Історії

Чекали нашого героя з полону, а отримали збіг по ДНК. Завжди кохатиму тебе, моя людина зі сталі

26 липня 2023 13:26

Олександр Гринько — один з військовополонених захисників Маріуполя, якого росіяни вбили в Оленівці у ніч на 29 липня 2022. У лавах "Азову" "Гриня" був з 2015 року. Окрім захисту держави, своє життя він присвятив коханій дружині і донечці. Збудував будинок у Маріуполі, мріяв жити у Карпатах. Та велика війна знищила всі мрії і плани, а окупанти забрали життя ще одного українського воїна.

Свої спільно з платформою Меморіал зібрали історії десяти українських захисників, які загинули в Оленівці. Вони мужньо захищали країну, кожен мав мрії та майбутнє. Але тепер герої живуть лише у спогадах близьких.

Дізнатись імена загиблих у Оленівці захисників можна на сайті спецпроєкту за цим посиланням.

Маріуполець Олександр Гринько в "Азові" з 2015 року. Спочатку був сапером, потім перевівся в мінометну батарею, отримав звання головного сержанта. Неодноразово нагороджений за заслуги перед Батьківщиною. Справжній чоловік та військовий: мужній, витривалий, розумний, відповідальний. Людина слова та справи. Але це зовні, каже дружина Вікторія.

"Гриня" приєднався до лав "Азову" у 2015. Спочатку був саперомАвтор: архів родини

"Насправді Саша був дуже добрий, відкритий, щирий. Любив рибалити, садити квіти та дерева, любив своїх домашніх тварин. Все своє життя присвятив мені та доньці, сам побудував будинок в Маріуполі, але мріяв оселитися десь на березі річки у Карпатах. Ми вдвох мріяли. Поки війна не розірвала наші життя на шматки".

Напередодні повномасштабного вторгнення військовослужбовець взяв з дружини слово, якщо почнуться бойові дії, вона забере дитину й одразу поїде з Маріуполя і дасть йому можливість виконувати свою роботу.

"Я так і зробила. Але з того дня поринула у пекло нестерпного болю і жаху. Ми були з дитиною за 100 кілометрів від Маріуполя, я не могла наважитися їхати далі, не могла залишити коханого. Так ми опинилися в окупації. З часом змогли виїхати на територію вільної України. Потім "Азовсталь".

Практично щоночі ми прощалися, бо не знали, чи буде наступний ранок для нього, чи ні. Сашко просив мене зберегти дитину, а я благала його жити. Тільки жити

Полон дав надію на те, що оборонцям Маріуполя збережуть життя, але дива не сталося.

"Підступні російські покидьки стратили тих, кого боялися, навіть беззбройних. Ніхто, крім рідних загиблих, не хоче казати вголос, що це — страта, що це порушення Женевської конвенції, що це злочин проти людяності".

За словами Вікторії, вся світова спільнота, міжнародні інституції, як завжди, почули, проковтнули й далі мовчать. Комісія ООН по розслідуванню злочину розформована. Весь світ і надалі продовжує вирощувати диктаторів-маніяків на тлі безкарності та бездіяльності.

З донькою чекали нашого героя з полону, а отримали збіг по ДНК

"І тільки 14 червня змогли його поховати, пройшовши всі кола пекла. Ніхто не зрозуміє того болю і відчаю родин хлопців, які були в тому бараку. Завжди буду тебе кохати, моя людина зі сталі!"

Син мріяв одружитися і стати батьком. Пишаюсь тобою, мій "Лев", ти назавжди у моєму серці