Автентична музика, танці і чебуреки. Як греки Донеччини відсвяткували у Києві Панаїр
За статистичними даними, до 2014 року греки Надазов’я — румеї та уруми — третя за чисельністю етнічна група Донецької області та найбільший осередок компактного проживання греків на теренах усього пострадянського простору. Після окупації частини Донеччини греки частково переїхали на вільні території, а після повномасштабного вторгнення значна частина румеїв та урумів вимушено стали переселенцями.
Такими написами грецькою зустрічали Донецькі греки гостей на Панаїр у київському гідропарку
Одним з організаторів зустрічі є Олександр Рибалко. Він понад 30 років цікавиться і популяризує унікальну культуру і мову греків Надазов’я. За цей час Олександр об’їхав всі грецькі села на півдні Донецької області.
Олександр Рибалко - один з організаторів цьогорічного святкування
“З особливою теплотою згадую святкування Панаїру в селі Стила, це було 6 травня 2014 року. Було цікаво і весело. На святі в кожному селі є так званий ватаїрджіс — господар Панаїра. Він може бути один або кілька. Ці люди беруть на себе організацію свята і його фінансування. Вони роблять таке ритуальне закладання тварини — півника або баранця — на стерні зранку, з молитвою, вмазуються кров'ю жертовної тварини, малюють на собі і присутніх, на різних частинах тіла, хрестики. Потім з цієї жертовної тварини готують шурпу — густий та наваристий суп, який всі гості мусять скуштувати. Потім йде святкова служба в церкві, хресна хода навколо храму. І вже після цього всіх гостей запрошують до спільного столу і починається святкування. На жаль, з того часу я в цьому селі більше не був, бо воно окуповане вже майже 10 років”, — каже Олександр Рибалко.
До повномасштабної війни Дмитро був серед організаторів. На святкування привіз 100 чебуреків
Святкують Панаїр в кожному селі у свою дату. А визначається вона зазвичай так: на честь якого святого є церква, у той день і Панаїр. Наприклад, в селі Бугас є храм Різдва Пресвятої Богородиці Марії, тому Панаїр тут відзначається 21 вересня за старим стилем. Власник кафе Дмитро Ялбуган родом саме з Бугасу. Згадує, що на стадіоні збиралися всім поселенням — співали, танцювали, пригощалися стравами з баранини, влаштовували змагання з національної боротьби — куреш. До речі, свого часу Дмитро займався цією боротьбою, а зараз курешем захоплюється молодший з Ялбуганів.
Родина Дмитра Ялбугана
“У нашому Бугасі організовували Панаїр підприємці, ті, хто займався фермерством, тримав магазин або, як я, кафе. Збирали гроші, хто скільки може, і купували баранів — для приготування грецьких страв і на приз для переможця в куреші. Останнє свято до окупації я був серед трьох організаторів. Від себе на свято привіз 100 чебуреків”, — згадує він.
Молодший син Ялбуганів
Антоніна Димішева до повномасштабної війни мешкала у Волновасі. На Панаїр завжди їздила до батьків в Бугас, вони румеї. Каже, завжди на свято готували кубіте — листковий пиріг з гарбузом та м’ясом.
Журналістка Свої Ганна Курцановська дегустує традиційний грецький листковий пиріг кубіте
“Це поєднання дуже смакує. А ще й корисне. Тісто розкочували великими качалками на трапезі — це такий маленький стіл, якраз спеціально для роботи з тістом. Батьки тримали баранців, тому м’ясо завжди було своє, ніколи не купували. А з коров’ячого молока робили напій — айрян. З алкоголю — саморобна горілка рахія. Робили здебільшого на пшениці, іноді з додаванням винограду”, — поділилася Антоніна.
Спочатку мене вигнали з Донецька, а через 9 років — з Бугасу. З “русским миром” жити не хочу
Дмитро — грек у четвертому поколінні. Його прізвище крізь століття зазнало змін, скоріш за все, раніше його пращури були Ялбуганіс або Ялбуганиш. В його родині всі знають румейську мову.
Етнічні греки Донеччини зібралися у Києві на Панаїр
До окупації рідного села Дмитро займався родинною справою — фермерством. Потім додалися послуги вантажоперевезення, а у 2019-му Дмитро відкрив придорожнє кафе. Називалося воно “Бузукі”, на честь грецького струнно-щипкового музичного інструмента. В меню: чір-чір — грецькі чебуреки, кубіте або шумуш — пиріг із листкового тіста квадратної форми з м’ясною начинкою, й обов’язково шашлики. До цих страв робили домашню ряжанку та грецький соус. Також традиційні українські страви.
“З дружиною Катериною, яка теж етнічна гречанка, ми познайомилися у Донецьку під час навчання в університеті. Придбали квартиру, працювали, але після окупації міста повернулися в Бугас”, — згадує Дмитро.
Мине 9 років і російська армія родину Ялбуган знову вижене з рідної домівки.
Попри те, що греків Донеччини війна вигнала з рідних домівок, вони єднаються і бережуть свої традиції
“Ми з “русским миром” жити не хотіли ані в Донецьку, ані в Бугасі”, — відрізав співрозмовник.
Від “Бузукі” залишилися лише стіни, бо в дах було влучання снаряда. Дмитро з дружиною та двома синами спочатку поїхав до Києва, на них там чекав свекор, але і тут було неспокійно. Тому сім’я продовжила свій шлях до Луцька, до знайомих. Пробули на Волині до кінця червня. Старший син закінчив школу, до речі, із золотою медаллю, і Ялбугани повернулися до столиці.
Навесні цього року з давнім другом Спартаком Лазаряном, який до великої війни мешкав у Волновасі, Дмитро вирішив відкрити кафе.
Спартак - другий зліва, Дмитро - перший справа
“Обрали Гідропарк, тому що його територія мені нагадує селище на березі Азовського моря. Орендували невелике приміщення під кухню і шматок землі, повністю порослий травою. Тому роботи по благоустрою території було багато. Зробили барну стійку, самостійно зварили мангал, придбали меблі, обладнання тощо”, — перерахував він.
Традиційні страви на Панаїр - чебуреки, шашлик
Традиційна страва Панаїру - шурпа
На Панаїрі Дмитро пригощав гостей шашликом, кубіте, чебуреками та шурпою. І все це з баранини.
Грав з батьком та братом на весіллях. В окупації залишилися всі музичні інструменти
Під час святкування було багато національної музики. Баян, скрипка і кларнет — музиканти вперше зустрілися на київському Панаїрі, але зіграли на відмінно. Георгій Багдасар із Сартани. З дитинства грає на баяні, а його брат — на кларнеті. Цю майстерність Георгій з Анатолієм успадкували від батька, який до окупації в селищі був відомим музикантом. Був ведучим на весіллях, днях народженнях та інших святах, а ще грав на дайре — бубні.
Георгій Багдасар
“У батька немає музичної освіти Він підбирав, запам’ятовував і виконував. Вже згодом вдалося занотувати все те, що ми зазвичай виконували на грецьких святах”, — розповів Георгій.
Він поїхав із Сартани ще у 2012-му, у Києві навчався в консерваторії. Через 10 років рідні переїдуть до нього через повномасштабну війну та окупацію Сартани. На жаль, всі музичні інструменти батько Георгія залишив вдома, в тому числі і кустарні баяни, які передавалися від одного покоління іншому. А ще — музичне обладнання та багато нот.
Бабуся завжди ховала в чебуреках монетку. Мені пощастило тільки зараз
У двох чебуреках були сховані монетки. Це теж одна з традицій. Кажуть, що то щаслива монетка. Одну знайшов Андрій Москаленко. Його рідні з селища міського типу Велика Новосілка. Згадує, що і бабуся, і мати завжди при приготуванні чебуреків ховали монетку, але за багато років Андрію жодного разу вона не попадалась.
Андрій Москаленко
“Бабуся була непохитна, то не було ніяких підказок. Все було по-чесному, а мені так кортіло знайти цю жадану монетку, і все ніяк. Справа в тому, що я за своє життя жодного разу нічого не вигравав, а от на київському Панаїрі нарешті пощастило, і я, звісно, радію”, — зазначив Андрій.
Ми називаємо дітей на честь наших пращурів. Така традиція в багатьох сім’ях вже в минулому
Третій тост греки завжди підіймають за батьків. Про родинні традиції Дмитро Ялбуган каже, що в грецьких сім’ях заведено називати дітей на честь пращурів.
“Мене назвали на честь діда, старшого сина Федора, по-румейські Тудор — на честь мого батька, а батько на честь свого діда Федора. Виходить, що Федір Ялбуган — мій прадід, мій батько і мій син. Молодшого назвав Геннадієм — на честь батька дружини. А дружина Катерина названа на честь своєї бабусі. Знаю, що в багатьох сім’ях такі традиції вже у минулому, але в моїй дотримуються”, — зазначив він.
У цій книзі йдеться про те, як дід Дмитра Ялбугана поборов німців у національній боротьбі куреш
На жаль, не тільки традиції забуваються, а ще і носіїв мов з роками все меншає. Це розуміє румейський поет Микола Ахбаш, він родом із селища Ялта, жив там до окупації в лютому 2022 року.
Микола Ахбаш
“Румейською розмовляють бабуся з дідусем по татовій лінії, а ось батьки вже не розмовляють, хоча і розуміють мову. Пам’ятаю, як в школі вчителька новогрецької мови з докором казала, що в Сартані є грецький театр, в Старому Криму — танцювальний ансамбль, а що таке є у нас в Ялті? І мені так образливо стало за наше село, відтоді я почав вивчати румейську мову, збирати спогади старих греків про звичаї і обряди, яких дотримувались раніше. За кілька років мені вдалося майже повністю відновити календарний цикл свят надазовських греків. Зізнаюся, але десь класу до сьомого навіть не знав, що я грек. Ну, якось в родині це не обговорювалося”, — розповів Микола.
Урумська належить до тюркської групи мов, а румейська близька до новогрецької, але є самобутньою та окремою мовою. Попри те, що обидві мови “грецькі”, вони помітно відрізняються, і зрозуміти одне одного умурам і румеям складно. Різняться урумська і румейська не лише між собою, а й з новогрецькою — тією мовою, якою розмовляють у сучасній Греції.
Святкування Панаїру
Микола Ахбаш ще з дитинства пам’ятає свято Псімата, інакше кажучи Стрітення Господнє.
“У греків є таке повір’я: щодня є одна хвилина, коли не можна нічого різати і колоти. Але давно забулося, коли саме ця хвилина. І тому всі ці хвилини збирають разом і виходить три дні — як раз на Стрітення. У ці три дні нічого не можна різати та колоти. В домі збирають всі ножі, виделки, голки, сокири і ховають, щоб ніхто не брав і не користувався. Ну, а якщо вже дуже треба порушити це правило і ніяк цього не уникнути, то треба ніж і виделку встромити в цибулину і покласти в куток. Кажуть, якщо порушити цю заборону, то ніби діти можуть народитися каліками. Звідки пішло це повір’я — вже ніхто і не пам’ятає. Хоча я в забобони особливо не вірю, але чесно дотримуюся згаданих правил. А ще, за тим самим повір’ям, якщо в домі є вагітна жінка, то треба обов’язково розв’язати мішки, тоді їй під час пологів буде легше”, — розповів Ахбаш.
Урумська та румейська мови — унікальні. Чи є у носіїв бажання їх зберегти?
Андрій Савенко — еллініст, в київському університеті імені Шевченка викладає давню та новогрецьку мови та літературу. Для нього, як для мовознавця, урумська та румейська мови — унікальні. І зараз вони знаходяться на грані вимирання. Що можна зробити, щоб зберегти ці мови?
“Це важке питання. Але першочергово треба визначитися — яка суспільна потреба в цих мовах? А суспільну потребу можуть визначити тільки носії. Вони мають запитати у себе — чи є у них бажання зберегти урумську або румейську мови, і що вони можуть для цього зробити вже сьогодні?”, — каже Андрій Савенко.
Галина Чумак, колишня директорка Донецького обласного художнього музею
У Миколи Ахбаша ще немає власної родини, але, за його словами, він обов’язково буде навчати майбутніх дітей мові своїх пращурів і розповість історію свого народу.
“Звідки ми пішли, яка була доля наших предків і греків Надазов’я з початком російсько-української війни, починаючи з 2014 року. Ну, і, звичайно, також про грецькі свята та обряди”, — запевнив Ахбаш і додав, що пишається своїм походженням.
Греки Донеччини у столиці на Панаїрі
Не забувати про своє коріння прагне і Дмитро Ялбуган. Адже власник кафе, де готують справжні грецькі чебуреки, не втрачає надії після деокупації повернутися до рідного села.
Свої в Telegram 
