Дар’я Маркович з Маріуполя з командою створила інтеграційний хаб у Мукачевому. Що з цього вийшло
Дар’я Маркович родом з Маріуполя. У рідному місті вона працювала у громадській організації "Маріупольська Спілка Молоді", де реалізувала багато проєктів та ініціатив. Зокрема, брала участь у започаткуванні та розвитку програми молодіжного підприємництва, організовувала безпечні простори для молоді та дітей, ініціювала створення місцевої Молодіжної ради. Вибравшись з блокадного Маріуполя, Дар’я оселилася у Мукачевому, де разом із колежанками створила безбар'єрний інтеграційний хаб.
З вчителюванням не склалося, вирішила присвятити себе громадській діяльності
Дар’я все життя прожила у Маріуполі. Навчалася у Маріупольському державному університеті. За першою освітою вона вчителька української мови й літератури. Та нині Дар'я не викладає.
"Певний час я працювала в школі, але через різні погляди на викладацький процес у мене та у директора школи пішла з роботи".
Однак це не зламало її. Дар'я мала активну життєву позицію, тож вирішила присвятити себе громадській діяльності — майже одразу після звільнення зі школи долучилися до громадської організації "Маріупольська Спілка Молоді". І одразу взялася за проєкт.
"Він був пов’язаний зі зниженням шкоди у споживачів ін'єкційних наркотиків та роботою з ВІЛ-позитивними людьми. Його реалізація тривала понад сім років, два з яких я працювала у ньому".
Дар'я — активістка з Маріуполя
Після цього проєкту Дар'я почала займатися молодіжною політикою та реалізацією молодіжних проєктів. Каже, коли у 2014 році розпочалася російська агресія проти України, в Маріуполь переїхало багато переселенців з Донеччини. Крім того, з’явилися виші, які перемістилися з Донецька, а разом із ними й студенти, з якими було важливо працювати.
"Тож "Маріупольська Спілка Молоді" відкрила молодіжні центри: п’ять у Маріуполі, а ще два — у Мангуші та Микільському. Створили ми їх для того, щоб молодь могла провести своє дозвілля не на вулиці, не на лавочках, а у безпечному і приємному просторі".
Одна з кімнат молодіжного простору в Маріуполі
Дар’я розповідає, у цих центрах організовували заняття з дизайну, відеомонтажу, фотомайстерності, журналістики, спортивні активності. Там працювали тренери, соціальні педагоги й психологи. Всі активності і навчання були безкоштовними.
"У центрі можна було зробити уроки, поспілкуватися з друзями, пограти в ігри, подивитися цікаві фільми, обговорити будь-які питання. Тобто це був такий безпечний простір, де можна було почуватися комфортно".
Спочатку, згадує Дар’я, серед молоді була певна недовіра, бо вони не розуміли, чому все проводиться безкоштовно.
"Та потім спрацювало "сарафанне радіо". Спочатку одна дитина прийшла, потім друзів привела. Бувало таке, що у центр приходило по 45 людей на день. Відвідувачі самі встановлювали собі правила. Коли приходили новенькі, розповідали їм про них".
Також "Маріупольська Спілка Молоді" заснувала центр підтримки родини.
"Це були простори, де надавали допомогу меншим дітям і родинам з дітьми. У цих просторах батьки могли залишити дітей на певний час, щоб вирішити свої нагальні справи: наприклад, відвідати лікарню, соціальні установи або сходити на роботу. У цьому центрі працювали педагоги та психологи, які займалися з дітьми".
Соціальні ініціативи та бізнес для молоді
Ще одним проєктом Спілки був центр гуманітарної допомоги. Він функціонував на ринку "Азовський" завдяки підтримці Ріната Ахметова.
"Він існував дуже багато років, дуже багато людей туди зверталися. Ми надавали підтримку гуманітарними, харчовими наборами. Також видавали ковдри, спальні мішки та речі першої потреби. Маріуполь став містом, куди переїхало багато людей з Донецька після початку війни, у 2014 році. І люди потребували підтримки".
А ще у "Маріупольській Спілці Молоді" приділяли увагу молоді. Активісти реалізували проєкт Skills Lab, де пояснювали молоді, як започаткувати та розвивати власну справу. Ключова мета проєкту полягала у наданні необхідних знань та інструментів для створення успішного бізнесу.
Активісти працювала із молодю
Крім того, "Маріупольська Спілка Молоді" створила банк молодіжних інновацій, де по 5 команд з Донецької та Луганської областей змагалися за отримання мікрогранту на реалізацію власної соціальної ініціативи.
"Наприклад, команда зі Святогірська розробила туристичний маршрут онлайн. На кожній локації були QR-коди, завдяки яким можна було побачити красиві місця та дослідити історію міста".
Активісти допомогали молоді започаткувати власну справу
А ще у Маріуполі був проєкт з переробки сміття і пластику.
"Хлопці й дівчата у гаражі обладнали невеличку фабрику, де переробляли пластикові кришки та пляшки. Потім з них робили настільні ігри, шахи, шашки. Та завершити цей проєкт так і не встигли через початок повномасштабної війни".
Власний проєкт
У Маріуполі не було Молодіжної ради — її не створили взагалі. Тоді Дар’я взялася за власний проєкт. Вона зібрала молодих активістів та активісток, які хотіли щось змінювати в місті.
"Важливо, щоб не було рішень без молоді для молоді. Ми хотіли, аби наші думки були почуті, і всі рішення щодо молодіжної політики впроваджувалися з врахуванням бачення самої молоді".
Тоді розпочалася активна робота зі створення Молодіжної ради. Активісти багато спілкувалися із владою міста, говорили про те, чому Маріуполю Молодіжна рада потрібна, просували пропозицію щодо її створення та функціонування.
Дар’я каже, маріупольська Молодіжна рада мала успішні кейси, мала свої проєкти. Попереду було багато спільних планів та задумів, проте реалізувати їх так і не змогли через початок повномасштабної війни.
Мама отримала поранення і ми поїхали з Маріуполя
Про те, що розпочнеться повномасштабна війна Дар’я здогадувалася, проте до останнього не вірила. Згадує, 24 лютого 2022 року вона прокинулася від телефонного дзвінка колеги.
"Я була вдома зі своєю мамою. О 6-й ранку мені зателефонував колега. Він був дуже здивований, що я спала. І коли він сказав, що вся Україна опинилася під ворожим вогнем, спочатку не повірила. Лише коли увімкнула телевізор й з новин дізналася, як росіяни обстрілюють льотні смуги, аеропорти почала усвідомлювати всі масштаби".
Дар’я вирішила залишатися в Маріуполі. Бо мама відмовилася їхати, а залишити її саму вона не могла.
"Ми думали, що все буде, як у 2014 році — зараз прийде наша армія і всіх нас врятують, і все буде добре. Мабуть, ніхто не вірив, що Маріуполь паде і перестане бути українським".
Щодня жити у Маріуполі ставало страшніше. Ворог нещадно обстрілював місто, руйнував інфраструктуру та вбивав цивільних.
"16 березня російські війська вдарили по басейну "Нептун", поруч із яким ми жили. У цю мить мама піднялася в квартиру, зайшла на кухню й стояла біля вікна. Стався вибух. Ударною хвилею їй пошкодили очі. І, як ми потім дізналися, сталося відшарування сітківки".
За словами Дар’ї, той обстріл став останньою краплею для неї. За декілька хвилин вона завантажила в автівку речі, зібрала подругу, маму, трьох котів і вони вирішили спробувати виїхати з міста.
"Спочатку доїхали до площі Свободи. Там біля магазину "1000 дрібниць" зловили зв’язок. Нам почали приходити повідомлення від друзів і колег. Вони писали, що є якийсь "зелений коридор", що ніби людям вдавалося виїхати. Також повідомили, що треба їхати на Мангуш, звідти — на Бердянськ, а потім — на Запоріжжя".
Відстань від Маріуполя до Мангуша 15 кілометрів. Проте подолати дорогу вдалося за 9 годин. Ледь не кожні 500 метрів вже були російські блокпости.
"Все перевіряли: машини, сумки, телефони. І все це супроводжувалося літаками, які пролітали над нами. А потім ми чули звуки вибухів — вони лунали після того, як літак скидав чергову бомбу. Було дуже страшно. Ми бачили спалені автівки, повз які їздила російська військова техніка".
Ніч Дар’я з мамою і подругою провели у Мангуші, а з самого ранку рушили до Бердянська.
"Так само довго ми їхали. І, власне, там я зустрілася зі своєю колежанкою. Два дні ми були в Бердянську й вирішували, куди їхати та що робити далі. Але там вже був мобільний зв'язок. І на той час керівниця нашої організації Уляна Токарєва, запропонувала нам всім їхати в Мукачево. Під містом був будинок, де могли зупинитися. Тож ми поїхали — з Бердянська до Дніпра, а за декілька днів приїхали до Мукачева".
Вирішили гуртувати переселенців і містян у Мукачевому
Оговтавшись від пережитого, Дар’я розуміла, що сидіти на місці вона не зможе. Тому разом з командою, яка згуртувалася у Мукачевому, почала досліджувати, що відбувається в місті, які існують активності і наскільки активний та розвинутий у місті громадський сектор.
"Нам хотілося познайомитися з місцевими активістами, тож ми вирішили організувати зустріч. Але зрозуміли, що в Мукачевому навіть немає місця, де могли б зібратися громадські діячі, активісти, влада. Там не було навіть тренінгової зали або чогось схожого, дуже зручного, доступного, безбар'єрного".
Та попри це, зустріч відбулася у Центрі громадськості національних культур. За підтримки місцевої влади там зібралися близько 50 активістів і небайдужих людей Мукачева.
Дар'я з активістами вирішили створити хаб
"Ми запитали їх, чи є потреба у створенні інтеграційного хабу, де можна було б спільно творити, працювати над ідеями, впроваджувати проєкти, ну, і взагалі проводити різні зустрічі, які б служили потім на благо Мукачівської громади. Активісти підтримали таку ініціативу і почали говорити, які кімнати потрібні для молоді.
Так з'явилася ідея, що у нас буде кімната дизайну мислення, переговорна кімната, коворкінг-зона, маленька тренінгова зала. Молодіжна рада Мукачева запропонувала зробити унікальний проєкт студії звукозапису, де можна записувати музичні твори, подкасти, відео робити, сюжети".
Студія звукозапису в Інтеграційному хабі
Обговоривши ідею, активісти почали її реалізовувати. Дар’я звернулася до партнерів, з якими вони працювали в Маріуполі. Їх підтримали Програма розвитку ООН (ПРООН), Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та Європейський Союз.
"Спільними коштами, бюджетами ми відремонтували повністю другий поверх Центру громадськості національних культур. Зробили там все, про що мріяли: наповнили кімнати, закупили обладнання, техніку".
Одна з кімнат хабу
Дар'я розповідає, після ремонту для активістів і членів Молодіжної ради провели навчання, аби вони могли якісно надавати послуги, проводити тренінги, заходи, бути модераторами, фасилітаторами, менторами, спікерами.
Інтеграційний хаб відчинив свої двері у травні 2023 року. І це повністю безбар'єрний простір. Там є всі елементи тактильності, зорового сприйняття, є підіймач на другий поверх.
Хаб став повністю безбар'єрним
"Враховуючи, що це історична будівля і не все можна змінювати, ми доклали максимум зусиль, аби кожен і кожна, попри свої фізичні або психічні можливості, могли дістатися до цього місця без бар'єрів і без перешкод".
Дар’я каже, хаб дуже швидко став популярним у громаді. Активності, які там проводить громадськість, розписані на тижні вперед. І це свідчить про успішність проєкту.
"Фактично половина користувачів наших послуг — переселенці. Наприклад, нещодавно відбулася серія тренінгів для жінок, які хочуть відкрити власну справу. І серед них близько 50% жінок-переселенок".
Хаб став дуже попудярним в громаді
Дар’я ділиться, створення хабу стало початком інтеграції в громаду.
"Дуже важливо цікавитися в громаді, що їм ще потрібно і намагатися задовольнити ці потреби. Бо не можна нічого робити для людей без людей. Тільки коли ми робимо щось для людей, аби вирішити якісь певні проблеми, турботи, переживання, тоді ми можемо вважати це успішним".
Відновити український Маріуполь
За декілька днів після відкриття хабу Дар’я народила дитину. Тепер, ділиться, її головна задача стати хорошою мамою для сина. Та попри таку важливу роботу, вона продовжує працювати над тим, щоб Мукачівська громада ставала кращою, доступнішою і цікавішою для місцевих жителів і переселенців.
За декілька днів після відкриття хабу Дар'я стала мамою
"Попереду ще багато роботи. Не тільки в громаді, де я оселилася нині. Я хочу додому, дуже сумую за морем, за своїм будинком, за своїм містом. Раніше я була впевнена, що одразу після деокупації Маріуполя повернуся. Та зараз, коли стала мамою, розумію, що несу велику відповідальність. Я не можу гарантувати повну безпеку сину, тому одразу навряд поїду до міста Марії".
Та все ж Дар’я вже зараз замислюється над проєктами, які втілюватиме у рідному місті.
"Там насправді буде дуже багато роботи. Потрібно не лише відбудовувати, але й працювати з людьми. Великої допомоги потребуватимуть ті, хто буде повертатися, і ті, хто там залишалися. Тому що переживати окупацію вже понад півтора року дуже складно. Та впевнена, що наш досвід, наші знання і наша сила допоможуть відновити наш український Маріуполь".
Свої в Telegram 
