Мистецтво попри все. Олена Єрмоленко розбудовує культуру у прифронтовому Покровську
Олено, дуже рада, що ми з тобою не просто бачимось десь на зйомках репортажів чи на заняттях йогою. Скажи, будь ласка, ти завжди така активна? Чи завжди у тебе багато ідей і сили для їх реалізації?
— Мені теж дуже приємно вкотре поспілкуватись з тобою, Наталіє. Дякую за пропозицію. Щодо активності, можу сказати, що вона проявилась, коли я прийшла в журналістику. Для мене відкрився новий світ. Я надихаюся історіями героїв своїх матеріалів і бачу, що можна зробити життя цікавим і змістовним. Це неабияк мотивує самовдосконалюватися й рухатися вперед. Щодо ідей, дійсно, їх дуже багато. Іноді навіть друзі втомлюються про них слухати. Але без підтримки, без роботи команди у мене навряд би вийшло реалізувати задумані проєкти.
Олена Єрмоленко
Якою була твоя найсміливіша і найвідчайдушніша ідея?
— Мабуть, це організація благодійного концерту стендап-коміка Фелікса Редьки, який відбувся у Покровську й Мирнограді влітку минулого року. Коли ми з командою почали це планувати, російські війська вдарили ракетами по центру міста. Цей обстріл забрав життя десятьох людей. Ще майже сто було поранено. Після трагічної події збирати людей на концерт було дуже ризиковано. Я в захваті від цього щирого хлопця, який за власні гроші приїхав до нас, попри небезпеку, і підтримав морально.
Дарʼя Хрипкова та Олена Єрмоленко, які створили мистецьку лабораторію у Покровську з гостям вечора
Дякую всім, хто долучився до організації та активно допомагав. Це моя партнерка, співзасновниця «Мистецької лабораторії «City-ART» Дар’я Хрипкова, культурний простір BULVAR та івент-менеджерка Аліна Дацун, Мирноградська адміністрація, молодіжна рада Мирнограду і центр «МЕД». Особиста дяка Владу, прізвище він просив не називати, який подбав про логістику і власною автівкою відвіз Фелікса до потяга у Дніпро. Тоді я нарешті видихнула і заспокоїлась.
Під час війни важливо жити повноцінним життям, щоб відновлювати ресурси. Хоча культурних подій зараз дуже не вистачає, організовувати їх у місті біля лінії фронту нелегко.
Ось саме про розвиток культури у Покровську я б хотіла з тобою поговорити. Для тебе Донеччина культурна, і зокрема Покровськ, це що?
— До повномасштабного вторгнення з культурою у нашому місті було не погано — концерти, вистави, фестивалі, навіть кінотеатр під час пандемії відкрився. Оце вже була подія грандіозного масштабу. До нас приїздило багато артистів. У місцевому палаці культури виступав ансамбль Вірського, хор імені Верьовки, йшли балетні вистави. Ти це сама, напевно, пам’ятаєш.
Хто прагнув більшого — велкам до сусідніх областей, у Київ, Одесу, куди завгодно. Я особисто робила так постійно, бо дуже люблю театр. Тому поїхати до Дніпра та відвідати прем’єрний спектакль театру «Віримо» або виставу Миколи Мельника у його театрі «Крик» — для мене скоріше норма, ніж виключення.
До великої війни у Покровську працювали всі культурні осередки — бібліотеки, музична школа тощо. Вони і зараз працюють, але заходи проводяться у закритому форматі для вузького кола людей або онлайн.
Чого, на твій погляд, не вистачає покровчанам зараз, під час повномасштабної війни, у культурному плані?
– Наразі проведення масових заходів в регіоні заборонене. Тим, хто звик проводити вільний час з користю, дуже не вистачає культурних подій. Онлайн-формат набрид ще з часів пандемії. Люди прагнуть живого спілкування. Тому, коли мені запропонували провести вечір поезії, я з радістю погодилась.
Олена в покровському "Бульварі"
Це була ідея Олени Кроль, яка залишилась у Покровську, не евакуювалася і намагалась якось оживити місто. Від початку війни за її ініціативи у "Бульварі" відбулося багато івентів. Були різні виставки, перформанси, просвітницькі заходи тощо. На перший вечір поезії ми зібрали місцевих авторів, співаків, просто креативних людей, які хотіли показати свої таланти, обмінятись ідеями і відпочити в колі однодумців.
Багато хто каже про повне руйнування планів на життя після початку повномасштабного вторгнення, але є й ті, хто почав нову справу в цей час. Ти стала громадською діячкою. Коли, навіщо?
— Ось саме після вечора поезії я замислилась, що можу щось змінити у власному житті і згуртувати зацікавлених людей. Так, війна зруйнувала звичне життя, але водночас дала поштовх до нових можливостей. Десь через місяць наша покровська поетка Юлія Азаркіна запропонувала знову зібратись на творчий вечір. Відтоді все й почалось.
Ми обирали різні тематики, писали цікаві сценарії, у відповідності до тієї чи іншої теми прикрашали зал, запрошували музикантів, танцювальні колективи, додали інтерактиви і онлайн номери, адже про нас почули люди, які зараз роз'їхались по всьому світу.
До проєкту «Літературна вітальня» долучились народний ансамбль «Златиця» і ансамбль хореографічних мініатюр «Арго».
Нас підтримали зірки шоу-бізнесу. Майже на кожному вечері звучали відеопривітання від відомих людей — Олега Скрипки, Павла Зіброва, Гарик Кричевського, Клавдії Петрівни, Вінсента Меттель, Валерії Мандзюк, французького співака Поля Манандіза. Можливо, когось і забула назвати.
Оціни цей період — від створення тобою громадської організації і до сьогодні. Що ти зробила?
— Щодо створення громадської організації, відкрию тобі таємницю. Є устав, є протокол установчих зборів, але немає часу офіційно зареєструвати організацію. Тож наразі ми скоріше ініціативна група «Мистецька лабораторія «City-ART». Зроблено дійсно багато. За кілька років існування творчого об’єднання ми провели чимало вечорів у «Літературній вітальні». З легкої руки Дар’ї Хрипкової започаткували аматорські стендапи. Заснували інтелектуальний клуб — раз на тиждень збираємось у "Бульварі", граємо у мафію і настільні ігри.
Є і соціально важливі проєкти. Це фотопроект проти насильства щодо жінок «Не мовчи» та мультимедійний проєкт до річниці повномасштабного вторгнення «Моя війна».
Як сприймали твої ідеї покровчани?
— Наші культурні ініціативи дуже зайшли. Зараз маємо певне коло постійних відвідувачів і шанувальників. Щоразу географія розширюється, долучається все більше людей. До нас приєднуються покровчани, які наразі знаходяться в евакуації. Коли вони бувають вдома, то обов’язково відвідують заходи.
Наприклад, ведуча свят Ольга Ковальова або викладачка музичної школи Ольга Гусева, що наразі мешкають у Дніпрі. Деякі люди приєднуються з-за закордону. На останньому вечорі була пряма трансляція, психологиня Ольга Першина, яка знайшла прихисток у Німеччині, читала власні вірші.
З Дмитром Євсіковим в образах Германа та Мортіші Адамс на вечері «Осінній бал у замку Невермор».
На жаль, довелось відмовитись від участі дітей з колективів «Златиця» та «Арго» через ракетні обстріли. Але ми з радістю продовжимо співпрацю після перемоги. Деякі проєкти поки на паузі, бо ситуація в регіоні загострилася. Такі таланти, як Дмитро Євсіков, зараз відновлюють Україну. Але, попри свою зайнятись, він знайшов час і відкрив другий сезон у «Літературній вітальні». Це було найяскравіше шоу за всю історію проєкту, на мою думку.
Клуб однодумців який — вони від тебе чекають тільки ідей? Чи ви їх генеруєте під час зустрічей?
— Хочу ще раз наголосити, що сама б я нічого не зробила. Весь час нам допомагав і продовжує допомагати культурний простір «Бульвар».
Аліна Дацун, івент-менеджерка "Бульвару"
Він безплатно надає майданчик для організації вечорів і звукову апаратуру. Аліна Дацун добровільно виконує обов’язки звукорежисерки проєкту. Без постійної допомоги моєї партнерки Дар’ї Хрипкової, яка до того ж стала світляркою всіх ініціатив мистецької лабораторії, ми б не мали таких яскравих сторінок у соціальних мережах. Вона щоразу робить фото і відео й підтримує всі мої авантюри. Завжди на зв’язку Юлія Азаркіна та Олена Король. Ми маємо робочий чат, куди кидаємо різні пропозиції, обмінюємось думками та разом генеруємо ідеї.
Є в тебе якась комунікація з владою? Вона знає про те, що є така громадська діячка?
— Ти знаєш, громадська діячка у моєму випадку звучить занадто гучно й пафосно. Коли я подаюсь на якісь проєкти, то використовую це словосполучення для солідності (усміхається — Свої). А у звичайному житті не люблю так себе називати.
Сподіваюсь, що все ж таки знайду час і наснагу, щоб офіційно зареєструвати нашу діяльність. Тоді мистецька лабораторія зможе розраховувати на підтримку донорів та розширить свої можливості. Хоча я дуже далека від цього. Наразі нам не вистачає людини в команді, яка б взяла на себе таку відповідальність.
Ти активна блогерка. Було складно починати?
— Щодо блогерки не впевнена, скоріше — я відкрита світу людина. Мабуть, це побічний ефект від професійної діяльності. Просто звикла писати щодня, підмічати цікаві моменти життя. Колись захопилась кулінарією і зробила проєкт «Страва вихідного дня». Готувала щось смачне і викладала фото у фейсбуці. Але це скоріше був виклик собі, бо насправді я не люблю готувати. Зараз веду творчі сторінки проєктів «Літературна вітальня» і «Мистецька лабораторія «City-ART». Хочу, щоб про культурне життя Покровська дізнались якомога більше українців.
Скажи, все, що ти робиш у Покровську, буде цікаво мешканцям інших громад, навіть регіонів, областей? Чи всі твої ідеї можливо реалізовувати тільки з урахуванням нашого колориту?
— Мені тішить душу, що за бажання всі наші проєкти можна відтворити будь-де. Навіть написала статтю про це для відомого видання з Кропивницького «Гречка». Там поділилась досвідом — як без жодної копійки створити цікавий івент. Хотілось би знайти однодумців з інших регіонів, щоб обмінюватись ідеями. У нас вже є позитивні приклади співпраці. Минулого року ми з Дар’єю пройшли навчання в європейській академії лідерства та дебатів ELDA. Отримані знання допомогли нам визначити чіткі цілі для подальшого розвитку, свою цільову аудиторію і набути нових комунікаційних зв’язків.
Є плани? Точніше, як багато у тебе планів, враховуючи події на фронті? А він від Покровська недалеко.
— Звісно, у мене є плани, бо я непохитна оптимістка. Минулий творчий вечір у «Літературній вітальні» відбувся третього березня. Цього дня був ракетний удар по місту. В чаті дівчата пишуть: «Ми сьогодні «Так»?». Тобто проводимо захід чи скасовуємо. Ми його провели. Сподіваюсь, що будуть і інші.
Різні тематики вечорів – відповідні образи ведучої
Давно мрію започаткувати dance-клуб без вікових обмежень, де можна навчитись красиво рухатись. Щоб людина прийшла на заняття і отримала задоволення від самого процесу, а не результату. Був задум запросити до Покровська плейбек-театр. Це така особлива форма імпровізації на сцені, де актори відтворюють історії глядачів. Наразі подібні вистави мають психотерапевтичний ефект.
Ти думала коли-небудь, якщо доведеться знову поїхати і більше не повернутися до Покровська, могла б у якомусь іншому місті розвивати культурне життя?
— У великих містах набагато більше можливостей, культурне життя вирує, попри війну. І це прекрасно, бо людям треба якась розрада. Але я навіть думати не хочу, що доведеться їхати, бо моє місце тут, у рідному Покровську. Діяльність нашої команди навпаки привертає увагу до проблем маленького міста. Тому намагаюсь зберігати спокій, вірю у краще, підтримую себе спортом, відпочиваю в улюбленому парку «Ювілейний» разом з друзями.
Віримо в ЗСУ, тримаємось. І сподіваюсь, що інтерв'ю про культурний розвиток Покровська після нашої перемоги ми з тобою теж запишемо.
Свої в Telegram 
