Донецьк і Луганськ на це заслуговують. Велике інтерв'ю Сергія Іванова для Свої
Ви переїхали з Луганська у 2014 році. Як тоді відбувалась ваша адаптація до Києва?
У мене, на превелике щастя, не було простору і часу на якісь емоційні гойдалки і стрибки. Я думав про наше з дитиною виживання, тому що ми в Києві опинилися вдвох. Дитині було 11 років і мені треба було дбати про те, щоб їй було що їсти і було де спати. Мій переїзд відбувся спочатку до Дніпра, де я працював. Тоді там був штаб оборони країни — форпост, де формувався тоді і “Азов”, і багато інших добровольчих підрозділів, які давали відсіч росіянам на сході. А потім я переїхав до Києва. Можу сказати, що Київ прийняв мене дуже тепло. Я зустрів купу гарних людей, з якими підтримую стосунки досі. Я дуже вдячний цим людям за те, що вони мене підтримали. Йдеться не про фінансові речі, бо коли я переїхав, я одразу почав наполегливо працювати. А саме людська підтримка… Тому що, виявляється, коли тобі 37 років, ти ще зовсім не міцний горішок. Тоді в Києві так званим АТО не дуже заморочувалися, за винятком якогось відсотка населення. Попри те, що мені декілька разів натякнули на моє походження і навіть раз порізали шини, загалом все було дуже круто і тепло. Зрештою, 25 лютого 2022 року я зміг нарешті назвати Київ своїм домом.
А що робить його вашим домом?
Я навіть не можу сказати, що весь Київ. У мене є район, в якому я живу, Микільська Слобідка — оце мій дім. У мене дуже локальне сприйняття цього. Так сталося, що те місце, яке я вважаю своїм домом, у мене забрали в дитинстві. Йдеться про місто Сватове. Ну, вимушено батьки переїхали працювати у велике місто. Я знаходжу там для себе щось схоже: так само річка, так само невелика кількість людей, що для Києва є абсолютною дивиною…
Це вже наша четверта зустріч і за цей час у мене склалось враження, що у вас немає сентиментів до сходу…
Дивлячись до якого сходу. У мене немає сентиментів до міста Луганськ. Можливо, я ще не дозрів, аби його пробачити. А до міст в Луганській області, починаючи з Новоайдару і закінчуючи Сватовим, в мене є дуже потужні сентименти. У мене стоять фотографії в рамках, у мене є магніти… Я дійсно патріот Сватового. І мені дуже боляче, що зараз ці міста окуповані. Хоча я абсолютно переконаний, що ці міста будуть звільнені. Окупація всієї території України є неприродною, але коли йшлося про Донецьк і Луганськ, я знав, що це надовго. Тут я відчуваю, що все буде швидкоплинним.
Як буде виглядати ваша взаємодія з цими містами після деокупації?
Не думаю, що там буде потрібна якась окрема взаємодія. Реінтеграція там буде непотрібна. Зрадників покарають — значна частина навіть не доживе до реакцій правоохоронців. Я ж спілкуюся там з людьми, я знаю як вони їх ненавидять. Люди допомагають, люди переживають і не хочуть бути під окупацією. Вони себе ідентифікують як українців. Людина, яка себе так ідентифікує, завжди буде почуватися пригнічено в окупації. Я знаю, як в одному з населених пунктів намагалися обрати “старосту”. Ніхто не хотів йти, бо усі боялися, що їх заріжуть вночі свої. Всі ті, хто добровільно і активно сприяв окупаційній владі, будуть покарані, а всі інші будуть жити як раніше. Єдине що, потрібна буде взаємодія у вигляді грошей, розмінування і таке інше. Тому що я не знаю, як виживатимуть ці регіони, які все життя “годувалися із землі”. Там люди просто ризикують померти з голоду. Ці міста можуть так чи інакше занепасти, і це ось погано.
А що стосується Луганська і Донецька… Вони на це заслужили. Було б популярною для мене позицією сказати, що я гуманіст і що я всім співчуваю, але це той випадок, коли гуманізм починає суперечити логіці. Ми бачили високий рівень колаборації, толерування цього чистого зла. У тому ж Сватовому, Дніпрі, Харкові люди виходили і захищали свої міста. У Луганську скільки нас виходило? 200-300 людей? Чи хотів би я, щоб люди платили за це… Ні. Я хотів би, щоб тоді увірвався український спецназ, розкидав усіх представників “русской вєсни”, посадив усіх сепаратистів, але цього не зробили. Відповідальність за це на окупантах, на державі, яка не змогла цього зробити, але відповідальність є і на людях.
Свої в Telegram 
