Втратила салон краси у Сватовому, але відновила бізнес в Іспанії. Історія перукарки Альони Артюшенко
До 2022-го року у нас все було добре
Попри відносну близькість до фронту, Альона Артюшенко каже, що до початку великої війни місто Сватове активно розвивалось: змінилася місцева влада, розвивалась інфраструктура й бізнес.
“Я не можу сказати, що ми прям дуже відчували війну до 2022-го року. Більш того, у нас з'явилися якісь нові дрібні підприємства, салони, кафе. Проводились яскраві свята. Була чистота й порядок. Люди нормально жили своє життя”.
Альона з сином
Війна з 2014-го року принесла в Сватове лише блокпост і один випадок, коли підірвали склади. Тоді було лячно, бо снаряди розліталися містом.
“Чесно кажучи, я проста людина, яка завжди була зацікавлена у мирному житті й власному розвитку та розвитку своєї справи. Тому не дуже занурювалась у політичні події, майже не стежила за новинами. Я й тоді працювала перукарем, і до мене приїздили люди з інших міст, яким подобалось Сватове. Вони помічали чистоту, охайність міста. Мене особисто ніщо не напружувало”, — розповідає Альона Артюшенко.
Альона в рідному місті
Щодо війни, яка тривала поруч, то жінка каже, що була тотальна довіра до влади, що лінія фронту втримається. А то й просто війна завершиться тим, що окупанти “підуть додому”.
Евакуювались одразу
24 лютого 2022 року мешканці Сватового почули гучні вибухи. Альона каже, у неї не було сумнівів, що треба терміново збиратися та їхати в цей же день.
“Усвідомлення, що треба евакуюватись прийшло одразу. Одразу прийшли думки про те, що війна була поруч, і залишатись чогось чекати — не було таких думок навіть. Мені було відверто лячно. У кожного по-своєму це працює: хтось навпаки завмирає й залишається, хтось біжить. Страшно було не тільки за себе, а й за сина. Я зрозуміла, що це така ситуація, яку я не можу контролювати, а значить не зможу захистити свою дитину”, — ділиться Альона.
Альона Артюшенко в своєму салоні у Сватовому
Тому перша думка була — переміститись в безпечне місце, не оглядаючись на матеріальні втрати й минуле.
“Я взагалі не думала про будинок і свій салон, який я втрачаю. Інстинкт самозбереження все це витіснив. За пару годин ми зібрали найнеобхідніші речі й поїхали. До речі, як потім з'ясувалося, забули закордонні паспорти. Паніка не давала мислити тверезо й свідомо збиратися”.
Альона з сином в рідному місті
Альона розповідає, що з міста їхали декількома родинами — кожна власною автівкою. Спочатку поїхали в напрямку Харкова, але знайома, яка зателефонувала дорогою, попередила, що Харків обстрілюють.
“Нам довелось змінити напрямок, бо не хотілось потрапити під обстріл. Дорога була дуже важка й страшна в перші дні, бо багато хто їхав так само, як і ми. На заправках не вистачало пального й продуктів, були великі пробки на дорогах. Було багато кинутих автівок на дорогах —ймовірно, що люди їхали, а потім, не маючи бензину, кидали свої машини й пересаджувались до друзів чи знайомих. Автівки були повними — з речами, іноді з тваринами. Назустріч їхали військові машини. Мені дуже було шкода солдат, бо я розуміла, що на них чекають”, — говорить Альона Артюшенко.
Саме тоді промайнула думка, що треба покидати країну, але для чоловіків кордон вже було зачинено. Тоді родина відправилась за прихистком на захід України. Спочатку приїхали до Тернополя.
“Ми три доби були в дорозі — ночували в полях. Треба було трішки відпочити й спокійно поспати. В дорозі багато таких нюансів, що неможливо контролювати, тим паче за таких обставин. Наприклад, розрядилися телефони, а нема де зарядити. Ти, як в кіно, сюжету якого ти не знаєш і не розумієш, що буде далі”.
Луганські родини з Тернополя переїхали до Ужгорода. Альона каже, їх прихистила тітка, яка там мешкає. Родичі допомогли з тимчасовим житлом, і перукарка майже одразу пішла працювати до місцевого салону.
Пізніше родина обрала країну, куди вдалося виїхати.
День народження сина. Сватове
Сонячна Іспанія
“Коли у мого хлопця з'явився дозвіл виїхати з країни, ми стали обирати країну, куди їдемо. Так, є багато країн, де приймали українців — від Німеччини до Англії й Канади. Але я вирішила для себе, якщо кудись і їхати, то, принаймні, туди, де тепло. Я завжди любила Іспанію, тому спробували їхати туди”, — розповідає Альона.
Малагу обрали й через те, що там мешкає багато українців. Жінка каже, що місто максимально комфортне для життя й роботи.
“У нас були гроші на якийсь час — мої заощадження дозволяли нам там декілька місяців прожити. Ми хотіли за деякий час вивчити мову й влаштуватися на роботу. Звернулися до організації, де допомагають українцям, але нам сказали, що треба підписатися під спеціальну програму. Нас відправили в інше місто — Касерес, що ближче до Португалії”, — говорить Альона Артюшенко.
Альона з сином
Далі було оформлення документів, вивчення мови, планування майбутнього в існуючих рамках. Пізніше родина повернулась в Малагу, перукарка відкрила свій приватний бізнес, приймаючи клієнтів вдома.
Альона каже, що в Іспанії відкрити свій салон чи будь-який малий бізнес вдома — це нормальна практика.
Для оформлення були потрібні такі документи:
- NIE (захист Іспанії з правом на роботу);
- Padron (прописка);
- рахунок у банку Іспанії;
- електронний ключ.
"Я звернулася до агенції і мені оформили моє приватне підприємство за два тижні. Можна було оформити самостійно, але це зайняло б більше часу", — ділиться перукарка.
Отримавши професійну реалізацію, луганчанка відчуває себе більш впевнено в чужій країні, яка поступово стає рідною.
“У мене дуже багато клієнтів з України й російськомовних теж. Така маленька спільнота утворилась. Я самостійно заробляю на життя, але не можу сказати, що прям кожен місяць все стабільно. Втім, я навчилася контролювати витрати”.
Альона каже, що в Малазі багато білорусів та росіян, але вона особисто не відчуває жодного дискомфорту, позаяк ці люди, як правило вже давно мешкають в Іспанії й, за великим рахунком, вже вважають цю країну своєю.
“Був випадок, коли мені клієнтка сказала: “До тебе на стрижку хоче дівчина прийти, але вона з Росії й переживає, як ти до цього поставишся. Але для мене важливо, яка людина, а не національність”.
Щодо зв'язків з рідним містом Сватове, то жінка каже, що частина міста зруйнована обстрілами, але частина місцевого населення там залишилась. Дядько Альони, який там мешкає, підтримує зв'язок з ними.
Альона в Іспанії
“Я не випитую подробиці в нього, але знаю, що мій салон стоїть зачинений. А в мою квартиру когось підселяли — жили переселенці, й зараз там живе родина. У багатьох забрали бізнес, погрожують, що якщо не приїде людина, то націоналізують майно”, — розповідає жінка.
Альона підкреслює, що наразі єдина мрія — це мир в Україні. “Хочеться, щоб люди переймались тільки проблемами рівня, куди піти цього вечора чи яку сукню обрати”.
Свої в Telegram 
