З Маріуполя до Ірландії. Владислав показує світу жахи війни і продовжує боротьбу через творчість
Владислав П'ятін-Пономаренко вибрався з блокадного Маріуполя у квітні минулого року. Дивом виживши під постійними обстрілами росіян, він зміг зафільмувати, як ворог знищував його місто. Минулого року Владислав представив документальний відеощоденник війни "Imagine". Завдяки підтримці артплатформи "ТЮ" показав його у різних країнах. Та нині він переробив його і планує відкрити доступ до перегляду наприкінці цього року. Владислав розповів Свої про те, як змінилося його життя, про адаптацію в новій країні та плани.
Дивовижна країна зі щирими людьми
У травні минулого року Владислав приїхав до Ірландії.
"Раніше я мріяв побувати в Ірландії, Великобританії та США. Але ніколи не міг уявити, що для того, щоб здійснити свою мрію, треба буде заплатити таку високу ціну".
Владислав каже, раніше він вивчав культуру цих країн. Та ставши біженцем, зрозумів, що реальність дуже відрізняється від того, що він знав. Владиславу було важко прийняти менталітет і світогляд місцевих жителів.
Владислав живе в Ірландії понад рік
"Самі ірландці дуже добрі та відкриті люди. В жодному разі не хочу їх образити, та мені вони нагадують сільських людей з великими грошима. Мене дуже дивувало, що жителі однієї з найбагатших країн світу по ВВП погано розуміються на комп’ютерах".
В країні є прошарок населення — тревалери.
"Це народ Ірландії, який переміщується країною. І вони ненавидять всіх приїжджих. Вони можуть напасти, сваритися. Я, як і інші українці, поляки, литовці, які емігрували сюди, стикалися із ними. Хоча за статистикою Ірландія вважається однією з найнебезпечніших країн, та через тревалерів іноді буває страшно просто вийти на вулицю".
Місцеві, ділиться Владислав, хоч і відкриті, однак відрізняються від українців.
Ірландці — добрий та щирий народ
"Вони живуть одним днем, не переживають за те, що буде завтра. Попрацювали, вирішили свої справи, а після цього можуть піти в паб, відпочити, повеселитися та випити. До речі, випивають вони багато. Але все в міру і нічого поганого в цьому я не бачу. Бо жодного разу не зустрічав п’яниць, які бешкетувати чи валялися десь на лавочці".
Такий спосіб життя, каже маріуполець, є культурним феноменом країни.
"І це через погодні умови. Тут часто дощить, похмура погода, яка впливає і на настрій, і на самопочуття".
Владислав наголошує, якщо дивитися на ірландців з боку історії, то вони мають бути трохи іншою нацією.
"Я думав, що вони будуть сильнішими. Бо тривалий час вони виборювали свою незалежність. Та, як кажуть люди, які вже давно живуть в цій країні, місцеві все одно потрохи змінюються, адаптуються до нових реалій. Хоча я б не сказав, що вони дуже працьовиті. Фактично все витягують мігранти – поляки, литовці, українці та американські компанії, робота яких становить найбільший відсоток у наповненні ірландського бюджету".
Та попри все це, Владислав вважає Ірландію дивовижною країною з дивовижними людьми.
"Вони максимально відкриті, прості та щирі. Тут ніколи не відчуватимеш себе під якимось тиском. Переважна більшість дуже чуйна, вони підтримують нас, українців, які на собі відчули жахи війни".
Робота та навчання надихнули на думки про власну справу
Владислав продовжив навчатися онлайн у своєму Маріупольському будівельному коледжі. А у січні записався на місцеві курси.
"Я не міг просто сидіти без діла. Мені був потрібен якийсь поштовх, щоб повернутися до нормального життя. Тому вирішив піти на навчання тут. Записався на курси — вчуся на кухаря. Мені хочеться навчитися готувати смачні та незвичні страви".
Влітку Владислав почав працювати в мережі Coffee shops "Costa".
"Та я швидко зрозумів, що то не найкраще місце для працевлаштування. Я, як любитель кави, знаю, що поціновувачі цього напою зазвичай ходять не у франшизні заклади".
Владислав каже, структура обслуговування в закладі побудована так, що працівники просто не встигають приділити увагу всім гостям.
"На зміні працюють четверо: менеджерка, робота якої лише за комп'ютером, тімлідерка, яка контролює процес роботи та два баристи. І коли наплив відвідувачів, ці двоє баристів мають якось встигати варити каву, мити посуд, підлогу та підтримувати порядок. Хоча здається, що то рутинна робота, та вона досить важка".
А ще на роботі Владислав зіткнувся із дискримінацією.
"Моя менеджерка була венгеркою. Раніше я не вірив в стереотипи, та під час спільної роботи вона часто вставляла палки в колеса. Можливо, то просто така людина. Та попри все це, я все одно любив свою роботу, і якби не початок навчання, працював би там й надалі".
Та ця робота й курси, на яких навчається Владислав, надихнули його на роздуми про започаткування власної справи.
Владислав мріє відкрити власну кав'ярню-артцентр
"Я дуже люблю каву, розуміюся на ній. Тому вирішив поєднати свої знання з бізнесом й замислився над відкриттям кав’ярні. Я бачу її, як культурне місце, своєрідний артцентр".
Відкриття кав’ярні, каже Владислав, то довгостроковий план. Та роботу над задумом він розпочав вже.
"Я розробив концепцію, зараз вивчаю, як прописати бюджет, опановую нові навички й збираю кошти. Сподіваюся, все вдасться, але то буде трохи згодом".
Оновлена версія фільму
У вересні минулого року Владислав презентував першу редакцію свого документального відеощоденника "Imagin". На кадрах — як росіяни нищили Маріуполь.
"Поки я вирішував питання з документами, адаптовувався до життя в новій країні й оговтувався від пережитого, до фільму я не повертався. Але всі ці переживання дали мені поштовх до роботи".
Владислав вирішив переробити фільм, додати нові кадри та зробити його англомовним.
"Назву я не змінював, бо вона несе практичну частину. Аби зробити його атмосфернішим, переробив музичний фон. Я хотів, щоб передивляючись фільм, люди могли уявити те пекло, через яке пройшли маріупольці. Для мене було важливо, аби глядачі мали змогу інтуїтивно зануритися й побачити на екранах те, що ми бачили на власні очі".
Ще в Маріуполі Владислав був резидентом арткластеру "ОСЬ", що розвивала платформа "ТЮ" на чолі з Діаною Берг. Саме вона запропонувала маріупольцю представити фільм на виставці в Амстердамі.
"Потім ми організовували показ у Берліні. Але тоді представляли першу редакцію фільму. Я отримував багато відгуків і це мене мотивувало продовжувати роботу. Так народила друга, як я її називаю, театральна версія під назвою "Imagine War".
Владислав показав свій фільм в різних країнах
Вперше нову версію фільму побачили в Амстердамі 18 серпня.
"Після показу я відчув, що зміг досягнути своєї мети. Люди поринули у сюжет. А ще, як я і хотів, ставили й шукали для себе відповіді на філософські питання життя і смерті".
Нещодавно відбувся показ у Києві, а згодом планується й у Дніпрі, Варшаві та інших містах і країнах.
"Наприкінці цього року я планую відкрити доступ до фільму. Зараз шукаю платформу для його розміщення".
Амбітні плани
Працюючи над фільмом, Владислав настільки надихнувся філософськими питаннями, що розпочав роботу над поетичною збіркою "Цінність".
"Туди увійшли, як я їх називаю, ліричні монологи та вірші. Вони про розуміння сенсу життя, любові, про пошук майбутнього та переживання".
Зараз Владислав працює над поетичною збіркою
Поки у збірці 10 віршів, з них 8 написані українською мовою, два — російською.
"Також туди входить невеличкий твір "На моєму балконі". Він став моїм своєрідним щоденником, який я писав під час вторгнення в Маріуполі".
Наразі робота над збіркою продовжується. Опублікувати її Владислав планує у лютому наступного року.
"Ще зараз в розробці я маю два проєкти. І всі вони пов’язані з кінематографом. Вже в Ірландії я заручився підтримкою продюсерів та менторів й зараз ми на стадії перемовин".
Перший проєкт, ділиться Владислав, складніший. Він є продовженням задуму з Маріуполя, коли Владислав розвивав театральну студію на базі свого коледжу.
"Ми писали сценарій про підліткові проблеми. Нещодавно я знайшов його й зрозумів, що можна розробити сценарій фільму, в якому будуть показані проблеми підлітків у міграції. Це має бути філософський фільм під назвою "Emotional".
Владислав каже, він ставить перед собою важку задачу.
"Щоб зняти художній фільм, потрібна велика група. І я хочу, щоб моя робота стала не слабеньким фільмом режисера, що тільки починає свій шлях, а сильним проєктом. На це можуть піти роки, але я знаю заради чого працюватиму".
Другий проєкт полягає у створенні документального фільму про Ірландію та життя всіх мігрантів.
За словами Владислава, реалізація його задумів допоможе глядачам розкрити нові моральні та філософські питання.
"У Маріуполі режисер часто казав, що приходячи до театру, люди вчаться морально. І я з ним згоден, бо через творчість можна розкривати багато питань. Ми пізнаємо науку, але часто забуваємо про духовність і не підіймаємо сакральні теми. Тому у своїх роботах я обов’язково говоритиму про це".
Свої в Telegram 
