Як Росія намагалася привласнити собі український Схід? І чому це не вийшло
Яким був Схід України на початку його заселення
Перші згадки про українські поселення на узбережжі Сіверського Дінця датуються серединою 17 століття. Наприклад, в одному з російських документів стверджувалось, що на цих теренах осіли козаки, що займалися виварюванням солі. Водночас російської влади на цих територіях не було.
А вже через пів століття Донеччина та Луганщина стали своєрідним фронтиром, по якому проходила межа контрольованої і неконтрольованої Росією території. Про це може свідчити повстання Булавіна, спричинене каральними експедиціями російських військ проти кріпаків, що тікали у степ, щоб здобути свободу.
Однак поступово імперія просувається все далі й далі на Південь, закріпляючись зокрема й у Бахмуті, що довгий час був опорним пунктом козаків для видобутку солі. А вже в 1730-х роках він перетворився на російську фортецю. Водночас Акім Галімов наводить цікаву знахідку з тогочасної британської газети, де Бахмут занесено до території України.
Цікаво також і те, що саме другою половиною XVIII століття датовані перші спроби імперії заселити теперішні території Донеччини та Луганщини лояльним до себе населенням. Спершу це був проєкт Слов'яносербії, за яким терени від Бахмута до Луганська заселяли переселенцями з Балкан. А згодом на захоплені Росією території Приазов'я почали запрошувати німецьких поселенців.
Довершило ж формування строкатого етнічного складу українського Сходу примусове переселення кримських греків на території поблизу Маріуполя.
Як змінила Донеччину та Луганщину промислова революція
Перші спроби імперії перетворити Схід України на потужний індустріальний центр датовані кінцем XVIII – початком XIX століття. Тоді Росія намагалася за великі гроші залучати до розвитку регіону промисловців із Європи. Так постав Луганський ливарний завод, що був задуманий для обслуговування зростаючих потреб російської армії у зброї.
Однак по-справжньому потужним індустріальним регіоном Донеччина та Луганщина стали вже в другій половині ХІХ століття, коли імперія дозволила приватним компаніям з Європи розбудувати індустріальну інфраструктуру. Так, вже у 1870-х роках у промисловість Донеччини значні кошти почав вкладати Джон Г'юз, завдяки якому постав сучасний Донецьк, що спершу називався Юзівкою.
У відео Галімов наводить цікаве порівняння двох світлин: Юзівки 1870 та 1879 років. На них видно, як усього за дев'ять років підприємства Донеччини неймовірно розрослись. Але що важливо, при цьому Схід не загубив своєї української ідентичності: як показав російський перепис населення 1897 року, в повітах Сходу (на той час Катеринославської губернії) українці становили більшість. Наприклад, у Бахмутському рідною українську мову вказали 58% опитаних, а в Маріупольському — 46%.
Дещо згодом почали інвестувати у Схід України бельгійці, завдяки яким у регіоні розвинулась хімічна промисловість і значно розрісся теперішній Лисичанськ. Водночас варто пам'ятати, що західні інвестори багатіли від інвестицій зокрема й тому, що імперія забезпечувала їхні підприємства дешевою робочою силою, що працювала щоденно по 12 годин. Тому немає нічого дивного у тому, що у 1917 році мешканці промислового регіону підтримали радикально ліві рухи.
Репресії більшовиків, що (не)змогли змінити Схід
Після повалення Російської імперії Донеччина й Луганщина стали місцями запеклих боїв між білою та червоною арміями. Як найбільш розвинений індустріальний регіон в усій імперії, його контроль був стратегічно важливим для перемоги у війні. Про це, наприклад, свідчить відомий радянський плакат, який стверджує, що «Донбас є серцем Росії».
А втім, протягом 1920-х років, коли більшовики провадили політику українізації, вона поширилась і на Донеччину з Луганщиною. Однак цей період тривав недовго, і вже незабаром на Сході почалися репресії. Як пояснюють історики, їхньою метою було викорінення пам'яті про минуле регіону.
Першою в низці таких акцій стала Шахтинська справа проти не лояльних до радянської влади інженерів. Їх звинуватили в тому, що вони нібито працювали на агентів Польщі та Німеччини, а після цього змусили визнати свою провину. Згодом Схід, як і інші регіони України, постраждав від Голодомору, а довершили все сталінські репресії 1937 року, спрямовані зокрема проти греків Приазов'я. Як розповів Галімову вихідець із Приазовських греків Ісидор Бадасен, радянська влада знищила все повнолітнє чоловіче населення його родини, залишивши в живих лише двох хлопчиків.
Здавалося б, після цього Росія остаточно мала б утвердити свою владу на Сході України. Однак наприкінці 1980-х років, коли почалася перебудова, а соціальні умови на Сході погіршились, шахтарі почали виходити на протести та організовувати страйки. Виявилось, що навіть через сто років після початку індустріалізації Донеччини та Луганщини, її робітники продовжували працювати у жахливих умовах, маючи низьку зарплату.
З плином протестів серед шахтарів, окрім соціальних гасел, почали звучати й політичні, зокрема й заклики до незалежності. Так регіон, який Росія століттями вважала «своїм», зрештою долучився до постання суверенної України.
Свої в Telegram 
