Світлана Петряєва служить у судовій охороні на Донеччині. Вона єдина жінка-командирка взводу
Світлана Петряєва — прессекретарка Служби судової охорони в Донецькій області. Нині вона єдина жінка з територіального управління, яка несе службу на охороні громадського порядку судів та адмінбудівель. Світлана розповіла Свої про кар'єру та шлях до атестованої служби в погонах.
Казала, що ніколи не одягну погони
Світлана Петряєва родом з Костянтинівки, що на Донеччині. Там прожила 17 років, а після закінчення школи вступила до Маріупольського державного університету на спеціальність "Журналістика".
"Коли навчалася на магістратурі, пішла працювати на комбінат імені Ілліча в корпоративну газету. Паралельно займалася копірайтингом на фрілансі. Але поєднувати навчання, написання диплома та роботу було дуже важко. Тому всі сили я спрямувала на навчання університеті".
Навчаючись, працювала в корпоративній газеті на заводі ім. Ілліча
Після університету, спробувала сили на комунальному телеканалі облдержадміністрації "Регіон-Донбас", в пресслужбі обладміністрації, департементі соцзахисту населення. А згодом — на позиції прессекретарки територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, який відповідає за охорону громадського порядку у судах.
"Це самостійна посада, вона поза відділом. Прессекретар підпорядковується безпосередньому керівнику Служби. Так, відповідальності там більше, проте я не боялася нових викликів. Навпаки хотіла розвиватися у своїй професії".
Світлана вийшла на нову роботу. Жила у Краматорську, а на роботу їздила до Дружківки.
"Співробітники апарату розкидані Донеччиною. Тому щодня, з понеділка по п’ятницю, ми збиралися у своєму територіальному управлінні в Дружківці".
Світлана супроводжувала всі заходи, де брали участь представники Служби судової охорони, а також формувала імідж новоствореного державного органу.
"Я готувала різну друковану продукцію, відеоролики, запрошувала на службу й робила все, аби про нас знали якомога більше людей. По суті у Службі я стала універсальною солдаткою, яка робить все, що пов'язано з інформуванням та іміджем".
Світлана на службі в ССО
Світлана з полковником ССО Андрієм Єпуром
У Службі судової охорони в неї стало більше творчої самостійності, але і відповідальності теж.
"Якщо раніше я завжди казала, що ніколи не одягну погони, то зараз пишаюся своєю службою. Тут пов’язана моя мрія – працювати в журналістиці. Але тепер ця мрія про більш глибоке. І я жодного разу не пошкодувала, що колись склала Присягу. Я все-таки більше цивільна людина. Однак змогла адаптуватися до нових умов, поринути у те, як працює Служба. Для цього мені потрібно було отримати нові для мене навички і знання з вогневої, тактико-спеціальної, домедичної підготовки".
На захисті, але з сумом за домом
В день повномасштабного вторгнення співробітників Служби судової охорони зібрали всіх по бойовій тривозі у територіальному управлінні. Донині Служба судової охорони перебуває в Донецькій області. Світлана каже: виконують ті самі обов'язки, але з певними змінами — на час воєнного стану перейшли на посилений варіант несення служби.
Жінкам, які несли службу в ССО, керівник запропонував евакуюватися до більш безпечних регіонів, особливо матерям, які самостійно виховують дітей.
Однак батьки почали говорити Світлані, аби вона їхала. І керівник наполягав на евакуації жінок, аби не жертвувати їхнім життям і здоров'ям.
"Тоді я замислювалася над переїздом до Чернівців, бо те місто мені здавалося найбезпечнішим. Мені оформили переведення".
3 квітня Світлана приїхала до Чернівців. Там її привітно зустріли колеги. Допомогли з найнеобхіднішим — продуктами, речами та технікою. Бо фактично всі речі Світлани залишилися на Донеччині, взяла тільки форму. З повномасштабним вторгненням за рішенням кабміну Служба судової охорони долучалася до заходів з територіальної оборони.
"У наряди ходили всі співробітники. Так, до моїх обов’язків додалися патрулювання та охорона об’єктів критичної інфраструктури".
Світлана ділиться: перебуваючи в Чернівцях, її дуже тягнуло додому. Вона сумувала за батьками, які залишалися в Костянтинівці. Від евакуації вони відмовлялися, бо бабусі могли не перенести переїзд.
"В мене дві лежачі бабусі. І я розумію, що і вони, і батьки потребують моєї підтримки. Хоча мама постійно просила не повертатися, я не витримала. У жовтні зібрала речі й повернулася додому. Про свій приїзд батькам не казала. Коли вже була на місці, набрала маму. Вони з батьком вийшли на вулицю і побачили мене з букетом квітів. То були емоції, що не передати словами. Батько навіть заплакав".
За пів року життя в Чернівцях Світлана приїжджала додому тричі.
"Я намагалася повернутися додому у будь-який спосіб. Але мене постійно і батьки, і колеги випроваджували назад. Дуже переживали за мене і казали, що чекатимуть вдома вже після перемоги. Але я не могла так довго чекати".
Коли Світлана вдруге рушила додому, зі своїм колегою, який ніс службу на Донеччині, а в Чернівці приїхав навідатися до родини, повезли гуманітарку.
"Завдяки допомозі волонтерів ми змогли привезти допомогу нашим колегам на Донеччину. Оскільки, крім зарплат, жодних додаткових виплат у нас немає, ось ця гуманітарка була якраз на часі для багатьох".
Евакуюють під обстрілами та дістають з-під завалів
Зараз Світлана поновилася на службі в Донецькій області. Тепер вона командирка взводу.
"Паралельно мені доручили виконувати обов’язки прессекретарки та співробітниці зі взаємодії з міжнародними організаціями".
Серед усіх співробітників Служби Світлана залишається єдиною дівчиною, яка несе службу на охороні громадського порядку та майна судів. Каже, так сталося, що її колежанки або евакуювалися, або звільнилися.
"Хоча наша головна задача полягає в охороні громадського порядку у судах, ми з колегами розвозили гуманітарку. Минулого року, коли наші хлопці були в Лимані та Авдіївці, у свої вихідні допомагали усіма силами людям з інвалідністю, багатодітним родинам, усім, хто потребував підтримки. У Дружківці допомагали розвантажувати гуманітарку. Це наш громадянський борг, ми давали присягу служити та захищати народ України".
Розвантаження гуманітраки в Лимані
Крім того, колеги Світлани залишаються з початку війни на Донеччині і віддано несуть службу. Вони не стоять осторонь від подій, які відбуваються в регіоні. Бувало таке, що сідали за кермо "швидкої" і допомагали евакуювати людей з інвалідністю.
"Так сталося, що "швидка" відмовилася їхати в район, що під постійним обстрілом окупантів. Тоді наші хлопці, ризикуючи власним життям, визвалися зайнятися евакуацією. А ще, якось перебуваючи на добовому чергуванні з охорони суду, росіяни вчергове завдали ракетного удару по багатоповерхівці в Краматорську. Тоді наші співробітники одні з перших прийшли на допомогу та витягнули декількох людей з-під завалів".
Разом з поліцією евакуювали людей з інвалідністю
Світлана каже, продовжувати службу їй допомагає віра в найскорішу перемогу.
"Я впевнена, що дуже скоро наші території будуть звільнені. Мої колеги, які були вимушені покинути домівки, повернуться в рідні міста. Я дуже розумію їхні почуття, бо таке ж відчувала, коли була в Чернівцях. Та все одно мені було легше — я могла повернутися у будь-який момент. А ось вони приїдуть до Донецька, Харцизька, Горлівки лише після повного звільнення від окупантів".
Свої в Telegram 
