Посмертне батьківство військових. Ембріологиня Ольга Малюта про кріоконсервацію під час війни
Наприкінці 2023 року в Україні ухвалили скандальний закон, за яким вже у березні клініки мали б утилізувати біоматеріал військовослужбовців. Така резонансна новина викликала хвилю обурення серед репродуктологів, активістів та українських воїнів. Тому на розгляд до Верховної Ради було внесено кілька нових законопроєктів. Один з них народні обранці підтримали у лютому. Текст проголосованого закону дуже відрізняється від тексту законопроєкту, який був оприлюднений до цього. Про зміни у галузі репродуктології, законодавстві та те, що все-таки буде із біоматеріалами військовослужбовців Свої поговорили із ембріологинею Ольгою Малютою.
Кріоконсервація була звичайною процедурою
Понад десять років Ольга працює ембріологинею — виконує запліднення і доглядає за людськими ембріонами в репродуктивній клініці. До початку повномасштабного вторгнення працювала у столичній клініці.
«Написала книгу «Плідна праця», в якій розповіла, як поетапно відбувається ЕКЗ — екстракорпоральне запліднення, що відбувається в лабораторії. Я сама проходила ЕКЗ і маю заморожені ембріони, які чекають, коли я буду готова до народження дитини. Крім того, в книзі порушила питання про те, що у нас досі немає законодавства про постмортальне використання матеріалу».
Ембріологиня та авторка книги Ольга Малюта
В роботі, ділиться Ольга, вона стикалася із кріоконсервацією сперми, яйцеклитин або ембріонів. І це було звичайною процедурою.
Якщо говорити саме про кріоконсервацію сперми, раніше це робили у випадках, коли у пари планувалося запліднення, а чоловік міг бути відсутнім в цей день і не міг надати свіжий матеріал. Або ж коли чоловік мав проходити якесь агресивне лікування, наприклад, хіміотерапію, яка вплинула б на фертильність.
Сама процедура є досить легкою. Чоловік шляхом мастурбації здає матеріал, який заморожують з використанням кріопротекторів.
«З 2014 року у нас були поодинокі випадки заморозки сперми на випадок поранення або загибелі. Але ця історія не була дуже поширеною. Та в нашій клініці були люди, які заморожували матеріал».
Евакуація заморожених матеріалів
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Ольга відразу поїхала на роботу, до клініки. Там разом із колегами заморозили матеріали, які були в культивуванні.
«Ми заморозили все: сперму, яйцеклітини, ембріони. Посудини, дюари, в яких зберігався біоматеріал, ми стали вивозити на захід, а потім навіть за кордон. Бо на той час в Україні, та навіть в Києві, була проблема з наявністю рідкого азоту, який потрібен для підтримки кріосховища».
Коли Київську область звільнили, частину кріосховища повернули до столиці, а пацієнти продовжували лікування. Тоді ж, згадує Ольга, до роботи швидко підключилися репродуктивні клініки.
«За останнім реєстром, в Україні понад 80 репродуктивних клінік. І частина з них, відчуваючи свою громадську позицію, відповідальність перед захисниками почала просто безкоштовно заморожувати матеріал. Бо це не настільки й коштовна процедура».
Тоді ж, каже Ольга, почалися запити й від військових, зокрема й від шпиталів.
«Ми почали це публічно обговорювати, розповідати про те, що існує можливість кріоконсервації. Але я не можу сказати, що історія стала масовою. У великі клініки в середньому зверталися близько десяти військовослужбовців на місяць».
Неврегульованість законодавства
В українському законодавстві, навіть до початку повномасштабного вторгнення, не було прописано постмортальне використання матеріалу.
«Проте, навіть враховуючи це, у цьому сірому полі можна було виконувати процедуру. Але лише тоді, коли у чоловіка є дружина або партнерка. І він в договорі про заморозку мав дати згоду на те, що у разі втрати дієздатності або загибелі, ця жінка може скористатися спермою для запліднення. Тобто це повинно було прописуватися адресно».
Крім того, більшість клінік просили написати матеріальну довіреність на партнерку або дружину. Звісно, у разі смерті людини, вона втрачає свою дію. Але для медзакладів цей документ був підтвердженням прижиттєвої згоди.
«Клініки почали активно говорити, що потрібне якесь законодавство, яке нам дозволить взагалі легально це робити, не шукати якісь виходи та не готувати купу зайвих документів».
До справи підключилася й Асоціація репродуктивної медицини України. Зокрема, вони висловилися з приводу важливості замороження біоматеріалів. Але наголошували, що для цього потрібне врегульоване законодавство.
«Наприклад, в Україні неможлива та історія, яка можлива в Ізраїлі, коли сперму загиблого можна використовувати для донації. Наприклад, коли військовий заморожує сперму і дає згоду на те, що у разі його смерті, матеріал могли використати для анонімної чи відкритої донації».
В Україні зробити це неможливо через дуже жорсткі вимоги до донорів сперми.
«У донора мають бути нормальні показники спермограми, хороша концентрація. Повинні бути генетичні тести, але їх можна зробити навіть постфактум. Та головна вимога до донорів — наявність здорових дітей. Це дуже дивна вимога. Ніде в європейських країнах я такої вимоги не бачила».
В Україні, наголошує Ольга, є попит на донацію сперми. Тому що є багато жінок, які вирішують піти в соло-материнство. Є багато пар, де, наприклад, у чоловіка немає сперматозоїдів, статевих клітин. І через це пара потребує такої донації.
«Але в Україні неможливо її зробити зі спермою військових, навіть якщо вони дають на це згоду. Ми говоримо про те, що є прижиттєва згода військового, який хоче, наприклад, стати потім донором сперми. Та в нашій країні це можливо лише тоді, коли вже є партнерка».
Ольга каже, наразі немає закону, який прописує діяльність усієї сфери штучного запліднення. Роботу клінік регулює наказ Міністерства охорони здоров'я № 787. У відповідності до нього, в Україні дозволена донація гамет, ембріонів, сурогатне материнство, але лише для офіційно одружених пар.
Тож у разі смерті жінки-військовослубовиці, її чоловік не зможе стати батьком дитини з яйцеклітин загиблої дружини, використовуючи сурогатне материнство. Бо воно дозволено тільки для офіційно одружених пар, якщо обидва живі.
«А для донації яйцеклітини матеріал не використаєш теж через умову, що у донора вже має бути дитина. І для мене це повна маячня».
Скандальний закон щодо утилізації біоматеріалів
У листопаді 2023 року з’явився закон, який мав би гарантувати військовослужбовцям безкоштовну (за рахунок держави) кріоконсервацію і заморожування сперми.
«І в цьому законі після другого читання з'являється пункт, що після смерті військовослужбовця заморожений біоматеріал має бути утилізований».
Ольга каже, багато з тих, хто читав цей закон, чомусь вирішили, що це стосуватиметься лише того біоматеріалу, який буде заморожений в рамках державної програми.
«Але для нашої сфери це звучить інакше. У нас немає окремого закону, який каже, що нам заборонено або дозволено працювати з постмортальним матеріалом. І з'являється оця стрічка в офіційному законі, яка прописує, що у разі смерті людини, яка заморозила біоматеріал, матеріал треба утилізувати. І, насправді, ця стрічка закону буде читатися абсолютно для всього біоматеріалу».
Попри це, каже Ольга, клініки не будуть утилізовувати матеріал від початку дії закона, тому що для ембріолога або для лікаря викинути біоматеріал — незворотня дія.
«У нас трапляються випадки, коли пацієнти, наприклад, забувають проплачувати за зберігання ембріонів або сперми. Та навіть в таких випадках ми не викидаємо матеріал. Утилізуємо його лише після прямої заяви пацієнтів».
Але ж роботу клінік нове законодавства, наголошує Ольга, фактично паралізує.
«Є стрічка, яка зобов’язує по факту смерті матеріал утилізувати. При тому нічого не прописує, чи є можливість його використовувати і для кого».
Законопроєкт, який підтримали ембріологи
Ольга каже, коли готувався закон, ніхто з нардепів не консультувався з представниками Асоціації репродуктивної медицини України. Мовляв, всі вони є матеріально зацікавленими. Натомість за порадою чиновники зверталися до Асоціації акушерів-гінекологів.
«Вони не знають, як ми працюємо, як легально це все має бути. Що зараз діє, що не діє. Це дуже дивно — питати у людей, які до цього не мають абсолютно жодного стосунку».
Тоді ж Асоціації репродуктивної медицини зверталася до Міністерства охорони здоров’я із запитом щодо внесення змін.
«На що відповідь була тільки одна — не заважайте, тому що ви матеріально зацікавлені».
Після публічного резонансу було винесено декілька законопроєктів, які мали б виправити пункт щодо утилізації біоматеріалів. Серед них й законопроєкт від Оксани Дмитрієвої, першої авторки закону.
«В принципі, всі пункти в нашій сфері нам сподобались. Тому що там прописувалося, що після смерті або визнання людини зниклою безвісті матеріал зберігається 3 роки. Після завершення цього терміну довірена особа, яка була заначена при житті, мала б можливість сплачувати за зберігання».
Крім того, в законопроєкті були пропозиції внести зміни до Цивільного Кодексу і до Сімейного законодавства.
«До Цивільного Кодексу, що буде діяти прижиттєва згода, і потім можна буде використати цей матеріал для лікувальних процедур в циклах штучного запліднення. А у Сімейному законодавстві, що ці діти будуть офіційно визнаватися дітьми цих військовослужбовців».
Тоді багато хто наголошував, що буде незрозумілою процедура визнання біологічного родства загиблого військовослужбовця з дитиною. Та насправді з цим, каже Ольга, взагалі не було б проблем, бо генетичну спорідненість гарантує клініка.
Замість утилізації — заповіт
Після того, як законопроєкт був внесений, Верховна Рада проголосувала його.
«Рада прийняла тільки перший пункт, який вказує, що після загибелі військовослужбовця біоматеріал зберігатиметься три роки безкоштовно. Потім можна перейти на платне зберігання. І оцей перехід й визначення того, хто оплачує, регулюється через заповіт. А це ускладнить всю процедуру».
Ольга зазначає, питання спадку після смерті людини є, по-перше, довготривалим. По-друге, біологічний матеріал не є предметом спадку — це не матеріальна цінність.
«Зазвичай його ніколи не можна було успадкувати або комусь заповісти. Тобто це якийсь нонсенс. І, наприклад, якщо пара була не у зареєстрованому шлюбі, жінка не буде першою в черзі на спадкування. Тому можливі оскарження заповіту».
Ольга наголошує, біоматеріал може зберігатися роками, десятиліттями, у нього немає терміну придатності. Але є певні питання з віком самих жінок, які здатні народити.
Тому, зазначає Ольга, дуже важливо, аби на законодавчому рівні були чітко прописані всі пункти. Особливо, що стосується діяльності ембріологів.
«У нас дуже чутлива сфера медицини. Ми працюємо зі створенням нового життя. У своїй роботі ми дуже часто керуємося законом: що можна робити, а що ні. І коли ми працюємо з матеріалом якоїсь пари, нам потрібно бачити, щоб у цієї пари, по-перше, була згода обох. Якщо чоловік, наприклад, загинув і ми не бачимо його фізично чи підписаної ним згоди, ми повинні чітко розуміти, що ми маємо право виконувати це запліднення і не порушуємо закон».
Свої в Telegram 
