Маріуполець Олександр Лопанов травмувався на сході, рятуючи побратима. Йому потрібна підтримка своїх
У рідному Маріуполі Олександр Лопанов очолював клуб моржів, організовував забіги, спортивні фестивалі та активності для місцевих. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, залишався у місті. Виживши під постійними ворожими обстрілами, дивом зміг вибратися з блокадного Маріуполя. Оселившись у Львові, Олександр не витрачав час на відновлення. Навпаки, всі сили кинув на допомогу військовим та постраждалим від війни. Паралельно повернувся до спортивної кар’єри, а свої досягнення присвячував Маріуполю та Україні. Потім відправився на схід медиком, й став рятувати наших захисників. Під час чергової поїздки сам отримав травму і тепер потребує допомоги на лікування.
Наші марафони й забіги гуртували і місцевих, і військових
Олександр все життя прожив у рідному Маріуполі. Він — професійний спортсмен. Займався легкою атлетикою та спортивною гімнастикою. Паралельно здобув медичну освіту, за фахом Олександр військовий медик.
"У мене є військовий і цивільний досвід роботи. Бойові навички отримував з 2016 по 2018 роки, коли виконував свій військовий обов'язок, як санітарний інструктор. Службу ніс у Дніпровській бригаді Державної спеціальної служби транспорту. Побував у Чернігівській, Дніпропетровській, Полтавській та Донецькій областях".
Коли повернувся з армії, повернувся у великий спорт та відновив громадську діяльність. Олександр став керувати громадською організацію Runday та став співзасновником Street workout. Він став організовувати забіги та спортивні активності для жителів Маріуполя.
Олександр — професійний спортсмен
"Спочатку були безкоштовні тренування та забіги для всіх охочих. І хоча ідеологія організації не несла благодійної мети, разом з небайдужими місцевими на чолі з журналісткою та волонтеркою Наталією Дєдовою ми провели два масштабних забіги, під час яких збирали кошти на лікування дітей — Даші Романової та Богдана Фороста. Історія цих малюків, які потребували пересадки печінки, згуртувала всіх нас. Мабуть, тоді їм допомагав весь Маріуполь. І ми теж вирішили не залишатися осторонь".
Після цих івентів вже традиційні забіги стали масовими.
Він організовував багато спортивних заходів
"Ми стали організовувати заходи до дня міста, проводити спортивні естафети. Згодом крім пересічних громадян, у них брали участь команди з різних військових підрозділів та правоохоронних органів. І подібні естафети стали справжньою родинною справою".
Організовував Олександр і новорічний забіг. На останньому побували і Свої. Тоді, попри похмуру погоду, сотні маріупольців долучилися до заходу. Вони прийшли не лише для того, щоб пробігти дистанцію, а й щоб зустрітися із друзями й однодумцями та привітати один одного зі святами. Цікаво, що переважна більшість була у новорічних костюмах.
У Маріуполі Олександр організував новорічний забіг
"Це давало розуміння, що я присвячую цьому багато часу недарма. Подібні активності були доступними, безплатними, а, головне — приносили задоволення та дарували позитивні емоції всім нам".
Через кілька днів після початку війни зрозумів — чекає боротьба за життя
Олександр каже, у нього на майбутнє було багато планів. Та, як і у сотень тисяч українців, 24 лютого 2022 року життя поділилося на "до" та "після".
"Я був готовим до початку вторгнення, бо цьому було багато передвісників. Проте я не очікував таких масштабів. Велику війну я зустрів у Маріуполі. І перші години мені нагадували події, які сталися на Східному мікрорайоні у 2015 році. Здавалося, що, як і тоді, нас полякають, наші воїни їх пристромлять, хлопці всіх відіб'ють і на цьому, в принципі, все має закінчитись".
Та то, ділиться Олександр, були лише перші думки. Коли обстріли ставали все частішими, "гарячі" думки стали потроху відступати, він став розуміти, що за декілька днів це не скінчиться. Доведеться боротися за життя.
"Я щодня, поки була можливість нормально пересуватися, зустрічався з військовими, з медиками, питав, чи є якась там підтримка, чи потрібна допомога. Та, на перший погляд, здавалося, що всього вистачає, бо до вторгнення всі готувалися давно".
На початку березня зі своєї квартири Олександр перебрався на мікрорайон Черемушки. Щодня він їздив містом на велосипеді, аби дізнатися, що відбувається в Маріуполі. Вже тоді місто було відрізане від усіх комунікації.
Наслідки російського удару по пологовому будинку
"По можливості допомагав нашим воїнам, місцевим жителям, які постраждали від ворожих обстрілів. Коли росіяни завдали удару по пологовому будинку, я був неподалік. Тож на власні очі бачив, який жах там відбувався".
Врятуватися будь-якою ціною
Виїхати із заблокованого міста можливості не було. Олександр згадує, неодноразово бачив автівки, які намагалися прорватися із блокадного міста. Проте практично всі поверталися назад. Інша частина потрапляла під російський обстріл, бо місто вже було у повному оточенні.
"16 березня бої точилися на проспекті Миру. Окупанти намагалися прорватися у центр міста. Того ж дня вони скинули авіабомбу на Драмтеатр. У мене тоді спрацював інстинкт самозбереження. Я розумів, що ворог не зупиниться не перед чим. Тому вирішив виїжджати за будь-яку ціну".
Окупанти скинули бомбу на Драмтеатр 16 березня
Ні про "зелені коридори", ні про евакуацію серед людей не йшлося. Та й офіційно їх не було. Проте Олександр бачив, як у Приморському районі вже другий день формується величезна колона автівок.
"На той час у Приморському районі було відносно тихо. Пам’ятаю, як люди, повністю відрізані від новин, блукали вулицями, діти гуляли. Ніхто не розумів, що відбувається за декілька кілометрів від них. Та я був впевнений, що в мене є лише декілька днів, щоб вибратися, доки окупанти не дісталися до нас. На щастя, мій велосипед мене не підвів, тож я встиг на ньому востаннє проїхатися вже мертвим містом і сповістити друзів та знайомих з інших районів про колони, які виїжджають".
На той час автівку Олександра знищив черговий російський снаряд. Але йому вдалося домовитися із родиною знайомих й разом із ними рушити із Маріуполя.
"Нам пощастило, і тоді в окупантів ще не було списків. Тому мене пропускали. Ми проїхали повз 19 блокпостів, і на кожному з них на нас чекала жорстка перевірка та приниження: роздягали на морозі, чіплялася до кожної деталі та навіть змушували лежати на землі, тримаючи руки за спиною. Та ці мінітортури ніщо, у порівнянні з тим, через що проходили й досі проходять наші полонені захисники".
Дві доби Олександру знадобилося, аби дістатися на підконтрольну Україні територію. Дорогою ночували в полі, та врешті-решт змогли вибратися з окупації.
Почав займатися волонтерством, повернувся у спорт, а потім пішов на фронт
Одразу Олександр поїхав до Львова, де на нього чекали друзі зі спортивного руху.
"Я розумів, що треба оговтатися від пережитого, проте тоді всі сили кинув на волонтерство. Швидко увійшов у новий ритм, бо розумів, що можу бути корисним".
Потроху Олександр став повертатися до спортивної кар’єри. За минулий рік він організував і став учасником десятка благодійних забігів, кошти від яких були перераховані на потреби армії.
"Крім того, я брав участь у марафонах не лише по всій країні, а й за кордоном. Свої перемоги я завжди присвячував рідному Маріуполю та Україні. А ще я повернувся до тренерства й став займатися зі своїми друзями онлайн, бо зараз всі ми розкидані різними містами".
Олександр повернувся до спортивної кар'єри
Цьогоріч, коли Олександр був на чергових змаганнях у Дніпрі, він зустрівся зі своїми побратимами. Ті розповіли, що на фронті дуже не вистачає медиків і запропонували Олександру долучитися до війська.
"Довго я не роздумував й вже наступного дня рушив на схід. Не буду казати, що я зробив багато хорошого, але зазначу, що вчинив так, як мав вчинити. Спорт, то, звичайно, добре. Але коли ти маєш фахову освіту, досвід, треба бути там, де тебе найбільше потребують. Поки є можливість бігати, досягати якихось результатів, готуватися до олімпіад або до якихось міжнародних стартів, це дуже круто. І за це я не перестаю дякувати нашим воїнам. А ось коли можеш сам бути корисним, це ще крутіше".
Допомога у лікуванні
В середині жовтня Олександр був на Донеччині під Часів Яром. Там під час виконання завдання отримав травму.
"Ми були на позиціях, коли повідомили про поранення побратима. Рушили на його порятунок і у цей моент нас обстріляли з артилерії. Прозвучала команда: "Лягай". Поблизу був бліндаж і я вирішив сховатися там. Так вийшло, що застрибуючи у бліндаж, я дуже невдало впав. Та тоді був на адреналіні і навіть не відчув, що травмувався".
Олександр зрозумів, що травмувався лише згодом, почав відбувати біль у нозі і став шкутильгати. Але навіть це не зупиняло його продовжувати рятувати побратимів.
Олександру діагностували ушкодження зв’язок колінного суглоба. Нині він потребує операції.
"Лікарі призначили артроскопію — це лікувальний метод, який використовується у разі захворювань суглобів. Процедура передбачає використання артроскопа, який вводиться в суглобову порожнину через невеликий прокол, що дає можливість досягти мінімальної травматичності, прискореного загоєння ран і загального відновлення".
Операція ця платна. Друзі та небайдужі вже почали збирати кошти на допомогу у лікуванні. Операцію призначено на кінець року, проте повної суми на неї та на подальші відновлення й реабілітацію зібрати досі не вдалося. На даний час не вистачає близько 20 тисяч гривень. Тож Олександр звертається по допомогу до всіх, хто може відгукнутися.
"Я хочу бути корисним і далі. Допомагати й рятувати, досягати нових вершин та перемагати. І для цього мені потрібна ваша підтримка та віра. Буду щасливий та безмежно вдячний, якщо мене почують та обіцяю, що попри все продовжуватиму боротьбу".
Допомогти у лікуванні Олександру можете і ви, перерахувавши гроші на його картку: 4731 2196 4299 7906.
Свої в Telegram 
