Наш регіон, як Атлантида — без історії. Олександр Набока про книгу "Нариси історії Луганщини"
“Нариси історії Луганщини” — збірка різнопланових науково-популярних нарисів з історії Луганщини, написаних трьома авторами протягом останнього десятиліття. Тут є чимало цікавого: про давнє життя на березі Айдару, половецький спадок, золотоординську ставку та металургійну розбудову Луганщини, крейдяні печери, кальміуську драму, Голодомор та Махна з Гаскойном. Свої поговорили з авторами книги та дізналися про її створення.
Автори:
Віталій Курило — доктор педагогічних наук, професор, Голова вченої ради Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, Голова Луганської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Протягом багатьох років вивчає історію Донбасу.
Ольга Забудкова — кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, відповідальний секретар Луганської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Серед наукових інтересів — історія Луганщини XIX – початку XX століть.
Олександр Набока — доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, член Луганської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
Збір інформації — це захопливо
“Представлена праця містить матеріали різноманітних краєзнавчих досліджень, які проводилися науковцями нашого університету протягом останніх років. Оскільки цей період був пов’язаний із вимушеною евакуацією закладу до Старобільська, розташованого в географічному центрі півночі Луганської області, то акцент зроблено на висвітлення історії саме цього регіону”, — пояснює Віталій Курило.
Автори книги почали шукати інформацію, що увійшла до видання, роки тому, прискіпливо досліджуючи та шукаючи історичні дані в музеях, архівах та старій пресі.
Презентація книги “Нариси історії Луганщини” з Віталієм Курилом (у центрі, з примірником книги)
“У 2018 я захистила дисертацію, яку писала з 2011 року. Вона була присвячена історії промисловості в російській імперії, тому, звісно, торкалася й питань історії південного сходу сучасної України, зокрема й Луганщини. До того часу я зрозуміла, наскільки багато ми маємо “білих плям”, питань та імен, які просто ніхто ніколи не спеціально не досліджував. З іншого боку, на той час це був виклик, адже до цього спеціально інформацію по історії регіону я не збирала, фонди обласної бібліотеки і обласного архіву залишилися на окупованій території. Отже, перша і головна проблема була як раз в тому, де шукати джерела”, — говорить Ольга Забудкова.
Ольга Забудкова — відома луганська дослідниця, чиї статті засновані на архівах. Одне з її досліджень стосовно українських військових формувань часів гетьманату, гетьмана Павла Скоропадського та Української Народної Республіки на території Луганщини викликало неабиякий резонанс і лягло в основу одного з розділів книги “Нариси історії України”.
“Виявилося, що не все так сумно, як може здатися на перший погляд. Північні частини області в дорадянські часи входили до складу Харківської губернії, тому значна частина матеріалів по них дотепер зберігається в Державному архіві Харківської області. Джерела часів Української революції 1917–1921 рр, які ілюструють як раз найменш досліджену — українську — її складову, за радянської доби мали обмежений доступ і зберігаються в Києві, у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Так, пошук і обробка інформації, розпорошеної по архівних фондах, вимагає багато часу та зусиль, але викликає і неабиякий азарт. На жаль, пандемія COVID-19, а потім повномасштабне вторгнення РФ призвели до обмежень у роботі архівів і бібліотек, тому пошуки довелося припинити, але вірю, що зможу повернутися до цього захопливого заняття. Крім архівів, багатий матеріал для вивчення кінця ХІХ – початку ХХ століть дає тогочасна преса. Як не дивно, але значна частина регіональної періодики сходу України зберігається в Києві, зокрема, у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського та Державній науковій архівній бібліотеці. Там, наприклад, я знайшла газету “Старобельская жизнь” за 1917–1918 рр, примірників якої в самому Старобільську немає взагалі. Я дуже люблю працювати з пресою, вона дає можливість відчути “дух часу”. Тут в одному місці можна знайти політичні новини, рекламу, офіційні повідомлення, хроніку надзвичайних подій місцевого масштабу, вірші, некрологи. Крім того, на щастя, прогрес не стоїть на місці, багато книжок і джерел з’являються в оцифрованому вигляді в загальному доступі, все це я сумлінно збираю, щоб мати можливість працювати, де б я не була”, — додає пані Ольга.
На кафедрі у Старобільську, 2020 рік
Разом з тим, додає Ольга Забудкова, створення книги було тривалим та командним процесом.
“Натхненником та рушієм створення книги, безумовно, є Олександр Вікторович Набока, він дійсно “горить” історією нашого краю, має власну оригінальну її візію. Нариси писалися в різний час, з різною метою, у загальну книгу складалися якось поступово. Для мене рушієм були повсякденні обговорення: десь на перервах чи після занять, на кафедрі чи в кабінеті Віталія Семеновича ділилися знахідками, ідеями, спогадами, планами тощо”, — додає фахівчиня.
Олександр Набока каже, його шлях до книги почався з 2013. За словами автора, саме тоді відбулося його становлення як патріота рідного краю.
“Я відвідав садибу Мсциховського. Це на той момент чи не єдина така родзинка Луганської області, яка виходила поза межі якоїсь офіціозної історії і туристичної практики. Вже тоді я відчував, що наш регіон, наче Атлантида — регіон без історії. Були тільки два сюжети, які російська “м'яка” сила нав'язувала і ми її знали. Перший — це російське освоєння краю, Катерина ІІ. Другий сюжет — радянський комплекс сюжетів. Починаючи від колективізації, індустріалізації, потім Велика Вітчизняна війна. Потім друга половина ХХ століття, славетна шахтарська історія. А коли вимушено переїхав з Луганська до Старобільська, дізнався багато чого важливого, таємничого, того, що виходить за межі офіціозних наративів”, — говорить Олександр Набока.
Дослідник зазначає, що життя в Старобільську посприяло створенню книги.
“Питання книги давно зріло, бо я продовжував досліджувати рідний край, описувати його і хотів, аби усі інші побачили Луганщину такою, якою її знав я. Наприклад, Сватівську печеру, Новопсковську церкву в стилі козацького бароко, хутір “Африка” і багато-багато іншого. Ще хотілося показати, що Луганщина мала свою українську історію. Є ж села, де люди говорять українською. Вони також з'явилися не випадково у цьому краї”.
Корисна для освітян
Книга “Нариси історії Луганщини” розрахована на широке коло читачів, всіх, хто цікавиться історією, сучасністю і переймається майбутнім Луганщини.
“Я хотів ділитися цими сюжетами, перш за все, з молодим поколінням. Щоб у них зароджувалося українське паралельно з регіональним патріотизмом, глибинним. Мені здається, це важливо”, — говорить Олександр Набока.
Фото зроблене у приватному краєзнавчому музеї в селі Титарівка
Ольга Забудкова каже, ця книга точно буде корисною в освітньому процесі. Бо наразі дуже мало науково-популярної і навчальної літератури з історії Луганщини для дітей. Хоча, за словами дослідниці, такої літератури мало і для дорослих.
Зараз книга надрукована накладом у 300 примірників.
“В принципі, вона розходиться досить непогано, викликала якийсь суспільний інтерес. Окремі кияни, мої колишні студенти навіть хочуть зібрати групу, щоб я прочитав лекцію онлайн. От мова книги, її подача викликає зацікавлення. Далекоглядних планів поки що у нас нема щодо додруку, але, звичайно, хотілося б підписати договір з видавництвом”, — ділиться Олександр Набока.
Книга зазнала змін поки готувалася до друку — для економії звідти прибрали певні фото, а також скорочували розділи.
“Я зазвичай думаю про те, чого не вистачає писаній історії Луганщини. Не вистачає не тому, що прибрали для лаконічності, а тому, що ще не написане. І таких тем і сюжетів ще дуже багато, не одному поколінню краєзнавців вистачить. Для себе зараз я обрала історію Луганщини в контексті Української революції 1917–1921 рр, бо зараз маємо лише фрагментарну картину, яка спирається ще на радянські дослідження”, — говорить пані Ольга.
Покинута церква у селі Омелькове
“Я працював над сюжетами. І так, дещо довелося “викинути”. В мене є класне есе про батька композитора Матусовського. По-перше, зараз я не можу сприймати його романси. Вони класні. Вони писалися в тому числі в аудиторії Луганського національного університету, як стверджують, але "Белой акации гроздья душистые", яку співали російські офіцери в Білій Гвардії, — воно було не доречно і воно внутрішньо в мене викликало дисонанс. До того ж, батько Матусовського був фотографом, який мав на Ленінській фотоательє. І його був знаменитий знімок радянської еліти у Камброді”, — додає Олександр Набока.
Книгу автори писали разом — дивилися один за одним, читали, аби тексти органічно перепліталися. За естетичну складову відповідала Ольга Забудкова.
“Концепт починав робити я. Проте скоро до роботи долучилися Віталій Семенович і ще пані Ольга, вона дивилася, чи виглядає книга, як єдине ціле, ці нариси, які я робив. Деякі, можливо, вибиваються. Наприклад, про Лермонтова. Навіщо нам Лермонтов, який кохав дівчину з садиби Юр'ївки. А знаєте чому залишив? Можливо, можна було прибрати, але він там пише своїй кохані вірші. І він пише, що вона поміняла УкрАїну, тобто Луганщину, де вона жила УкрАйной, "Блеск томительного бала". Тобто він оперує словом УкрАїна щодо Луганщини в першій половині ХІХ століття. І для нього це не було чимось не звичним, він визнавав, що тут була Україна. Десь у 1830 роки, коли цар Микола І прийшов до влади, от тоді почали взагалі це слово заперечувати. А для раннього Лермонтова, Пушкіна називати Луганщину УкрАйной було цілком нормально”, — ділиться Олександр Набока.
Автори книги вірять, що їхня праця буде особливо актуальною після нашої Перемоги.
“Вона буде актуальною завжди. Вона про глибинну душу, про містерію та містику української Луганщини, навіть доукраїнської, але там свій цивілізаційний вплив. А чому ні? Після Перемоги нам що, знову повертатись до якогось там 2014 року, коли ми рішенням долі "відірвали" якимось дивом частину регіону. Але він знову залишався без історії. Цей час ми використали для того, щоб створити цю історію”, — додає пан Набока.
Ольга з Олександром перед спектаклем "Червоне, чорне і знову червоне". Сєвєродонецьк. 2021 р.
“Наукова творчість, як і будь-яка інша, потребує натхнення, вільних думок, багато часу та внутрішнього ресурсу. Але за осяянням, вдалою ідеєю, першим проблиском цікавості насправді стоїть тривала рутинна робота, часто без очевидного результату, тож без терпіння нікуди, як і у будь-якій іншій справі. Але процес того вартий. Книга та зацікавленість нею — як нагорода”, — говорить Ольга Забудкова.
Свої в Telegram 
