Ліза Першина з Соледару відкрила фотостудію “8/66”. Ці дві цифри — все, що залишилось від її будинку
Перша камера — подарунок батька за успішне навчання
Фотографувати Ліза почала у 13 років. Перший фотоапарат Canon 1100D купив батько — це був подарунок за успішне закінчення навчального року. І він вирішив заохочувати доньку до навчання й далі.
Ліза у фотостудії "8/66"
“У батька тоді було декілька камер, але плівкових, і так він вирішив розділити своє захоплення зі мною. Як зараз пам’ятаю, це були літні канікули. Тато надіслав камеру з Одещини через пошту, яка тоді жахливо працювала. І це диво, що фотоапарат до мене доїхав, бо була велика ймовірність, що посилка десь загубиться”.
Фотокамеру Ліза брала з собою всюди: і в школу, і на прогулянки з друзями.
“Коли гуляли по балках і лазили по “заброшкам”. Фіксувала все, що бачила. Не скажу, що я тоді занурилася в технічну частину і вивчала функції на кшталт витримки, діафрагми тощо. Мені просто хотілося більше фотографувати. Я бачила, що виходять гарні кадри. І з того, в принципі, і почався мій шлях, пов’язаний з фотографією”.
Ствол соляної шахти
Шахта
У знайомого Лізи була така ж сама фотокамера. Хлопець придбав спеціальний перехідник на об'єктив, щоб фотографувати зі старою оптикою, яка є повністю ручною.
“Світлини за допомогою перехідника виходили яскраві. Там якраз треба було під кожне фото вручну налаштовувати різні функції, серед яких витримка і діафрагма. І мені захотілося теж собі такий перехідник. Батько підтримав моє бажання, і коли ми разом поїхала на Одещину, він дав мені свій об'єктив з плівкового “Зеніту”, яким вже не користувався”.
“Юрчина”, шкільні свята та соляні шахти
У шкільні роки Ліза фотографувала різні заходи та свята у своїй школі №13. А коли навчалася у дев’ятому класі, заробила перші гроші завдяки своєму хобі. Зйомка тоді коштувала 50 гривень.
“В Соледарі була класна місцевість, якраз для колоритних світлин. Звісно, там я фотографувала молодь. Бо це була балка, коло якої дачні будинки та гаражі. Цю горбисту місцевість ми називали “Юрчина”. І ми постійно ходили туди фотографуватися. Бо там немає людей, ніхто на тебе не дивиться, ти можеш робити все, що заманеться”.
Ліза зліва, посередині подруга Іра, а праворуч подруга Катя. Дівчата йдуть по шпалах, які зв’язували між собою кілька соляних шахт. Попереду шахта №4, місцеві між собою називали її “четвірка”
В соляних шахтах Ліза була тричі, на солевидобувному підприємстві "Артемсіль" працювала її тітка. Останні вагони з сіллю виїхали з Соледара у квітні 2022 року, а в червні “Артемсіль” повністю зупинилося.
Навчання та робота в модельному агентстві
З Соледару Ліза поїхала ще у 2016 році. Оселилася в Дніпрі, вступила до національного університету Олеся Гончара на політолога.
“Під час знайомства в університеті всі розповідали про себе, про хобі, про якісь навички. Я розповіла про своє захоплення фотографією. І з того моменту впродовж чотирьох років фотографувала свята на нашому факультеті”.
Ліза фотографує у Соледарі
Тоді Ліза зрозуміла, що хоче професійно розвиватися. Дівчина закінчила в Дніпрі курси з фотографії.
“Після цього влаштувалася в Дніпрі в модельне агентство, це було у 2019 році. Десь рік працювала модельним фотографом. Знімала модельні тести. Це прості модельні фото, як візитки моделей для подальшої роботи. Нічого зайвого — тільки натуральна краса та одяг, який обтягує тіло. А ще була викладачем з фотопозування”.
Мама з квартири нічого не взяла — вірила, що повернеться
Після того, як Ліза отримала диплом бакалавра, Ліза переїхала до Києва. Це було влітку 2020. Саме в столиці вона зустріла велику війну. А ось рідні — мати, тітка і племінник, були в Соледарі, у Бахмуті жила рідна сестра з чоловіком.
“Бойові дії до Соледару дійшли десь на початку квітня 2022 року. Першими поїхали тітка зі своїм сином. Мама не хотіла виїжджати. Щоб це зробити мені довелося і торгуватися з нею, і вдаватися до маніпуляцій. Тоді вже в місто прилітали снаряди. Але мама з собою нічого не взяла, крім документів і сезонного одягу. Знаю, що багато хто вивозив з дому телевізори, пральні машини тощо. А мама все залишила, бо вона була впевнена, що ще додому повернеться. Що обійдеться, як то було у 2014 році. Я вмовляла її, щоб винайняти автівку і вивезти речі, техніку. На жаль, я не змогла переконати маму. Разом з коштовними речами в нашій квартирі залишилися дорогі серцю речі — альбоми зі світлинами мого дитинства”.
За словами Лізи, в їхню квартиру на четвертому поверсі неодноразово влучали снаряди. У жовтні будинок на вулиці Карпинського потрапив під обстріл, і двокімнатна квартира обвалилася.
Будинок у Соледарі, де жила Ліза. Їхня квартира кутова, тому її частина обвалилась після чергового обстрілу
Квартира
“Квартира була кутова, тому їй найбільше дісталося. Вона не придатна для життя. І тільки тоді мама зрозуміла, що в Соледар вже не повернеться”.
Після цього друг Лізи їздив у місто, щоб забрати речі інших людей. Дівчина попросила його з'їздити до свого будинку і взяти хоча б те, що лежатиме у коридорі. Бо у вітальні і кімнаті Лізи обвалилися стіни і стеля.
Природа рідного Соледару
Ліза каже, що у Соледарі була неймовірна природа. Згадує той невеликий ліс біля залізничної станції “Сіль”, куди дівчина багато разів приїжджала, коли прямувала з Бахмута додому.
“Взагалі, якщо дивитися на місто, воно знаходиться на височині, просто серед поля. А поряд багато засіяних полів. Там є і соняшники, і пшениця, і кукурудза. Я любила повз них їхати влітку, коли все цвіте та колоситься. Дивишся з вікна на ці яскраві поля й очей не можеш відвести. Коли була мала, взагалі не відчувала оцієї краси від того, що цвіте соняшник. Тому що у нас всі в них фотографувалися. І для мене це було так банально. А восени в парку всі обов’язково робили світлини з жовтими листками клену. А зараз, живучи в Києві, я так сумую за тими соняшниками та нашими родючими полями”.
Краєвиди Соледару
Дівчина сумує за рідним містом, де до повномасштабної війни жили трохи більше десяти тисяч людей.
“З одного боку Соледару знаходилися поля, з іншого — дачні будиночки. Є такі класні місця, де можна було покататися на велосипеді. Згадую, як через балки виїжджали на Лисичанську трасу. Любила кататися одна серед дерев та рослин, по пагорбах, розглядаючи ці красоти”.
Іноді хочеться втекти з Києва
Свого часу дівчина мріяла вирватися з Соледару, в якому їй було тісно.
“Це проблема маленьких містечок, з яких всі діти хочуть одного разу поїхати. Бо є думка, що тут все погано, а у великих містах все класно. І її підтримують більшість людей. З мого класу майже всі поїхали з Соледару, як і я”.
Ліза каже, далеко від дому не хотіла їхати, бо вона любить Донеччину. Якби не окупація Донецька, то навчалася б там. Ані Харків, ані Київ її не приваблювали. Саме через близькість до Соледару вона обрала навчальний заклад у Дніпрі.
Ліза у фотостудії
“Соледар стояв 7 місяців, Бахмут — рік. І далі лінія фронту майже не просувалася. А зараз все так стрімко відбувається. Росіяни перетворили моє місто на руїни. Те ж саме зробили з Бахмутом, з Торецьком, Часів Яром та іншими містами”.
Ліза зізнається, що часом у Києві їй буває важко, прямо хочеться втекти з цього міста. Дівчина дуже хотіла б мати можливість повернутися додому.
“Я дуже боюся цього моменту, коли зможу побачити свій дім, свою квартиру, взагалі приїхати в місто. Мені здається, що це щось у стилі фільму “Той, що біжить лабіринтом”. Це такий постапокаліпсис, саме зараз таке відбувається і на Донеччині”.
Фотостудія з рідною адресою
В пам’ять про рідний Соледар Ліза в столиці відкрила фотостудію, яку назвала “8/66 ”. Будинок номер 8, квартира 66. За цією адресою в Соледарі Ліза прожила 17 років.
Пам'ятний декор у фотостудії "8/66"
“Коли ще тільки ідея про фотостудію зародилася, то я вже знала, що вона буде пов'язана з моїм містом. Спочатку думала, щоб зв'язати з сіллю. А згодом вирішила, що фотостудія в Києві — це наче моя нова домівка, і так народилася назва з цифрами, які мені завжди подобалися. Ще була ідея зробити логотип у формі своєї квартири. Як план, коли житло продають або орендують, ти можеш подивитися накреслене планування. Я намагалася згадати той план, бо документів на житло у мами не було, вона їх залишила у квартирі. Але те, що виходило, мені не сподобалося. Можливо, пізніше спробую ще раз реалізувати цю ідею”.
Студія Лізи — це 60 квадратних метрів. Ремонт тут вона робила разом з друзями.
“Але тут я проявила себе максимально — від покупки фарби та вибору кольору до реставрації меблів. Наприклад, леопардове крісло повністю розібрала, почистила, зашкурила, покрила лаком. А ще купила тканину і самостійно зробила оббивку і внутрішню частину крісла. Пуфик — теж моя творчість”.
Фотостудію “8/66” можна орендувати погодинно, як приміщення для креативної зйомки. Приміщення має кілька зон, всі вони виконані в мінімалістичному стилі. Тут є піаніно, біля якого можна зробити музично-романтичні фотографії.
Свої в Telegram 
