось приходить сюди погрітися, бо деякі будинки після останнього масованого обстрілу мають проблеми з опаленням, а дехто зазирає для того, щоб дізнатися, на яку допомогу можна розраховувати у разі, якщо будуть довготривалі відключення електрики. Наприклад, Ігор вперше прийшов до "Пункту незламності" з дружиною та дитиною.
“Наразі ми прийшли трохи зігрітися та зарядити телефон і подивитися на те, як все тут влаштовано, щоб, коли вже буде дуже погано, ми розуміли, що доведеться з собою брати. Це у нас такий перший екскурсійний похід. У нашому будинку не було світла дві доби. Ми навіть не знали, що він тут є. Проїжджали й побачили, що запрацював", — розповідає Ігор.
Анна Поліщук приходить грітися, бо через відключення електроенергії виникли серйозні проблеми з теплопостачанням —– тепла немає і коли знеструмлений її будинок, і коли вимикають електрику на котельній. Через це радіатори у квартирі гріються приблизно годину в невеликому інтервалі між відключеннями на одному і другому об’єкті.
“Я живу за адресою Незалежності, 19-а. Дитина поїхала у село, а я приходжу кожного дня до “Пункту незламності” грітися, бо у квартирі 13 градусів тепла. Зараз будемо розв'язувати питання через Тепломережу, ЖЕК. Таких будинків на 34-му мікрорайоні п’ять, у яких вимикається світло і немає опалення”, — пояснює свою ситуацію Анна.
Відвідувачі проводять час по різному — хтось читає книжки, хтось працює за ноутбуком, а хтось спілкується з іншими гостями мобільного “Пункту незламності” за чашкою чаю.
Цей “Пункт незламності” у Броварах не єдиний. Тільки ДСНС у місті організувало роботу трьох таких пунктів. Вони працюють при кожній пожежній частині. Окрім цього організована робота пунктів обігріву.
“Пункт обігріву — це намет або приміщення, де є тепло і туди можна прийти погрітися. “Пункт незламності" — це вже інтернет, електроенергія, аптечка, мінімальне харчування”, — пояснює Микола Юхта.
У Львові бракує їжі
Софія Пилипенко спілкувалася з людьми, що приходять до “Пунктів незламності” у Львові.
Софія Пилипенко у пункті обігріву у Львові
У Львові Свої побували у “Пункті незламності” на вулиці Костя Левицького, 67. Це один з двох таких в Личаківському районі, знаходиться він у районному центрі надання адміністративних послуг. На вході можна зустріти охоронця, який повідомляє: “Світла немає”. На питання, де тут можна знайти "Пункт незламності", чоловік показує хол на цокольному поверсі будівлі. Там можна зарядити телефони, під’єднатись до WI-FI й випити води. Поряд з балоном води на столі лежить чай, але заварити його не можна через відсутність можливості підігріву. На це скаржиться найперша людина, яку зустрічаємо в цьому просторі — переселенка Людмила.
“Ви все одно не відчуєте мого болю. Хоча у кожного свої втрати: хтось роботу втратив, хтось близьких”, — відразу відповідає жінка на прохання дати коментар.
Людмила виїхала з Енергодара у квітні. Вона пригадує, що винайняти житло у Львові було неможливо через високі ціни на оренду, тож з того часу вона постійно живе в різних шелтерах і волонтерських пунктах допомоги, переїжджаючи фактично щотижня. Зараз Людмила живе у 3-кімнатній квартирі з чотирма людьми в одній кімнаті. Цю квартиру вони з іншими переселенцями винайняла самостійно. Роботи в неї немає, адже вона пенсіонерка. До цього “Пункту незламності” жінка потрапила вперше — прийшла до ЦНАПу, щоб дізнатись, чому не отримала соціальні виплати за листопад і вирішила залишитись через відсутність світла.
“Хотіла випити чаю, а води немає… Я не жаліюсь, бо ніхто мені нічого не винен. Я просто несу свій біль. Але все ж хотілося б отримувати більше допомоги від держави. Коли гніздо пташки руйнують, то чого їй бракує найбільше? Звичайно ж, гнізда. Я одразу ж стала до черги на модульне житло, але мені ніхто так і не дзвонив. Хотілося б мати хоча б маленьку територію з особистими кордонами, але власну. Бо, коли живеш поряд з чужими людьми, це важко фізично й емоційно”.
Втім, Людмила відзначає, що скоро отримає продуктовий набір від міської адміністрації Енергодару. Вона хоче якомога швидше повернутись до рідного міста, де залишився її зять — він працює на АЕС і не може виїхати, адже його внесли до “невиїзного списку”. Та для Людмили повернення можливе лише після деокупації.
“Я хоч і російськомовна, але для мене Батьківщиною є Україна”, — каже жінка.
Помічаємо, що тут доволі мало людей, але серед них виділяється хлопець за ноутбуком — переселенець з Маріуполя Данило. До пункту разом з ним прийшли його батьки. Родина змогла виїхати з Маріуполя 28 березня. Спочатку вони жили у Запоріжжі, де, як пригадує хлопець, вони отримували величезну підтримку — їм допомагали із житлом, виплатами, речами, продуктами. Пізніше недалеко від їхнього місця проживання вибухнув снаряд і вони вирішили переїхати до Львова.
“Якщо і тут буде щось подібне, то будемо їхати ще далі… Постійно бігаємо, як таргани”, — зазначає мама Данила.
Зараз родина мешкає в гуртожитку для переселенців. Данило каже, що за весь цей час їм не так часто вимикали світло, але сьогодні це сталося і він прийшов до “Пункту незламності”, аби попрацювати над своєю курсовою роботою. Хлопець продовжує навчатись на другому курсі в Харківському політехнічному інституті, вивчаючи екологію.
“Для мене головне — світло й інтернет. Тому тут мене все влаштовує. Та й взагалі мені дуже комфортно у Львові”, — коментує Данило.
“Мені не дуже комфортно. Розумієте… Переселенців багато, туалетів мало. Ми постійно стоїмо в чергах. Буває, що не купаємось по два тижні. У нас немає роботи, бо ми стояли на обліку в центрі зайнятості три місяці й так і не отримали пропозицій — невдовзі нас з нього зняли”, — каже батько хлопця. Він до окупації Маріуполя працював охоронцем заводу.
Переселенці також звертають увагу на те, що не можуть готувати їжу в таких умовах, адже мають електричну плиту в гуртожитку.
“Сидимо і думаємо, куди зараз піти їсти. Можна було б готувати, як в Маріуполі — на дровах на вулиці. Але нам сказали, що за таке можуть заарештувати. Тому було б добре, якби людям роздавали безкоштовну їжу чи хоча б чай з печивом і бутербродами”, — зазначає мати Данила.
За іншим столом сидить молода дівчина Варя, яка евакуювалася з Харкова на початку повномасштабного вторгнення. Пів року вона жила в Німеччині, але нещодавно повернулася до України. Варя пояснює, що зайшла сюди ненадовго. Зазвичай дівчина працює в кав’ярнях, закладах харчування, а сьогодні захотіла подивитись на умови в "Пункті незламності".
“Я думала, що тут можна буде працювати за ноутбуком, але тут можна лише зарядити телефон. Тому я б не працювала тут на постійній основі”, — пояснює дівчина.
Людей у пункті небагато
Її батьки залишились в Харкові. Як каже Варя, у них вдома немає світла по сім годин, але вони адаптувалися до нових життєвих умов. Наприклад, придбали газову горілку, на якій готують їжу, коли їм вимикають світло.
“Вони знають про “Пункти незламності”, але не ходять до них. Мій тато комунальник, у них є спеціальна кімната, де завжди є світло і тепло. Там можна зарядити ґаджети, коли є така потреба. А нещодавно тато грів там воду, щоб віднести її додому”, — розповідає Варя.
Дівчина також зазначає, що в “Пунктах незламності” була б не зайвою безкоштовна їжа і гарячі напої, але одразу ж доповнює: “Хоча навіть те, що тут можна зарядити телефон, є дуже важливим. Добре, що держава робить хоча б це”.
Свої в Telegram 
