Ольга Найман мріє познайомити коханого з сином. Андрій — військовий медик, понад 500 днів у полоні
Люди, які приїхали на акцію з різних міст країни, хочуть почути, що ця державна структура зробила для порятунку їхніх рідних. Адже згідно з Женевською конвенцією — медики не комбатанти й вони не повинні бути в полоні та не є обмінним фондом.
“На жаль, у сучасному світі простих слів замало і для того, щоб довести злочини Росії — потрібні докази. Правильно зібрані, оформлені відповідно до законодавства і передані до міжнародних інституцій. Лише так ми зможемо притягнути до відповідальності російських злочинців”, — сказала на акції Світлана Богданенко, одна з активісток громадської організації “Військові медики України”.
Рідні полонених медиків зібралися біля Міністерства закордонних справ України, аби нагадати, що їхні рідні люди вже понад 500 днів у російському полоні
За її словами, їхня громадська організація зібрала та передала до більше ніж 40 посольств країн світу документальні докази захоплення та утримання Росією українських військових медиків у полоні. Ці документи були передані до МЗС із закликом долучитися до розповсюдження злочинів Росії по офіційнім дипломатичним каналам.
“Світ має знати правду про злочини Росії!”, — зазначила Світлана Богданенко.
Разом навчалися, одружилися в Маріуполі
Разом з Андрієм Найманом у полоні перебувають його колеги, які залишилися у Маріуполі рятувати життя військових і цивільних. А потім вийшли у полон з “Азовсталі”. Весь цей час Ольга, як може, бореться за визволення коханого, з яким вони побралися у жовтні 2021.
Ольга Найман по можливості відвідує у Львові всі акції на підтримку полонених всіх підрозділів, які боролися за Маріуполь проти окупантів. В червні цього року вона на подібний захід в Києві приїжджала з сином. Цього разу в столиці жінка без Ярослава. Ольга каже, рідні і друзі допомагають їй боротися за визволення Андрія, щоб він швидше вийшов з ворожої буцегарні.
Ольга Найман чекає з полону коханого чоловіка Андрія
Ще з дитинства Андрій для себе вирішив ким буде в майбутньому і впевнено до цього йшов. Після закінчення ліцею в Києві, коли прийшов час визначитись з вищим навчальним закладом, без вагань обрав Національний медичний університет імені Богомольця: до 2016-го навчався на факультеті підготовки лікарів для Збройних сил України. Наступні два роки знання здобував в Українській військово-медичній академії.
“Андрій завжди пишався званням лікаря, він ніколи не ставив під сумнів свій вибір”, — зазначила Ольга.
Саме в академії Андрій і Ольга познайомилися, обидва навчалися на факультеті підготовки військових лікарів і за спеціальністю “Терапія”. З 2018 року Андрій Найман службу проходив в Маріуполі. Коли на базі 61-го мобільного шпиталю було створено 555 гарнізонний, очолив неврологічне відділення. Надавав медичну допомогу як військовослужбовцям, так і цивільним.
Ольга і Андрій одружилися у жовтні 2021
“Після розподілу з червня 2018 року я проходила службу в Покровську, а він у Маріуполі. Здається, відстань між містами не така вже й велика, але коли ви двоє на військовій службі та ще й в зоні ООС, то можливість побачитись залишається тільки під час відпустки. 2021 рік, як виявилось, для нас був кращим — у мене на той час завершився контракт, одруження, вагітність і можливість весь час бути разом в Маріуполі. Але тривало це не так довго, приблизно пів року. Потрібно було вирішити певні питання з документами. 20 лютого 2022 року у мене ще була можливість виїхати з мирного, ще українського Маріуполя”, — згадує Ольга.
На “Азовсталі” побачив коротеньке відео і фото новонародженого сина
24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, Андрій був у шпиталі. Він вже в перший день зрозумів, в яких умовах доведеться працювати. Варіанти втекти чи порушити присягу начальник неврологічного відділення навіть не розглядав. Ольга згадує, що чоловік за будь-якої можливості намагався виходити на зв’язок, жодного разу не казав коханій як йому важко працювати, коли над ним пролітають снаряди, а поруч падають авіабомби.
Андрій Найман завжди пишався тим, що він лікар, пишався тим, що рятує найдорожче - життя людей
“Коли був зв’язок, від нього приходили короткі повідомлення: “Я живий”, “Працюємо”, або “+”. Бо знав, наскільки мені це важливо. Але з часом, як ми знаємо, зі звʼязком ставало все важче, тому мені могли телефонувати або писати хтось з його колег. І цього було достатньо, оскільки з різних джерел я розуміла, в яких умовах вони опинились. Знаєте, ще до 1 березня сподівалася і переконувала в цьому інших, що їх повинні відвести від лінії. Але коли місто опинилось в повному оточенні, зрозуміла, що це небезпечно для них же. Ну, і вони не могли залишити таку кількість поранених в місті”, — розповідає дружина полоненого медика.
16 березня від авіаудару був знищений останній корпус шпиталю, який до цього дня ще працював. Весь медперсонал разом із пораненими розділився на дві групи. Андрій Найман у складі однієї з груп долучився до українських військових на “Азовсталі”, частина перебазувалася на завод Ілліча. Про те, що її чоловік з частиною колег зі шпиталю знаходиться на металургійному заводі “Азовсталь” Ольга дізналась з відео в телеграм-каналі, яке опублікувала пресслужба тоді ще полку “Азов”.
Андрій на "Азовсталі"
“Андрій не дуже багато розказував про ті жахіття, які насправді відбувалися в Маріуполі. Повторював, що роботи багато, але не вистачає медикаментів та умов для надання допомоги. Постійно мене заспокоював, казав, щоб не дивилася новини, бо я в той момент була вже на останньому місяці вагітності. Наш синочок Ярослав народився 19 квітня 2022 року. В цей час у Андрія ще була можливість отримати фото в соцмережах. Тому коротенькі відео і фото новонародженого сина побачив. До речі, ім’я для сина обрав саме Андрій, як тільки дізналися новину про вагітність і те, що очікуємо саме хлопчика”, — згадує Ольга.
Де зараз мій коханий і що у нього зі здоров'ям — я не знаю
До 18 травня 2022 року під постійними авіаударами, артилерійськими обстрілами, під час штурмів заводу, в нелюдських умовах в імпровізованому госпіталі разом з колегами Андрій Найман надавав медичну допомогу пораненим. Їх намагались знищити з моря, з повітря і суші, а вони продовжували робити більше, ніж здається можливим.
Далі був наказ командування про вихід з “Азовсталі”. 16 травня з металургійного підприємства вийшли перші оборонці Маріуполя. Через два дні Андрій вийшов на зв'язок з дружиною. Ольга тоді запитала чоловіка, чи він знає, що їх вивозять на територію так званої “ДНР”. Андрій промовчав. Потім написав повідомлення: “Все можливо”.
А вже 19 травня зранку Ольга побачила чергове відео виходу наших військовослужбовців з території заводу, в якому на останніх секундах її чоловік сідає в автобус. Відтоді Андрій був в Оленівці, періодично виходив на зв'язок або через когось передавав, що з ним все нормально і він живий.
На відео Ольга побачила свого коханого Андрія, він разом з іншими оборонцями та медиками виходив за наказом у ворожий полон
“Як і іншим сім'ям, трагедію в Оленівській колонії було надзвичайно важко перенести. Коли ти не можеш усвідомити, що таке можливо в наш час, що це зроблено навмисно, ти переглядаєш всі новини, молишся і чекаєш дива. Десь після обіду 29 липня він сам подзвонив, сказав: “Я живий”. Не уявляєте, як тоді на душі стало легко”, — поділилася співрозмовниця.
В Оленівці начальник неврологічного відділення Маріупольського шпиталю №555 пробув до жовтня 2022 року, далі про його місцеперебування рідні дізнавалась від звільнених медиків або військових.
“Вони розповідали, де Андрій перебував на момент їхнього звільнення. Це вся інформація, яка у мене є. Я вдячна звільненим, які самі мене знаходили через пошукові телеграм-канали чи через знайомих, і намагалися розказати про Андрія, про умови перебування у полоні. Ці дзвінки чи повідомлення від них для мене, наче ковток свіжого повітря. На жаль, обмінів вже давно немає, останній був 6 травня. Тож як зараз Андрій, в якому стані — я не знаю, і чи знаходиться в тому ж місці, де був весь цей час.
Ярослав ще жодного разу не бачив татка, але чекає на його повернення з російського полону
Знаєте, щоранку я прокидаюся з надією, що саме сьогодні буде той день. Але ввечері ти розумієш, що ще один день коханий провів там і попереду знову залишається невідомість. Вірю, що скоро цей день нарешті настане. Адже нас стільки всього чекає, а найголовніше — знайомство з сином".
Медики у полоні — порушення статутів Женевської конвенції
Рідні медиків, які потрапили у полон, об’єдналися у громадську організацію “Військові медики України” задля спільної мети — привернути увагу міжнародних організацій до невиконання статутів Женевської конвенції Російською Федерацією, наголосити на звільненні не комбатантів. Нині понад 500 медиків, які допомагали та рятували військових і цивільних, перебувають у російському полоні.
Рідні полонених медиків звертаються в усі інстанції, аби добитися їхнього повернення
Рідні звертаються до всіх інстанцій, виходять на акції, щоб привернути увагу світу, що утримання в заручниках медичних працівників є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права з боку Росії.
27 липня, до дня медичного працівника, Центр громадянських свобод разом з громадською організацією “Військові медики України” розпочали інформаційну та адвокаційну кампанію, місія якої — дотримання прав полонених медиків внаслідок російсько-української війни. Продовжують звертати увагу міжнародних медичних інституцій та організацій посилити тиск на РФ задля повернення тих, хто рятував життя.
Свої в Telegram 
