Юлія Божко з Донецька зіграла головну роль у фільмі про українське зерно. Його зняли у Туреччині
Минулого тижня у Стамбулі презентували короткий документальний фільм про українське зерно. Головну роль у ньому зіграла переселенка з Донецька Юлія Божко. На прем'єрі стрічки був присутній президент Туреччини. Реджеп Тайїп Ердоган подякував Юлії та її партнерові, 8-річному Райену з Кенії. Свої поспілкувалися з Юлією Божко і дізналися, як вийшло, що у розпал пандемії донецька журналістка опинилася у Туреччині і чому саме їй дісталася роль у короткометражці.
Нас розшукували і погрожували
Останні 3,5 роки до окупації Донецька Юлія працювала спецкореспонденткою 5 каналу. Вона у парі з оператором Євгеном Гончаренком, який зараз працює у пресслужбі Донецької обласної військової адміністрації, висвітлювали різні події в регіоні — робили прямі включення, репортажі та розслідування, через що наражалися на небезпеку та постійні погрози.
“Я на той час представляла опозиційний канал в області, яка була майже вся "під крилом" представників Партії регіонів. Тому до нас, м’яко кажучи, вони не дуже були привітні. А ось люди здебільшого нас зустрічали з надією, зі сподіванням на те, що коли ми покажемо на 5 каналі про їхні біди та проблеми, з якими вони зіткнулися, то це повернеться в кращий бік і все вирішиться. Тож на нас багато людей просто покладалися”.
Коли у Донецьку почався Майдан, Юлія з Євгеном щодня приїжджали до пам'ятника Шевченку. Також паралельно висвітлювали проросійськи мітинги, показували, що там відбувається. Співрозмовниця згадує, що серед натовпу багато було немісцевих, бо вони не орієнтувалися, де знаходяться. До того ж був чутний російський акцент.
“Наприкінці лютого почали отримувати погрози, щоб ми менше висвітлювали події на площі леніна, де збиралися антимайданівці та російські “туристи”. Нам довелося зняти всі розпізнавальні значки з камер та мікрофонів, згодом відео робили на телефон або планшет.
Євромайдан у Донецьку, 2014 рік
Донецьк, 2014 рік
Я працювала паралельно на фінське видання, яке видало мене посвідчення — продюсер. На той час дуже небезпечно було показувати посвідчення 5 каналу, яке прирівнювалось до візитки Правого сектору. Неодноразово колеги з інших телеканалів розповідали, що до них підходили люди з питанням: "А де журналісти 5 каналу?”.
Моє ім’я в списках на розстріл
Коли стало зрозуміло, що її життя під загрозою, Юлія Божко на початку травня, незадовго до фейкового референдума, повідомила керівництву телеканалу, що, можливо, їй доведеться звільнитися.
“Керівник попросив мене приїхати до Києва на приватну розмову і щоб я трохи відпочила. 8 травня я з дитиною була у столиці. Тоді керівник сказав, що “цькування та погрози припиняться, треба перечекати 11 травня, “референдум” не вдасця, вони не отримають результату, який хочуть”. Мені з донькою запропонували поїхати до санаторія на Прикарпаття. Коли ми повернулися до Києва, я зрозуміла, що важко з дитиною повертатися до Донецька. А потім дізналася він волонтерів, що моє ім'я внесли до списків на розстріл. Так я залишилась в Києві. Перші три місяці ми жили у редакторки телеканалу, до того моменту, поки мені пощастило орендувати квартиру”.
Моя колежанка згадує, вже будучи у безпеці в Києві, їй неодноразово снився один і той же сон — Юлія автобусом їде додому і раптом його зупиняють, люди зі зброєю, просять показати документи, а серед них знаходять посвідчення 5 каналу.
Юлія продовжила працювати на 5 каналі у відділі новин. Каже, підтримка колег була колосальною. Через деякий час їй запропонували роботу на каналі іномовлення UATV. Це був великий і потужний проєкт, метою якого була трансляція на весь світ кількома мовами.
Зима 2014, Донецьк
“Мені було дуже важливо і цікаво приєднатися до українського проєкту. Ми розповідали про Україну всьому світу, я мала можливість їздити у закордонні відрядження до Китаю, Канади та країн Європи, працювати на саміті ООН. Були плани відкрити кореспондентський пункт в Торонто, який я мала очолити у 2020 році. Я вже отримала візу, але керівництво каналу прийняло рішення про реформування і замість нашого проєкту з’явився телеканал “Дом”. Всі закордонні корпункти разом закрилися, а мій навіть і дня не встиг попрацювати. Було дуже велике розчарування, я навіть приєдналася до тих журналістів, які були проти реформування каналу іномовлення. Я вважала, що такий канал мав продовжувати свою роботу в Україні, бо на той час це був потужний інструмент проти російської пропаганди”.
Як опинилася у Туреччині
У пошуках роботи Юлія отримала дві пропозиції. Перша — від “Голосу Америки”. За умовами, вона мала працювати на посаді кореспондентки в українській редакції, тому потрібно було залишитися у Києві. Друга пропозиція — від турецького державного телеканалу TRT.
“У грудні 2020-го потрапила у аварію і розуміла, що спецкореспонденткою для “Голосу Америки” я фізично не потяну. Лікарі порадили поберегти себе і особливо не навантажувати. На TRT запропонували посаду старшої продюсерки відеовідділу. Це більш менеджерська роботу, тому я вирішила спробувати. Чесно кажучи, я завжди мріяла працювати за кордоном, щоб набути нового досвіду”.
Забігаючи трохи наперед — Юлія ані на мить не пошкодувала про своє рішення, яке прийняла у лютому 2020 року.
“Я була при створенні діджитал-платформи російською мовою, до цього вже було мовлення англійською, арабською та німецькою. Ми робимо контент російською, але це не означає, що ми робимо проросійський контент. Це новини міжнародного рівня про те, що відбувається у світі, зокрема ми робимо багато ексклюзивних інтерв’ю з України. Діджитал-платформа — це всі соцмережі, ютуб, сайт. Ми не мовимо, як канал”.
Нова діджітал-платформа почала працювати у нелегкі часи, коли Туреччина під час пандемії знаходилася у локдауні, а саме у травні 2020. З того часу Юлія мешкає у Стамбулі. Каже, що до цього так довго не жила в іншій країні.
“Моя посада — старша продюсерка відеовідділу. Відповідаю за відеоконтент, який виходить у соцмережах. Мені здається, що за діджітал-платформами майбутнє, бо багато людей вже не дивляться телебачення, а спостерігають за новинами через соцмережі. Тому коли великі канали переходять на діджитал-платформи зараз, то це вимога часу”.
Юлія у Кенії, 2022 рік
За час існування діджитал-платформи на телеканалі TRT команда зробила багато цікавих сюжетів, коротких фільмів, проєктів, більшість з них саме про Туреччину.
“Цього року їздила до Узбекистану та Кенії, здебільшого відрядження були всередині країни. Ми розповідаємо глядачам про ту Туреччину, яку вони не знають. Бо у багатьох Туреччина асоціюється з морем та п'ятизірковими готелями, але насправді ця країна настільки різна, багата історичними пам'ятками, до яких турки ставляться дуже обережно. Вони по крихтах збирають, відновлюють і роблять з цього новий об'єкт, щоб познайомити туристів зі своєї історією”.
Журналістка перетворилася на акторку
Нещодавно наша землячка мала змогу приєднатися до великого проєкту ”Українське зерно”. Команда TRT знімала документальний фільм, до якої Юлію запросили взяти участь. Не як журналістку, а як акторку.
“Це коротка документальна стрічка, в ній граю я і 8-річний хлопчик на ім’я Райен, він з Кенії. Зйомки проходили на його батьківщині — у Кенії, в селищі Емпатіат, в окрузі Нарок. Важливо було знайти невеличке селище, де люди дійсно чекають на українське зерно. Кенія найбільш страждає через засуху і тому в цій країні маленький врожай пшениці, і цього не вистачає, щоб задовольнити потреби всього населення”.
Зараз у Кенії проживає понад 57 мільйонів людей. Через війну в Україні ця африканська країна опинилася на межі голоду. Відкриття “зернового коридору” дозволило уникнути цього: Кенія вже отримала понад 50 тисяч тонн українського зерна. Тому вибір локації для зйомок був не випадковий. А ще вдалося знайти пшеничне поле, яке нагадує українське.
Чорнобривці у пшеничному полі
Сукню вдалося знайти у Бодрумі. Там мешкає українська майстриня Юлія, яка спеціалізується на виготовленні вишиванок та суконь і прикрас до них. Частину грошей від продажу вона передає на підтримку ЗСУ.
“Нам потрібна була біла, довга сукня і так співпало, що у майстрині вона якраз була, ще й мого розміру. Вишита сукня має назву “Чорнобривці”. За словами майстрині, біля кожної сільської хати квітнули чорнобривці, ружі (троянди), рожі (мальви), буяла зелень любистку та м’яти. Тому для українців чорнобривці стали уособленням батьківського дому, матері та родинного затишку. А ще ця сукня стала прообразом для патріотичного плакату”.
Сукня "Чорнобривці" стала символом патріотичного плакату на підтримку Збройних сил України
Вже в процесі зйомок режисер вирішив, що акторці потрібен головний убір. Але, на жаль, нічого не було під рукою.
“Тільки косинка режисера. Вона по кольору підходить до сукні, але косинка не є українською. Втім, на мою думку, ця деталь додала певного колориту до мого образу”.
Люди дізналися, що українське зерно рятує від голоду
Прем’єра документальної стрічки про українське зерно відбулася 9 грудня на форумі TRT World у Стамбулі. Юлія каже, що дуже хвилювалася, адже у залі було багато поважних гостей, серед яких президент країни Реджеп Тайїп Ердоган.
На презентації фільму про українське зерно
“Перед презентацією був онлайн виступ Володимира Зеленського, який сказав про важливість роботи “зернового коридору”. Потім показ стрічки. Після я та Райен вийшли на сцену. За лаштунками його спитала, чи хвилюється він перед показом. Хлопець сказав, що лише трохи схвильований і попросив тримати його міцно за руку.
На презентації фільму у Туреччині Юлія подарувала Ердогану колоски пшениці
Не знаю, хто більше був схвильований, але мені здається, що він мене тримав за руку, а не я його. А в іншій руці у мене були колосся пшениці, які я подарувала президенту Туреччини. Подякувала йому за підтримку українського народу, досі мені не доводилося спілкуватися з ним”.
За словами Юлії, цей фільм не є пропагандиським. Він розповідає про війну в Україні і як наслідок — голод у Африці. І що завдяки загальним зусиллям вдалося уникнути справжньої катастрофи.
“Теперь ще більше людей дізналися, що саме Україна є годувальницею багатьох країн світу. Тому якщо не допомогти Україні подолати ворога, то на межі голоду опиняться сотні мільйонів людей”.
Туреччина на нашому боці — ми всі чекаємо на перемогу України!
Одразу після переїзду Юлія Божко активно почала вивчати турецьку мову, бо не так багато місцевих знають та розуміють англійську. Щодо менталітету, то, за словами співрозмовниці, турки не дуже відрізняються від українців.
“Настрої серед турків з самого початку війни в Україні мене дуже вразили. Приємно вразили. Багато людей, які просто хотіли допомогти — або гуманітаркою, або грошима, або поселити у себе родини українців. Безкоштовно годували біженців, возили в таксі тощо. І тоді, і зараз, коли незнайомі люди дізнаються, що я з України, бажають перемоги. Я радію, що Туреччина на нашому боці і допомагає Україні. Але в останні місяці дедалі частіше чую від місцевих питання — чи закінчилася у нас війна? Мене це трохи дивує, бо в новинах висвітлюють російсько-українську війну, яка, на жаль, продовжується.
Про відсутність опалення і води, і постійні обстріли. А ще про те, що війна розпочалася ще у 2014-му, а не 24 лютого цього року. І для багатьох з них це новина. Турки знають футбольний клуб “Шахтар”, про подаровані Байрактари, бо для них — честь надати таку допомогу українцям. Бажають нам великої перемоги. Кажуть, що українці на неї заслуговують. І я дуже чекаю на цей день, щоб розповісти всім турецьким глядачам про перемогу України!”
Свої в Telegram 
