В Іспанії у мене намагалися відібрати сина і оформити у дитбудинок. Історія біженців з Луганщини
Тамара звернулася до редакції Свої, аби розповісти свою історію. Їй пощастило, і син залишився в родині. За словами Тамари, це вже не перший випадок в Іспанії та інших країнах Євросоюзу: в січні 2024 року в європейські ювенали в бельгійському Люксембургу відібрали 7 дітей у матері-героїні Тетяни Пиварової з Миколаєва. Також багато схожих випадків у Німеччині, Норвегії та інших європейських країнах.
Дивні питання про сина від вчительки
10 квітня 2024 року в рамках програми захисту біженців моя родина приїхала на другий етап у місто Картахену. До цього жили у Гуардамар Дель Сегура та Оріуела, це міста у Валенсіанському регіоні. Це заключний етап, на якому ми мали вже самі орендувати житло. Він називається “етап автономії”: держава виплачувала моїй родині гроші на це житло і ще надавала кошти на продукти харчування.
Син пішов до місцевої школи. Вона була напівприватна, треба було платити близько 100 євро в місяць. Так як він навчався з кінця квітня до початку червня, тобто до літніх канікул, з нас оплату не брали. У школі сказали, що платити ми будемо вже з наступного навчального року.
Перед канікулами мене викликали до школи. Зустріли класна керівниця та психолог. І вчителька одразу ж почала ставити мені дивні питання — чи може мій син сам митися в душі, чи може сам тримати в руках ложку, чи може самостійно одягатися.
Я не розуміла, чому вони у мене це питають. І тільки згодом зрозуміла, коли вже натрапила на інформацію від інших потерпілих батьків, у яких відібрали дітей.
Чотирьох дітей посеред вулиці забрали в поліцію, де напоїли енергетиками
Тим часом почались літні канікули, і я випадково натрапила на сторінку у Фейсбуці родини Миколи та його дружини Ірини, у якої у квітні 2024 року відібрали дітей в Іспанії. Сталося це у Валенсії.
Батько з чотирма дітьми — 3, 6, 8 і 10 років, гуляв неподалік від будинку у місцевому парку, і коли вже збиралися додому, старші діти — 10 і 8 років, побігли поперед батька через пішохідний перехід зі світлофором. На іншому боці дороги дітей зупинив поліцейський і запитав, скільки їм років. Справа в тому, що в Іспанії дітям до 12 років не можна бути без супроводу дорослих. Поліцейський забрав дітей до відділку, де, як кажуть хлопці, їх напоїли енергетичними напоями. А зранку хлопчиків перевели до дитячого будинку у Валенсії, де вже були 180 дітей. Хлопці двічі пробували втекти звідти, один з них зламав ногу, другий — руку. Також дітей систематично наколювали транквілізаторами і саджали у підвал, де одного з хлопців покусав щур.
Цій родині вдалося повернути дітей аж у жовтні 2024 року, завдяки приватному адвокату та мітингам під стінами дитбудинку. Ми вже тоді вирішили, що у травні 2025, коли закінчиться програма, поїдемо з країни. І це не лише через сина, а й через проблеми з пошуком роботи. Також важко знайти житло — місцеві неохоче здають його, особливо іноземцям.
У новій школі почали прискіпуватися до сина
Коли у вересні прийшли до тієї ж школи, керівництво сказало, щоб продовжувати навчання, треба купити планшет, одяг для занять фізкультурою, шкільну форму. З чоловіком прикинули, що це буде нам коштувати близько тисячі євро. На таку суму ми не розраховували, тож вирішили перевести сина до іншої школи. І вона була повністю безкоштовна. Коли переводили сина, з нашої попередньої школи дзвонили до нової і передавали всі дані про сина.
Я пишу: "Він зламав палички чи пошкодив барабан?". Вона пише: "Ні, все ціле". Наступне повідомлення, що син погриз ковпачок ручки. А я пишу: "Він взяв чужу ручку і погриз?". У відповідь: "Ні, він погриз ковпачок своєї ручки". Потім ще було, що син кулаком постукав по стіні, наче у сусідній клас. Я у неї запитала, навіщо вона мені пише всі ці дурниці і сказала, що не вважаю це проблемою. Тим паче, що син розказував, як у школі на перервах билися марокканці. А тут за палички і ковпачок необґрунтовані претензії. До речі, у класі сина був тотальний недобір учнів, всього 12, з яких п'ятеро марокканців, стільки ж українців і лише двоє іспанців.
Потім класна керівниця всіляко намагалась поспілкуватися зі мною у школі, але я їй відповідала, що я іноземка, іспанської мови не знаю і не зможу її зрозуміти. Тому всі питання, пов'язані з моїм сином, прошу писати мені в особисті повідомлення. Вона відповіла, що мені нададуть перекладача. Я вже знала до чого всі ці розмови, бо схожа ситуація була у інших біженців, у яких відібрали дітей.
Обманом затягнули до школи, де тиснули та змушували підписати невідомий документ
Згодом вчителька написала, що треба прийти до школи, щоб отримати підручники. Я прийшла з молодшою донькою, якій тоді було два роки. Класна керівниця і чоловік-секретар закрили на ключ кабінет, де ми були всі разом, і дали на підпис якийсь папірець. Звісно, що ніякого перекладача не було, як обіцяли. Я дістала телефон, щоб через перекладач почитати, що там написано. Виявилося, що школа склала на сина адміністративне провадження. Через що — невідомо. Мені вони теж не сказали. Я відмовилася підписувати, і вони вирвали з рук той папірець, тому доказів у мене немає. Є тільки сфотографований телефон секретаря, де він написав мені, що на сина склали низку скарг.
Після я сказала: "Відчиняйте двері, я нічого підписувати не буду". Вони випустили мене з донькою.
Я миттю сказала, що хочу забрати сина зі школи прямо зараз. Мені сказали, що маю підписати документ, бо забираю його раніше, оскільки триває навчальний процес. Я погодилась. Переклала той документ через телефон і поставила підпис. Ми з дітьми пішли додому.
Наступного дня я намагалася перевести сина до іншої школи, але в усіх мені відповідали, що я маю у попередній школі взяти заяву про причини зміни навчального закладу. Я стала зв'язуватися з секретарем і класною керівницею, але мене ігнорували.
Тоді ми з чоловіком вирішили, що поїдемо з Іспанії якнайшвидше. Тим часом минуло два тижні. Поки ми вирішували всі питання, син до школи не ходив. А у день від'їзду у молодшої дитини підвищилася температура, тож ми вирішили відкласти поїздку. І того ж дня зателефонувала соцпрацівниця, спитала, чому син не ходить до школи, сказала, що наступного дня хотіла би з нами поспілкуватися. Я пояснила, що дитина хворіє, тому завтра прийти не зможу. Ми виїхали в той же день.
Дітей матері-одиначки з Броварів примусово вакцинували експериментальною вакциною від раку
Прочитала в одній з груп, де листуються біженці, історію українки з трьома дітьми. Вона теж була в Іспанії за такою ж програмою, як і ми. Мати-одиначка Юлія Алмаєва з Броварів, що біля Києва, звернулася до соцслужби по допомогу. Як я вже казала, в цій країні дітей, яким ще не виповнилося 12 років, залишати одних не можна. А жінка хотіла влаштуватися на роботу і спитала, чи є можливість у соцпрацівника відводити дітей після уроків на спортивну секцію, а забиратиме вона їх сама. На що соцпрацівник сказав, якщо мати не в змозі піклуватися про своїх дітей, то їх у неї заберуть. І наступного дня трьох дітей Юлії — 9, 11, 12 років, забрали зі школи у той же самий дитбудинок у Валенсії.
Зі слів жінки, дітей роз'єднали, їх примусово вакцинували експериментальною вакциною від раку. У Марії було сильне ускладнення, дитині було важко дихати, кілька тижнів пекло і боліло в грудях. 12-річного Марка душив 15-річний сусід після того, як хлопчик словесно дав йому відсіч за сексуальні домагання. Коли Марк показав сліди на шиї й криваві рани, вчителі сказали, що Марк все зробив сам. Юлія звернулася до поліції, показала фото та прохання сина про допомогу. У поліції заявили, що діти більше не належать матері, вона не може їх захистити, бо тепер вони під опікою іспанського уряду. Дітей віддають у різні сім'ї на вихідні і забороняють розповідати про це мамі. Навпаки — змушують говорити, що їм там добре.
Таких випадків багато. Навіщо Іспанії українські діти?
Справа в тому, що після вилучення дітей з родин їх передають до дитячих будинків. Держава виділяє на утримання там однієї дитини від 4000 євро щомісяця. Це якщо дитина здорова. А якщо дитина не може сама про себе піклуватися, не тримає ложку, не миється самостійно тощо, вважається недієздатною, то на таку дитину дитбудинок отримує до 9 тисяч євро. Значна частина цих грошей йде в кишені керівників дитбудинків. І найжахливіше: там зі здорової дитини роблять особу з інвалідністю, призначають транквілізатори, роблять уколи.
І взагалі ми покинули Єврозону. На що вона попросила надіслати світлину квитків, я сказала, що поїхали автівкою. І соцробітниця надіслала папірець, де було написано, що я така-то під присягою заявляю, що я і моя родина покинули територію Іспанії. Я роздрукувала цей папірець, підписала і надіслала їм. На тому моя історія закінчилась.
Але згодом така ж історія в Картахені трапилася з моїм знайомим із Житомира — у нього теж намагалися відібрати 9-річного сина, і теж зі школи. Після цього він відправив вагітну дружину і сина назад в Україну. Сам залишився в Іспанії, бо мав роботу, на нього була відкрито autonomo, це як український ФОП.
Вже коли його родина поїхала, його викликали на допит. А ось кілька днів тому, хоча його рідних немає в Іспанії вже майже рік, йому зателефонували. Людина назвалась соцпрацівником, при чому дивно, що спілкувалася російською, хоча чоловік вже третій рік живе в Іспанії і вільно спілкується іспанською. Цей соцпрацівник став погрожувати і звинувачувати у тому, що знайомий переховує від них дитину. Чоловік сказав, напише заяву до поліції через те, що вони не дають вільно пересуватися його дитині, громадянину іншої країни.
Свої в Telegram 
