Знову вирощує полуницю після повернення з фронту. Історія військового з Алчевська Юрія Кушніра
Потрапив до "чорного списку" влади через проукраїнську позицію
Юрій Кушнір народився й виріс у місті Алчевськ. Спочатку він працював фотографом, а потім будував кар'єру на місцевому металургійному комбінаті. Також він очолював громадську організацію «Алчевська спілка підприємців» та був депутатом міської ради.
"Я не підтримував "лінію партії", боровся з діями влади щодо тиску на малий бізнес та ще й мав проукраїнську позицію. Тож згодом, мене звільнили з меткомбінату "за згодою сторін", — розповідає Юрій.
Проте він не залишився без роботи. Один з відомих підприємців міста запропонував йому посаду директора на своєму шлакоблочному заводі.
У 2014 році Юрій Вікторович разом з однодумцями організовував антиросійські мітинги у місті. А 4 травня чоловік разом з друзями зняв з будівлі міськради "триколор лнр". Замість нього активісти підняли синьо-жовтий прапор. Відео події виклали в YouTube.
У 2014 році Юрій Кушнір став захищати свій край зі зброєю в руках.
Після цього один із силовиків попередив активістів про каральну операцію, яку окупанти готували проти них.
"Знайомий з СБУ повідомив, що наші справи кепські й треба негайно виїжджати з міста. Мої друзі, Юрій та Микола, виїхали 5 травня, а я — на день пізніше. Я поїхав за ними до Старобільська. Так я опинився в батальйоні територіальної оборони «Айдар». Став добровольцем і познайомився з першим комбатом Сергієм Петровичем Мельничуком," — додає Юрій Кушнір.
Аби «айдарівці» не харчувалися у сухом’ятку, Юрій готував для побратимів борщ. Так і отримав позивний «Старшина», який носить і по сьогоднішній день.
Його батальйон дислокувався в селі Половинкине. Там Юрій познайомився зі своєю теперішньою дружиною — Світланою. Вони разом воювали в «Айдарі». Світлана демобілізувалася восени 2017 року, а Юрій — навесні 2019-го.
Почав вирощувати полуницю після повернення з фронту
Після повернення з фронту Юрій з дружиною почали будувати своє цивільне життя на Старобільщині, звідки Світлана родом. Там же вирішили створити сімейний бізнес — вирощувати полуницю.
"Я вивчив ринок. Майже всі у селі мали теплиці. Вирощені помідори, перець, огірки возили на продаж до Сєвєродонецька. Я зрозумів, що в регіоні майже немає конкурентів у вирощування полуниці. Поїздив по Україні, подивився технології, поспілкувався з людьми, вивчив сорти".
Після демобілізації Юрій створив на Старобільщині фермерське господарство "Полуничний рай"
Так на Старобільщині з'явився «Полуничний рай». У 2019-му році Юрій переміг у конкурсі на гранти від Агентства США з міжнародного розвитку USAID. У 2020-му році американці приїздили до Юрія на виробництво, куштували вирощену полуницю та обіцяли підтримати бізнес хоча б технікою.
«18 лютого 2022 року представники USAID повідомили, що за два-три дні привезуть мені всю техніку, майже на 40 тисяч доларів. А в мене ювілей — 60 років. Я очікував на гостей: побратимів, родичів. Кажу їм: «Везіть техніку в кінці місяця», — розповідає пан Юрій.
Але отримати подарунок Юрію не судилося, бо почалася війна, й він знову взяв до рук зброю.
Врешті Юрій отримав техніку, але вже в 2023 році
Війна така сама, хіба масштаби більші
24 лютого Юрій прокинувся дуже рано. Заварив чаю та почув роботу ППО. Дружина Юрія теж вже не спала, бо вибухи ставали все гучнішими.
"Я включив телевізор. З новин дізнався, що почалася друга хвиля цієї війни".
Юрій Кушнір одразу почав телефонувати своїм побратимам, бо окупанти швидко просувалися в бік Старобільська.
"Великою групою у 60-70 осіб дісталися Сєвєродонецька. Там отримали зброю: кожному видали автомат і чотири "ріжка" з патронами. Звідти частина добровольців поїхала на Дніпро, інші рушили на Київ".
У складі 231-го батальйону тероборони Дніпра Юрій зі Світланою висунулися у бік Синельникового, Покровського, де й розпочався бойовий шлях.
Порівнюючи 2014 та 2022 рік Юрій каже, що майже нічого не змінилося. Тільки масштаби бойових дій стали більшими, а ще активніше почала працювати артилерія та дрони.
Коли Юрію виповнився 61 рік, його демобілізували. Продовжити контракт не дозволили через стан здоров'я.
«Може, воно на краще, що звільнили. Бо їздив на евакуаційному УАЗику — півтора метри над землею, це не окоп чи бліндаж. Під час обстрілу — всі осколки мої. А раптом загину, і жінка одна залишиться. В неї нічого немає, навіть нікуди буде повертатися з фронту», — каже Юрій.
Відновлює свою справу на Полтавщині
Після демобілізації, Юрій Кушнір оселився на Полтавщині, де вирішив відновити свою справу.
"Минулоріч з USAID поцікавилися: чи я живий? І привезли мені на Полтавщину всю техніку, що я виграв по гранту два роки тому. Як раз те, що необхідно для відтворення господарства на новому місці: трактор та причеп до нього, ємність для води та помпу, фрезу для розпушування ґрунту на глибину 18 см», — радіє Юрій Вікторович.
Юрій має земельну ділянку у пів гектара, де планує встановити ще чотири теплиці для італійської полуниці.
У селі, де тепер живе Юрій, проживає близько 400 жителів. Після того, як селяни дізналися, чим займається Юрій, почали проситися до нього на роботу. Тож чоловік взяв у оренду ще пів гектара та найняв чотирьох робітниць.
Юрій знову будує своє господарство та вирощує полуницю, але вже на Полтавщині Фото: Сватове.City
"Я фінансово більше не потягну, мені стартанути треба. Зароблю грошей на наступний рік, тоді може хату сусідську викуплю і ще землю в оренду візьму. Цьогоріч, окрім полуниці, вирощуватиму помідори та огірки. Насіння для розсади вже купив. Буде 16 сортів помідорів: супер ранніх, ранніх, середніх, середньопізніх і пізніх".
Юрію Кушніру подобається жити в цьому селі. Він каже, що люди там привітні й доброзичливі. На Луганщину Юрій з дружиною повертатися більше не збираються.
"Там дуже близько Росія. Я впевнений: ми виграємо війну. Але я боюся, що то буде тимчасово. Я не хочу втратити все ще раз. Коли ми зі Світланою виїжджали з дому, взяли з собою документи, пакет з їжею та ноутбук. Одразу хату пограбували, винесли з неї все повністю. Куди повертатися? Хіба що у гості", — каже чоловік.
Свої в Telegram 
