Вчити онлайн не складно — треба зацікавити студентів. Як це робить Оксана Луньова із Сєвєродонецька
Оксана Луньова вчить майбутніх програмістів, вона — майстер виробничого навчання у Сєвєродонецькому вищому професійному училищі. Наразі жінка викладає дистанційно з Дніпра, а її студенти розкидані по світу. Про свою роботу, тугу за рідним містом, евакуацію та дітей Оксана розповіла Свої.
Шляхи до безпеки
Оксана народилася у Лисичанську, але вчилась у Сєвєродонецьку, там же вийшла заміж, народила дітей і будувала життя. Вона, як багато хто із сєвєродончан, після початку повномасштабної війни виїхала не одразу, бо сподівалася, що місто вистоїть.
“Ми виїхали через дітей. Син вже дорослий, все сприймав, як чоловік, а от доньці на той момент було 11 років, вона дуже сильно перелякалася, коли були потужні обстріли 8 березня”.
Оксана з родиною евакуювалась в середині березня.
“Ми не одразу опинилися в Дніпрі. Спочатку ми виїхали під Лисичанськ до бабусі, там зібралося багато родичів з дітьми. Ми з'їхалися всі туди, бо на той час там було, скажімо, більш-менш безпечно. Там ми пробули до квітня. Коли в село почало прилітати, вирішили рушати далі. В мене двоє дітей і у моєї сестри також, ми вирішили їхати до Дніпра. Тут адаптувались, тут я живу з родиною, працюю, викладаю”.
Попри все, Оксана з чоловіком волонтерили — продовжували відправляти до Сєвєродонецька все можливе перевізниками, возили самі. Зараз пані Оксана викладає дистанційно.
“Я працюю у державному навчальному закладі “Сєвєродонецьке вище професійне училище” з 2006 року, веду групу програмістів — це оператори з обробки інформації та програмного забезпечення. Викладаю і практику, і теорію”, — говорить Оксана.
Якщо простіше, Оксана вчить студентів роботі з комп’ютером. Зазвичай приходять на навчання після дев’ятого та одинадцятого класів.
“А є наші, фахові молодші бакалаври. Це коли вони, закінчивши навчання в нашому училищі, залишаються на другу ступінь”, — продовжує викладачка.
До повномасштабної війни училище сильно оновилося — вкладали в нову техніку, переоснащення кабінетів.
“Так, в нас за ці роки дуже багато було вкладено в обладнання. Ми оновлювали постійно нашу матеріально-технічну базу. Все це для того, щоби наші студенти могли навчатися, скажімо, не по троє на одному комп'ютері, який десять хвилин вмикається. У нас було п'ять комп'ютерних класів: сучасні комп’ютери, сканери, принтери, проєктори, веб-камери. Ми ще купили інтерактивні дошки, але, уявляєте, так і не встигли їх розпакувати. Більшість усього залишилося там, але десь рік тому наш директор зміг організувати евакуацію, тож ми врятували частину техніки, статутну документацію, особові справи дітей, бухгалтерію”.
Тоді встигли зробити одну “ходку”, як зазначає Оксана. Збиралися робити ще одну, але місто окупували.
Підлітки та дистанційне навчання
На початок повномасштабної війни у Оксани була група з 23 студентів. Нині їх розкидало по світу. Жінка каже, рятує специфіка роботи, бо навчати комп'ютерній майстерності дистанційно більш-менш реально порівняно з іншими дисциплінами.
“Я майстер, тож групу набирала не кожного року. Після дев'ятого класу я їх навчаю протягом трьох років. Цього року моя група студентів вже випускається. А буквально на днях нам дали дозвіл на новий набір учнів, тож будемо працювати”.
Зараз Оксана продовжує викладати дистанційно, а на базі залізничного ліцею у Дніпрі збирається з колегами, які зараз у Дніпрі, аби вирішувати питання організації навчального процесу. Там виділили кабінет, в якому вдалося розташувати врятовану оргтехніку. Оксана каже, буває, працюють там.
Дистанційне навчання не таке страшне, як здається на перший погляд, говорить Оксана. Тим паче є досвід.
“Коли почався ковід і всі навчальні заклади тільки почали впроваджувати дистанційку, ми вже були “в темі” і навіть проводили навчання для викладачів з інших навчальних закладів щодо опанування такого формату навчання. Освіта не має втрачати якість від того, що вона онлайн, а не офлайн”.
Дуже сильно якість дистанційного навчання залежить від викладача.
“Є приказка така: “є вчитель не дай Боже, є — з Богом, а є від Бога”. От є викладачі, що працюють на повну, з такими все одно — онлайн чи офлайн-навчання. Ну, і, звичайно, мені насправді доволі легко, бо розказувати про комп'ютер в принципі не складно. До того ж я користуюсь усіма онлайн-можливостями, аби зацікавити студентів. Звісно, якщо ви увімкнули мікрофон на сорок хвилин і діти вимушені слухати нудну лекцію, це не цікаво. Я намагаюсь, наприклад, застосувати якийсь інтерактив, аби мої студенти були активними на заняттях, даю дітям тести, кросворди, або демонструю на екрані фото системного блоку і розпитую дітей про різні елементи”.
Оксана говорить, що і викладачі, і діти сумують за очним навчанням, за спілкуванням один з одним.
“Офлайн зараз для них це, мабуть, як ковток свіжого повітря, бо коли в нас починається практика, то десь пів години даю їм потеревенити про своє, поспілкуватися, дізнатися, як у кого справи. Це їх психологічно розвантажує. Потім ми вже починаємо працювати”.
Дистанційне навчання
Не всі студенти можуть активно включатися в роботу, бо не завжди мають умови.
“У когось, хто живе в селі, наприклад, може не бути інтернету, або багато шуму, тож активно дублюю урок, завдання, теорію, щоб дитина хоча б могла сама засвоїти матеріал. До того ж в нас є активний чат у телеграмі, де ми швиденько можемо вирішувати різні питання стосовно уроків. Також діти пишуть мені у Гугл-класі особисті повідомлення. Я постійно з ними на зв’язку, навіть якщо це не стосується мого предмета”.
Одна зі студенток Оксани залишилася на окупованій території через особисті обставини, але вона продовжує вчитися.
“Вона намагається вчитися. Тобто вона виконує завдання старанно. Так, вона, можливо, не завжди приєднується до онлайн-занять, тому що у неї не виходить, але вона навчається. Тобто в дитини є мотивація. Вона хоче здобути освіту, їй це цікаво”.
Заняття відбуваються за розкладом
Пані Оксана каже, зазвичай уроки починаються з дев'ятої ранку. Є і розклад занять. Якщо це практика, то вона може тривати увесь день. Викладачка каже, намагається не ставити заняття на 9:00, бо це не завжди зручно студентам, тому час початку навчання зазвичай обговорюють — щоб було зручно всім. Всі оцінки вносять до електронного журналу.
“Технології дають змогу повноцінно працювати навіть віддалено. Ми розробили онлайн-таблички, відомості, щоби вчителі змогли там виставляти оцінки. Навіть у вересні створили електронний журнал. Тепер у нас взагалі з цим проблем ніяких немає. Кожен вчитель заходить під своїми логіном та паролем, а в мене, як у адміністратора, є доступ і я переглядаю, чи всі заповнили оцінки й потім це друкую. Вже якось прилаштувалися. Але так було не одразу — через те, що ми профтехосвіта, у нас не було електронного журналу раніше, ми його самі створили за зразком. Він нічим не відрізняється від паперового, ми його також будемо друкувати, там поставимо печатки, тобто це буде офіційний документ”.
Пані Оксана мріє про повернення додому та роботу у рідному Сєвєродонецьку.
“Сподіваюсь, що скоро ми повернемось до рідного міста, відбудуємо його та продовжимо працювати у нашому навчальному закладі і готувати професіоналів своєї справи офлайн у рідних стінах”.
Свої в Telegram 
