“Бідні хлопчики” і Бабин Яр. Акторка Мар’яна Садовська про російські наративи за кордоном
Як культура може бути інструментом маніпуляції
Яскравим прикладом маніпуляції соціумом через культуру є імперська росія. Там могли навіть фізично знищувати культуру інших народів, адже окупанти завжди ставили культуру інших народів нижче своєї… Я зараз маю на увазі не лише українську культуру, а й культуру інших народів, які є досі колонізованими росією. Радянська влада також вплинула на викривлення сприйняття українцями власної культури.
Через війну в Україні, через велику агресію росіян до Німеччини приїхало дуже багато людей з України, які намагаються щось робити тут, представляти українську культуру. І я помітила, що часом їхні орієнтири — це ансамблі пісні-танцю, трохи кічуваті сувенірні фольклорні речі, які насправді мають мало спільного з дійсно автентичною справжньою українською культурою. Вони більше схожі на так звану дозволену версію української культури в радянському союзі — віночки, шаровари, простенькі та трохи глупуваті пісні, таке собі “декоративне мистецтво”, на яке подивишся, усміхнешся й забудеш, бо воно не викликає зацікавлення.
До нападу російських окупантів таке ставлення до української культури, на жаль, підтримувала й українська влада, пропонуючи людям речі, які культурою й не назвати. Наприклад, на День Незалежності України слухати зі сцени якісь “Шльопки”. Через оці маловартісні “твори мистецтва” губляться дійсно справжні та важливі речі.
Під час російсько-української війни багато російських культурних діячів повиїздило до інших країн світу, ставлять там свої вистави, концерти, розповідають як вони страждають, від того, що були змушені залишити свою домівку. І це в той час, коли українські митці та мисткині, які залишаються в Україні, гинуть на фронті або від ударів ворожих, російських снарядів.
Тому мене так сильно обурюють маніпуляції російських так званих митців тут, в Німеччині. Наприклад, російський режисер Кирило Серебренніков на фестивалі в Каннах заявляв, що треба також пожаліти “бідних” російських хлопчиків, які гинуть на війні, тобто ставить на одну ланку вбивцю та жертву, що є абсолютно неприпустимим. Оскільки в нього є певне ім'я та площина для просування ворожих наративів, то його, на жаль, слухають… І ось в одному з престижних театрів Німеччини, у Гамбурзі, він ставить дві вистави. Ставить Гоголя, позиціонуючи його російським письменником, народженим в Україні. І в цій виставі представляє також дуже неоднозначний образ двох українських хлопців, які катують російського солдата. Тобто суцільні маніпуляції.
Кирило Серебренніков
Іншим прикладом маніпуляції через культуру є ситуація з режисером Сергієм Лозницею. У своєму фільмі про “Бабин Яр” режисер вирвав з історії один факт і розкрутив сюжет навколо нього — масові розстріли єврейського населення в Бабиному Яру під час окупації німцями Києва. При цьому Лозниця не дав глядачу історичний контекст, який би допоміг йому зрозуміти те, що відбувається на екрані та сприймати події як один з багатьох історичних фрагментів, якому передували, наприклад, репресії, голодомор, переселення. Через відсутність контексту глядач, який не знає хронології подій чи історію України, може хибно сприйняти те, що відбувається у фільмі.
Сергій Лозниця
Як через українську культуру можна протистояти нав'язуванню російських наративів
Ми, українські митці, можемо протистояти російським наративам, створюючи якісні вистави, книжки, музику тощо. Головне — не мовчати, а активно заявляти про свою відкриту, сміливу громадянську позицію.
Я не думаю, що ми маємо працювати тільки навколо теми війни. Але я впевнена, що даючи інтерв’ю чи перебуваючи у публічному просторі, ми мусимо чітко формулювати свою позицію. Знову і знов пояснювати, що українська культура не є знаною через століття колонізаційної політики російської імперії.
Мар’яна Садовська — українська співачка, композиторка і актриса
Дуже важливим є момент, коли в час війни українські митці та мисткині, відмовляються брати участь в акціях, де присутні російські митці та мисткині, так звані опозиціонери, або “хороші руські”. Це дуже делікатна тема. Це дуже болісна тема і її важко втілювати.
Ось приклад — нещодавно молоді українські поетеси Олена Гусейнова та Анна Грувер відмовилися брати участь у фестивалі в Естонії через те, що туди запросили російську письменницю, котра живе в Ізраїлі. Я побачила, що це їхнє рішення не сприйняли та осудили навіть деякі українські колеги. Але, на мій погляд, заявити про такий крок — це вимагає надзвичайної громадянської та людської мужності, бо після ти автоматично стаєш мішенню для атак не лише з боку ворога, не лише з боку наших європейських партнерів і партнерок, але й навіть з боку власної громади. Але для мене це дуже важливий момент — наголошувати на тому, що поки триває війна, поки в Україні гинуть люди, українські митці не можуть брати участь у заходах, куди запрошують російських митців.
Я часто чую від митців в України, що їм важко творити, адже навколо триває боротьба за життя. Деякі з них перебувають у важкому емоційному стані і навіть депресії. Але, попри всі труднощі та російську агресію, наші люди знаходять в собі сили висловлюватися через творчість та тим самим підтримувати людей, які поряд. Я бачила фото військовослужбовця, який є актором лялькового театру, що ставить вистави для своїх побратимів та посестер прямо на фронті. Це зворушливо, і це означає, що культура і потреба творіння сильніше за оце зло, яке нам несе зараз росія.
Але українські митці та мисткині протидіють агресору не тільки за допомогою творчості. Багато з них перебуває на фронті, багато волонтерить, збирають кошти та підтримують українську армію. Всі мої колеги, з якими я спілкуюся, всі митці зараз працюють на українську армію і це чи не найкращий спосіб протистояння російському впливу та російським наративам.
Свої в Telegram 
