Cталеві нерви, жодних емоцій. Олександр Іванцов пройшов 200 кілометрів, щоб врятуватися з Азовсталі
"Я був готовий загинути в бою, але морально не був готовий здатися", — розповів журналістам The NY Times Олександр Іванцов, який долучився до війська у березні 2022 року. На момент початку повномасштабної війни він працював агентом з морської безпеки й охороняв кораблі від сомалійських піратів поблизу Червоного моря, хоча на постійній основі жив у Маріуполі.
Згодом він опинився на комбінаті "Азовсталь", де під час обстрілу міста росіянами в розгалуженій мережі бункерів переховувалися тисячі цивільних осіб і військових. Українські війська перебували у практично безвихідній ситуації, тож військове керівництво вирішило доставити допомогу з повітря. Іванцов погодився взяти участь в цій місії, хоча він знав, що може загинути.
Іванцов показує свою фотографію з "Азовсталі"Фото: The NY Times
25 березня його вертоліт Мі-8 оминув російські зенітні батареї й приземлився на території комбінату. Тоді йому вдалося доставити необхідні припаси. Українська сторона змогла провести схожі операції ще 7 разів. Втім, цього однаково не вистачало, адже у солдатів майже не залишилося боєприпасів для багатьох видів важкого озброєння, протитанкових мін та мінометів. Тож після тривалих і важких боїв за "Азовсталь" українські захисники отримали наказ здатися.
Олександр Іванцов не хотів його дотримуватися і вирішив залишитися на "Азовсталі". Він розповів усім про своє рішення і сховався в тунелі, коли комбінат залишив останній українській солдат. У Олександра були із собою невеликі запаси води, їжі, чай, кава, матрац і спальний мішок. Він знав, що його план може здатися трохи божевільним, але на той час він був переконаний, що має більше шансів вижити, сховавшись, ніж здавшись росіянам. Чоловік планував переховуватися на комбінаті 10 днів, сподіваючись, що за цей час росіяни послаблять пильність і що він зможе вийти звідти. Втім, за тиждень він з'їв усі шість банок тушкованої курки, 10 банок сардин і випив майже всю воду з восьми півторалітрових пляшок.
Тож Олександр переодягнувся в цивільне, позбувся зброї й вийшов на територію заводу. Він згадує, що російські солдати, які контролювали "Азовсталь", особливо не приховували свої позиції, через що йому легко вдавалося їх уникати. Йому знадобилося шість годин, аби вийти до міста. Іванцов планував дійти до району, де жив раніше, щоб попросити знайомих про допомогу, поїсти й помитися. Втім, все пройшло не так, як він очікував, адже місто було повністю зруйнованим, а раніше знайомі Олександру люди здавалися незнайомцями.
Він швидко зрозумів, що йому потрібно вибратися з міста й прямувати на територію, контрольовану Україною, аби вижити. Олександр зізнається, що це було б неможливим без допомоги людей, яких він зустрічав випадково. Наприклад, в одному селі жінка дозволила йому напитися води з колодязя.
Щоб дістатися підконтрольної Україні території, він подолав 200 кілометрів за 18 днів. Його ноги були в крові, він втратив 11 кілограмів, а спина і коліна так сильно боліли, що йому було важко ходити.
Коли Олександр нарешті дійшов до українських військових, він зміг поїсти на заправці й випити кави. За його словами, він ніколи не куштував кращого хот-дога і не пив кращої кави.
Олександр досі бореться за Україну, допомагаючи підрозділу БПЛА поблизу Бахмута, де він і розповів цю історію.
Помилки в матеріалі
Олександр зазначив, що побачив декілька помилок в матеріалі з його історією після публікації. Наприклад, у статті вказаний не той підрозділ, до якого доєднався Іванцов, зазначений неправильний вік героя.
Фото: Instagram
А деякі частини тексту взагалі були вигадані журналістом. Як стверджує Олександр, йому не треба було доводити правдивість своєї історії українським військовим, коли він вийшов з окупованих територій. Він також не проходив додаткових 20 кілометрів повз міни замість того, щоб переплисти річку, як йдеться в матеріалі.
Свої в Telegram 
