Не виходили з домівок і жили без світла й газу. 4 історії людей, які пережили окупацію на Донеччині
”Благодійна організація "Благодійний фонд "ГУДВІЛЛ" опікується людьми на деокупованих територіях України. Часто люди на звільнених територіях бувають у розпачі, бо вони пережили страхіття окупації, голод, руйнування житла, втрату близьких та були відрізані від усього світу протягом тривалого часу. Таким людям, як нікому іншому, потрібна підтримка та спілкування, яким їх і забезпечуюють волонтери фонду. Свої публікують 4 історії жителів звільненої Донеччини, якими опікуються благодійники БО "БФ "ГУДВІЛЛ".
Що відомо про роботу фонду?
“Для нас ключова цінність — це люди. Тільки об’єднавши зусилля заради спільної мети, ми зможемо ефективно допомагати постраждалим від війни. Наразі фонд “ГУДВІЛЛ” опікується більш ніж 60 тисячами людей на деокупованих територіях та родинами, які постраждали внаслідок агресії по всій Україні. Це ВПО, літні люди і будинки для літніх людей, люди з підвищеними потребами, багатодітні родини, діти-сироти, дитячі будинки, лікарні для людей з психічними розладами, кухарські обʼєднання, які організували соціальні безкоштовні місця годування людей”, — коментує директорка фонду Тетяна Шуляк.
Так, з початку повномасштабного вторгнення зусиллями Благодійного фонду "ГУДВІЛЛ" було зібрано і доставлено понад мільйон двісті тисяч продуктових наборів по всій Україні: Київська, Чернігівська, Житомирська, Сумська, Полтавська, Харківська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська та Вінницька області.
У 2023 році завдяки донорству Естонської ради у справах біженців та іноземних і місцевих партнерів було зібрано і розвезено більше 20 тисяч продуктових наборів вагою по 18 кг кожен на деокуповані території Донецької, Харківської, Херсонської та Київської областей.
Кохання врятувало життя дідуся
Володимир Григорович переїхав в селище Зарічне до коханої, а в його квартиру, де він раніше жив, влучив російський снаряд. Виходить, що кохання врятувало йому життя.
Після початку повномасштабного вторгнення Зарічне окупували російські війська. У квітні кохана Володимира Григоровича зазнала поранень, коли автобус наїхав на міну. Вона дивом залишилася живою, але отримала важкі травми — перелом ноги та пошкодження хребта. Вже пів року вона перебуває у лікарні.
“Жив усю окупацію сам, майже не виходячи з дому, з двома котами й собакою у будинку. Що сам їв, те й їм давав. А що ж з ними робити, тваринки ж. Терплю обох, а вони гризуться”, — каже Володимир Григорович.
Волонтери "Гудвіллу" опікуються одинокими людьми та пенсіонерами на звільнених територіях, яким потрібна підтримка та допомога
Поки Зарічне було окуповане, дідусь не виходив з двору, бо було дуже страшно. Їв те, що було в запасі — соління й картоплю. Потім почали привозити допомогу. На жартівливе питання, чи пив хоч бражку під час окупації, Володимир Григорович відповідає теж зі сміхом:
“Якщо привезуть 2 кілограми цукру… Не бражку ж робити, чай краще солодкий пити”.
Сильний стрес через бойові дії сильно вдарив по здоров’ю Володимира — у нього з'явилися проблеми з тиском та грижею. За гуманітарною допомогою йти аж 40 хвилин бездоріжжям, але тепер допомогу привозять йому додому.
Найбільше Володимир Григорович чекає перемоги та повернення додому коханої.
Бачив, як снаряд зруйнував його хату
Будинок Миколи Павловича був повністю розбитий під час бойових дій у Лимані. Він бачив це на власні очі. Зараз чоловік живе у іншому будинку, який вцілів, щоправда, без світла і так понад рік. Жартує, коли розповідає про “романтику” життя в окупації.
“Готували на дровах, вечора при свічках — романтика. Їли трохи картоплі, овочів, які в погребі були. Магазини всі були закриті. Воду тягали з електростанції. Виходити було страшно, поряд вибухи були, порозбивали навкруги багато — ні вікон в людей, ні дверей”, — розповідає Микола Павлович.
Микола Павлович на власні очі бачив, як росіяни розбили його дім у Лимані
Окупація сильно вдарила по здоров’ю чоловіка. Особливо погано стало з нервами, і сивини додалось.
“Коли Україна зайшла, внутрішнє видихнули. Але й зараз навкруги мало хто відбудовується — нічим. Більше вікон плівкою та дошками позабивали”, — каже чоловік.
Микола живе один. А з ним собака на ім'я Вєга — це його ліпший друг. Микола Павлович бажає всім скоріш відбудовувати своє життя.
Було дуже страшно — по 60 прильотів на день
З кінця травня до початку жовтня 2022 року у Лимані точилися бої. Тяжкий час, який місцеві жителі згадують зі сльозами.
Валентина Іванівна живе з чоловіком, 94-річною бабусею, двома котами та собакою. Під час бойових дій їхній будинок був пошкоджений вибухами, тому там не залишилося жодного вікна.
“Усі 9 вікон були вибиті, всі вікна в квартирі у дітей теж. Сарай, навіс — все рознесло снарядом. Під час окупації не було світла та газу, включали генератор, щоб воду налити, а в хаті буржуйкою топили. На вулицях мало було людей — 15 на всю вулицю у вісімсот метрів”, — згадує Валентина.
Дім цієї родини постраждав від обстрілів російських окупантів. З 9 вікон у будинку не залишилося жодного
Родина не виїхала, бо боялись мародерів. Та і старенька бабуся могла не витримати дороги.
“Страшно було дуже — по 60 прильотів на день. Сиділи весь час в “ямі”. У хаті темно, бо всі вікна забили. Навіть 2 горщики з квітами пропали, тому що світло не попадало їм”, — каже бабуся.
Вікна в будинку ставити не поспішають, бо невідомо, що буде завтра. Спочатку поставили одне вікно, а після прильоту воно знов вилетіло. Та й ніхто з сусідів не наважується робити ремонт. Дірки позапінювали, позакривали, чим змогли, вікна — на цьому й усе.
“Якось ранком встали — немає нікого, потім бачимо — хлопці йдуть. Спитали: “Хлопці, ви хто?”. А вони відповіли: “Ми — Україна”, — розповіла Валентина Іванівна.
Родина Валентини Іванівни чекає на перемогу та моменту, коли нарешті з’явиться вдома світло.
Бачила, як тікали з Лиману росіяни
Наталя Михайлівна — 61-річна вдова, яка залишилася одна в окупованому Лимані, бо не змогла виїхати через стан здоров’я. Жінка пам'ятає, як росіяни спалили гімназію в центрі міста прямим влученням, а будинки по всьому місту сильно постраждали. Про окупацію згадує з болем.
“Вікна повилітали, бо приліт був прямо в наш провулок. Багато днів окупації просиділа в бомбосховищі, де було 150 людей. Над мангалом готували їжу, спали сидячи на лавочках. Продукти їли свої, заготовлені з минулого року. Виходити страшно було, бо на вулицях російські солдати і танки були, перевірки влаштовували — шикували чоловіків, роздягали до поясу, оглядали татуювання”, — згадує Наталя.
Під час окупації стан здоров'я Наталі набагато погіршився, але після звільнення вона трохи оговталася й навіть вийшла на роботу
З дровами теж були проблеми. Зараз місцева влада налагодила доставку брикетів дров, щоб взимку люди не мерзли.
“За 2 дні до того, як зайшла Україна, бачила, як тікали з Лиману росіяни. Потім було два дні цілковитої тиші, і зайшла Україна. 5 вересня почалася роздача хліба, привезли гуманітарну допомогу”, — згадує жінка.
Зараз Наталя Михайлівна вже працює, стан здоров'я трохи покращився. Про те, як сиділа з квітня по грудень без світла, згадує як про важкий час. Зараз настрій ще тривожний, бо прильоти є і досі. Наталя каже, багато хто в місті без роботи і живе тільки завдяки гуманітарній допомозі, але сподівається, що все скоро налагодиться.
З початку повномасштабного вторгнення зусиллями благодійного фонду “ГУДВІЛЛ” було зібрано і доставлено понад 1,2 млн продуктових наборів у різні регіони України: Київська, Чернігівська, Житомирська, Сумська, Полтавська, Харківська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська та Вінницька області.
Партнерські організації допомагали доставляти допомогу до віддалених від центральної частини України територій. У 2023 році завдяки донорству Естонської ради у справах біженців та іноземних і місцевих партнерів волонтери благодійного фонду доставили понад 20 тисяч продуктових наборів людям, які живуть на деокупованих територіях Донецької, Харківської, Херсонської та Київської областей.
Свої в Telegram 
