Люблю увагу та не користуюся соцмережами. 20 запитань виконавцю Oi FUSK
Ти любиш увагу до себе?
— Взагалі, завжди мені подобалася увага. Скоріше за все, це через те, що мені не вистачало її у дитинстві. Це така доволі класична історія, коли людині не вистачає уваги в дитинстві, вона йде в артисти. Там уваги багато, і можна це якось компенсувати. Зараз її достатньо. Хоча я ще не супер відомий, але уваги вже достатньо. Тому я майже перестав користуватися соцмережами, перейшов більше у реальне життя. Думаю, що уваги всюди достатньо і навіть в реальному житті. Тому я намагаюсь пропускати через себе, рефлексувати, отримувати задоволення. Десь в якийсь момент її може бути занадто багато.
Від чого важливого в реальному світі може відволікати цей цифровий простір?
— Насправді, від всього. Від того, як ти насолоджуєшся їжею до того ж самого спілкування у реальному житті. Бо зазвичай ми дивимось, переписуємося під час того, як ми їмо, або під час того, як ми спілкуємося з іншою людиною. І постійно перемикається увага з того, що ти робиш. У мене так. Можливо, так не у всіх, але спілкуючись з різними людьми, я розумію, що у багатьох це так відбувається. І я постійно помічаю, як люди під час діалогу, як тільки виникає якась мінімальна пауза, одразу дістається телефон і увага перемикається. І вже ніби діалог такий кострубатий — він ніби постійно обривається іншими ітераціями.
Наскільки ти залучений в розробку візуальної концепції твоїх кліпів?
— Насправді можу віддати належне режисеру Іллі Дуцику — це повністю його заслуга, його команди, також заслуга хлопців QI Art, які є артвідділом, і режисерів, по світлу людей, які відповідають за технічну частину. Тобто всієї команди. І я намагаюсь не втручатися, я просто в деяких моментах додаю щось від себе. Але у візуальну частину я не втручаюсь, тому що мені подобається, коли мені, як митцю, дається простір для того, щоб розгорнути свою думку. І так само режисеру, тобто Іллі я довіряю і, відчуваючи його, віддаюсь.
Що робить його митцем, з яким ти хочеш співпрацювати?
— Напевно, це якесь відчуття синергії. Коли я з ним спілкуюсь, то мене це наповнює. І після спільних робіт я відчуваю більш енергетичний приплив.
У мене таке відчуття, ніби для нього це теж так, бо йому подобається те, що я роблю, і це дозволяє йому вкласти свою енергію на основі того, що вже було зроблено, на основі моєї якоїсь енергії. І вона переплітається в щось більше.
Який кліп тобі подобається найбільше?
— Напевно, це "По кому подзвін". Сама ідея і реалізація його була дуже спонтанно проста і одночасно дуже дієва.
Розкажи про район, в якому ти виріс.
— Район, в якому я виріс — це Будьонівка. У мене у дворі був величезний замок з каменю. Там такі двометрові стіни були, п'ять башт і всередині був великий дитячий майданчик. Там кутом стояли дві дев'ятиповерхівки і дві п'ятиповерхівки, а посередині цей замок. Був ставок у нас на районі, багато абрикосів.
Що ти розповів би про Донецьк людям, які там ніколи не бували?
— Він був дуже чистенький. Це було дуже чистеньке місто. Коли переїхав до Харкова, я зрозумів, що в Донецьку так було чисто, всі вулички були ніби "вилизані". Не знаю, можливо, це тому що там було "Євро" і після нього взагалі Донецьк розквіт. Він доволі компактний. Як на мене, місто доволі компактне і акуратне. Акуратна архітектура, широкі вулиці — це теж один з показників міста. І якась масштабність трошки. Масштабність у затишку, щось таке ніби для мене.
Чи жив би ти там зараз, якби місто не було окуповане?
— Не знаю, не впевнений, бо для мене Київ — це культурний осередок великий. Тут багато всього відбувається. І це ритм, який мені більше підходить. У Донецьку більш спокійно було тоді і менше культурне середовище, не таке розвинуте. Все ж таки це столиця, і вона має в собі більше.
Твоя родина все ще живе в Донецьку?
— Так.
Коли ти востаннє плакав?
— Можливо, десь взимку. Але це були особисті більше переживання. Я розумію, що це нормальний процес для людини. Зі сльозами може вийти якийсь біль, який перенакопичився всередині. І його можна так вивільнити. Тому не засуджую себе. Якщо я відчуваю потребу, то намагаюсь це зробити.
Що тобі допомогло впоратися з тим, що у твій будинок прилетіла ракета?
— Мистецтво, 100% творчість. Я вилив це в пісню і роботу над піснею. Я взагалі не супер-агресивна людина. І та агресія, яка є в треку — це все, що у мене було за всі ці роки. Воно вийшло просто в пісню.
Як ти думаєш, твоя мистецька діяльність є важливою для України?
— Це дуже велике питання, бо я не знаю. Деякі люди мені пишуть, що так, це важливо для них було почути. Я думаю, що вона важлива для людей, важлива для когось особисто. Можливо, для України — це нічого, хоча я вважаю, що маю говорити українською і маю просувати саме українську культуру зараз. Культура — це теж зброя. Це те, що ми маємо розвивати всередині для того, аби культивувати якийсь ментальний фон людей. Тому, можливо, і важлива. Це вже вирішувати людям.
А чи засуджуєш ти людей, які продовжують спілкуватись російською мовою?
— Ні, я не засуджую людей. Взагалі намагаюсь не засуджувати людей. Комусь зручніше вимовляти слова. Я вважаю, що публічний простір для російської мови має бути закритий. Хоча одночасно я вважаю, що у нас має бути вільна країна, в якій ти можеш дозволяти собі розмовляти тією мовою, якою тобі зручно. Але в публічному просторі, я вважаю, що митці мають спілкуватись українською.
Чи є український репер, який тобі взагалі не подобається?
— Напевно. Я його не слухаю.
Чи є український виконавець чи гурт, неочікуваний для тебе, який тобі сподобався?
— Напевно, це "YUVI" — це проєкт, де є двоє людей — дівчина та хлопець. І це дуже чуттєва музика, і дуже глибока, як на мене. Доволі експериментальна, але звучання унікальне.
А чи є концерт, на який ти зараз дуже хочеш потрапити?
— Я б дуже хотів потрапити на концерт "BadBadNotGood".
Чи ти сам створюєш музичне наповнення для твоїх власних треків?
— Є не один саунд-продюсер, з яким я працюю. Якісь треки повністю сам закриваю. Якісь, наприклад, "Пір'ячко", "Метеор" був зроблений з дата-хедом. Він відповідав за музичне наповнення або спалах з бедворсом. І зараз теж, працюючи над новим матеріалом, я запрошую якихось продюсерів щось зробити. Або якихось музикантів прописати партію. Це така колабораційна історія, в якій різні музиканти залучені.
Чого тобі зараз найбільше бракує?
— Мені бракує сім'ї, якої в мене немає. От і все. Її забрали росіяни, хоча, можливо, моя сім'я ними і являється.
Свої в Telegram 
