Коли війна змінила життя. Як Наталія Зінченко з Луганщини відкрила кабінет манікюру в Німеччині
Наталія Зінченко — майстриня манікюру із селища міського типу Новопсков, що на Луганщині. Через війну та окупацію вона була змушена покинути рідний дім, вирушивши до Німеччини. Сьогодні Наталія має власний манікюрний кабінет у країні, яка колись була їй зовсім чужою. Період адаптації та шлях до власної справи був насичений викликами, однак вона зуміла не лише облаштуватися, а й почати нову сторінку в житті. Про те, як це вдалося Наталія розповіла для Сватове.City.
Новий старт: власна справа у Німеччині
У невеликому містечку Кіль, що на півночі Німеччини, Наталія змогла відкрити свій манікюрний кабінет.
«Мені було страшно відкривати власну справу, адже я не знала місцевих законів і дуже боялася помилитися. Здавалося, що варто щось зробити неправильно — і одразу отримаєш штраф», — ділиться Наталія.
Але рішення відкрити кабінет визріло поступово. Одразу після переїзду Наталія працювала у салоні, власниками якого були двоє росіян.
Наталія Зінченко у Німеччині
«Спершу мені здалося це зручним, оскільки я дуже боялася говорити німецькою, а англійською володіли далеко не всі. Проте згодом я гірко про це пошкодувала. На той момент у мене просто не було інших варіантів. Люди виявилися дуже неприємними, і тоді я вперше усвідомила, що насправді ніколи до війни не розуміла, наскільки відрізняється російський менталітет від нашого. До війни я рідко стикалася з росіянами, але вже за кордоном я відчула цю різницю дуже гостро. Вони дуже виділяються на тлі інших, особливо європейців».
Наталія каже, в салоні вона пропрацювала пів року. Звільнитися раніше не могла через незнання німецької та законів. Тож це мотивувало жінку вчити німецьку і шукати кращі можливості.
Відкрити власну справу за кордоном, каже Наталія, було значно легше, ніж вона очікувала.
«Тут, на відміну від України, де ти одразу сплачуєш фіксований податок, існує підтримка для малого бізнесу. Наприклад, протягом перших трьох років ти звільнений від сплати податку в 19%, якщо заробляєш небагато. Це значно полегшило мої перші кроки в бізнесі», — каже Наталія, й додає, що на себе вона працює майже рік. А серед її клієнток переважно німки.
Як вдалося адаптуватися в новій країні
Перші місяці в Німеччині були для Наталії випробуванням. Вона опинилася у незнайомій країні, не розуміла, де і яку підтримку можна отримати.
«Зазвичай люди приїжджали до Німеччини, одразу зверталися до центрів для біженців, отримували фінансову допомогу, заселялися в спеціальні табори. Я ж про це навіть не знала і не мала когось, у кого можна було б запитати, як все влаштовано. Не мала я й сміливості просто приїхати в центр Берліна та звернутися по допомогу — я навіть не знала, що так можна».
Наталія знала, що у Німеччині вже багато біженців, тому вважала, що німці втомлені від приїжджих і не сприймають їх.
Переїхала Наталія до Німеччини влітку 2022 року
«Через це було страшно, але насправді всі дуже добрі, милі, відкриті, дуже допомагають. Жодного разу я такої якоїсь роздратованості не зустрічала».
Адаптуватися в новій країні й порозумітися з місцевими Наталії допомогли мовні курси.
«На щастя, тут пропонують безкоштовні курси для тих, хто хоче вчитися. Я завершила рівні B1 і B2, а тепер планую пройти C1, щоб вдосконалити свої знання».
А ось найбільшою несподіванкою стала різниця в харчуванні.
«Я думала, що тут їжа така ж, як у нас, але це зовсім не так. Тому дуже сумую за їжею українською. Але загалом я почуваюся тут безпечно, тобто тут ніхто не може залишитися, мені здається, без житла, і роботи теж, якщо хочеш працювати, то дуже багато можливостей».
Життя в окупації: місяці страху та невизначеності
До початку великої війни Наталія працювала майстринею манікюру в рідному Новопскові. Її життя було сповнене планами на майбутнє. І вже 24 лютого вона мала вийти працювати вже у власному кабінеті. Однак того дня життя кардинально змінилося.
«Коли почалася війна, навіть думки не було про виїзд. Багато хто в нашому містечку вважав, що ми стоятимемо до останнього, будемо самі себе захищати. Тоді нам здавалося, що це все тимчасово», — згадує Наталія.
Проте у березні стало зрозуміло, що ситуація критична.
«Вся поліція та місцева влада залишили місто, і ми просто чекали, що станеться далі. Але вночі 6 березня до нас приїхали якісь озброєні люди — я досі не знаю, чи це були росіяни, чи хтось із Луганська, бо багато хто казав, що це ще не були регулярні війська РФ, а якісь «місцеві». Вони захопили владу».
Люди намагалися чинити опір так званій «владі» й стали виходити на мітинги. У першій такій акції Наталія участі не брала, тому допомагала більше в інформаційній частині: закликала людей, поширювала новини. Але вже наступного дня сама долучилася до мітингувальників.
«Саме того дня військові почали стріляти — не прямо по людях, але зброю було направлено й на нас. Вони стріляли по асфальту, по стінах, а кулі відскакували й влучали в людей. Тоді дехто отримав поранення. Після цього стало справді страшно, і багато людей почали виїжджати».
Сама ж Наталія вирішила залишити місто лише влітку.
Літо у вже окупованому Новопскові
«Я продовжувала працювати до останнього дня. Перед від’їздом навіть взяла останніх клієнток, хоча замовлень стало набагато менше», — розповідає вона.
Покидаючи рідний Новопсков, Наталія не планувала довгої розлуки.
«У мене була лише маленька сумка з літнім одягом і манікюрними інструментами. Я думала, що це лише на літо».
Але це «літо» триває вже третій рік.
Зміна цінностей
Для переїзду Наталія розглядала чотири країни. Фінляндію та Великобританію — бо мала освіту перекладача англійської; Польщу — бо вона ближче до України, Німеччину, тому що вивчала німецьку.
«У Німеччині на той момент ще працював мій близький друг, я думала, ну, от трішки мені хоч якась підтримка буде, і в результаті я поїхала до Німеччини. Друг мене зустрів у Варшаві й допоміг через волонтерську організацію знайти квартиру на місяць. Так я опинилася у місті Кіль».
Війна змінила не лише життя Наталії, але й її ставлення до світу.
«Ще більше ціную те, що маю, і намагаюся жити тут і зараз, не відкладаючи нічого на потім. Я стала насолоджуватися простими речами — тим, що я жива, що жива моя сім'я, що ми можемо бути разом. Пригадую, що на початку війни, коли в магазинах не залишилося хліба, мама напекла коржиків. Ми сіли за стіл, і я відчула таке глибоке щастя просто від того, що ми маємо їжу, тепло та одне одного».
Коржики, які напекла мама Наталії на початку великої війни
А ще, ділиться Наталія, у Німеччині вона знайшла друзів, почала займатися спортом, відвідувати курси й зрозуміла, що робота — це далеко не єдине, що має значення в житті.
«До переїзду я завжди відчувала провину за те, що не працюю за спеціальністю, що не досягла якихось амбітних цілей. Але тут я зрозуміла, що можна жити інакше, що баланс між роботою та особистим життям — це нормально. Німці мене підтримали в цьому, і я нарешті дозволила собі насолоджуватися не лише роботою, а й іншими аспектами життя».
У планах Наталії закінчити мовний курс і, можливо, вступити до університету чи вийти на вищій професійній рівень у нинішній індустрії. А ще — відвідати південь Німеччини.
Наталія з подругами
«Щодо повернення додому, я думала про це багато. Спершу дуже хотілося назад, але згодом зрозуміла, що насправді сумую не за самим місцем, а за тим, як було раніше. Наше містечко було дуже затишним, із чистим повітрям, гарною природою, хорошими школами. Але тепер розумію — навіть якщо повернутися, вже ніколи не буде так, як раніше».
Свої в Telegram 
