Вони йшли по трубах за нами. Як наші бійці прокладали “дорогу життя” з охопленої вогнем Авдіївки
Напередодні падіння: як почалося оточення Авдіївки
Ситуація на Авдіївському напрямку почала загострюватися восени 2023 року. Російські окупанти розпочали масований наступ із залученням безпрецедентної кількості техніки та живої сили.
"Вирішальну роль зіграла наявність у противника КАБів, якими вони просто могли за добу скинути 100 авіабомб на одну Авдіївку. Це було дуже багато і дуже деморалізувало. Ну, і самий головний фактор, як на мене, то це людський фактор — недостатньо людей, навчених людей, вмотивованих людей", — розповідає боєць із позивним "Калібрі" з 110-ї бригади.
Військові, які протягом двох років тримали оборону міста, опинилися в стані фізичного та психологічного виснаження.
"Калібрі"
"Бригада зайшла з 22-го року, з початку війни, і простояла майже два роки. На прикладі там першого батальйону на "Зеніті", люди дійсно два роки прожили. Ротація заключалась в тому, що вони по 12 годин там чергували, чи по 8 годин чергували. Вони виходили на зміну, приходили потім і відпочивали, тобто звідти не виїжджали", — додає він.
Інтенсивність штурмів і тактика ворога
Російська тактика на Авдіївському напрямку відзначалася особливою жорстокістю та нехтуванням життями власних солдатів. Як розповідає військовий із позивним "Сєпар" з 110-ї бригади, штурми на їхній батальйон почалися з серпня і характеризувалися масованим використанням техніки та піхоти.
"Сєпар"
"Не було таке, що три групи по 10 чоловік йшли одна за одною з розривом там плюс-мінус п'ять хвилин. Перша група — її повністю знищує артилерія. Зразу за нею заходить друга група, вона взагалі ніяк не реагує на своїх поранених або загиблих. Їх "розбирають" точно так же. І вже третя група, яка йде слідом за ними, потрапляє точно так же в таку ж саму ситуацію. Вони абсолютно ніяк не реагують на своїх загиблих, на своїх поранених", — розповідає боєць.
Військові з 53-ї ОМБр, які також тримали оборону в районі, відзначають величезну кількість техніки, яку росіяни кидали на штурм.
"10 жовтня нормально колони просто йшли по 10 одиниць танків, більше, і постійно — з ранку до ночі. Особового складу теж було там вздовж посадок — так по 100 чоловік ходило".
Жорстокі бої на різних ділянках фронту
Оборона Авдіївки — це історія оборони багатьох позицій, населених пунктів та опорних пунктів навколо міста. Бійці 53-ї бригади розповідають про оборону району між Водяним і Опитним, де не було готових окопів, і все доводилося будувати під ворожими обстрілами.
"Спочатку ми туди зайшли, там, відповідно, ні окопів, нічого не було, все будували. Багато було таких їхніх спроб на штурм, так нічого і не вийшло. Навпаки, ми ще далі просунулись ближче до Опитного", — згадує боєць із позивним "Крейзі".
Його побратим "Крафт" розповідає про інтенсивні бої.
"Крафт"
"Вони вже йшли бойовим строєм. Ну, так як вони раніше видали себе своїм голосом і запалилися, то ми прийняли завчасні дії, зайняли вогневі рубежі, сформували перехресний вогонь, і дали гідну відсіч. За день так 10 раз було, на другий день — вісім, на третій день — разів п'ять".
На запитання про кількість сил сторін "Крафт" відповідає: "У нас було вісім, а їх кожен раз по вісім невідомо скільки було".
Вихід з оточення: драматичні історії порятунку
З часом ситуація для українських захисників ставала все складнішою. Російські війська почали замикати кільце оточення, і багато наших бійців опинилися у надзвичайно скрутному становищі. Боєць із позивним "Лисий" розповідає про один із випадків виходу з оточення.
"Ми об'єдналися на іншому опорному пункті і почали тримати там оборону. Вони нас бачили, дрони літають, знали де ми, і потихеньку почали підтягуватися до нашого опорного пункту. Ми їх тримали на дистанції, чекали вечора, щоб по сірому можна було піти. Коли почало темніти, ми зібралися, почали виходити, і тоді ми зрозуміли, що ми в повному оточенні".
"Лисий"
І продовжує: "Повезло нам. Просто повезло. Ми не відразу зрозуміли, що по нас трасуючими кулями... Ми розділилися: частина групи пішла в одну сторону, і четверо людей, ну, я і ще три людини, пішли в іншу сторону. Чисто через те, що кулемет нас розділив".
Вихід бійців часто ускладнювався погодними умовами та пораненнями.
"Був сильний вітер, було холодно, градусів -5, і сильний вітер був. Втрата свідомості, таке... Тому ми сконцентрувалися на командирі, якому прострелили щелепу, і за ним треба було доглядати. Через втрату крові він почав мерзнути".
Операція з прориву та забезпечення виходу військових
Для забезпечення виходу українських захисників з оточення була організована спеціальна операція. Боєць ГУР МО України з позивним "Соловей" розповідає: "Нашою поставленою основною задачею було допомогти підрозділам, що опинилися в оточенні, вийти на запасні рубежі, закріпитися, і ми повинні були ініціативно взяти удар на себе".
Олег Ширяєв, один із командирів, який організовував порятунок оточених військових, розповідає про оборону "дороги життя".
Олег Ширяєв
"Зрозумійте наступне: коли ворог уже виходив на рубежі за Авдіївкою, він туди кидав кращих із кращих — це спецпризначенці Російської Федерації, сили спеціальних операцій Російської Федерації, розвідка. Вони реально були нормально забезпечені приладами нічного бачення, нічними прицілами, зброєю, гвинтівками. Мій батальйон разом з бійцями ГУР, РДК, Сібатом вступили в бій з противником і блокували його наступ. Було важко, декілька разів, ну, може за ту ніч разів 4-5, нам доводилося відкочуватися назад і знову повертатися на свої рубежі, тому що дуже щільно працювала артилерія противника", — розповідає він.
Російський прорив: проникнення в тил через трубу
Одним із ключових моментів битви за Авдіївку стало проникнення російських військових у тил українських позицій через підземну трубу. Боєць "Калібрі" розповідає про цю операцію, яку росіяни називали "Царське полювання".
"Це операція тривала не один місяць. По-перше, це треба знайти всі ці плани, креслення, де всі ці труби йдуть. По-друге, це треба налагодити агентурну мережу, знайти людей, які будуть в Авдіївці на свій страх і ризик, знаючи, що ходять по території, де є Збройні Сили України, копати яму, облаштовувати, викопувати цю трубу, обкладати її мішками.
"Калібрі"
Пройти по трубі — це 2-3 км. Перший шлях у них зайняв, по-моєму, дев'ять годин. По цій трубі йшли вони. Місцями труби були затоплені. Полонені казали, що місцями труби були затоплені. Є такі люди, які в цій трубі просто не витримали і застрелилися", — додає військовий.
Після прориву росіяни швидко блокували можливості підкріплення: "Перше, що вони зробили — пішли і заблокували вулицю для того, щоб підкріплення не змогло зайти, і закрили тих людей, які знаходяться там".
Трагедія на "Зеніті" та неможливість домовленостей з ворогом
Одна з найтрагічніших сторінок Авдіївської епопеї — події на позиції, відомій як "Зеніт". Через проблеми з евакуацією поранених та особливу жорстокість росіян українське командування зробило спробу домовитися про евакуацію важкопоранених.
"Рішення таке було, що намагалися ми домовитися з ними про те, щоб вони надали нам можливість вийти. Ми залишаємо Авдіївку, ми не можемо евакуювати поранених, і ми готові цих поранених залишити, ці поранені чинити опір не будуть. І ми готові обміняти їх на їхніх полонених, своїх — добавити їм, одного на двох, нашого одного — двох їхніх. Але, на превеликий жаль, вони зробили зовсім по-іншому", — розповідає "Калібрі".
Згодом, як виявилося з опублікованих відео, росіяни порушили всі домовленості та принципи міжнародного гуманітарного права, стративши українських поранених.
Причини втрати Авдіївки: перевага ворога та нестача ресурсів
Захисники Авдіївки називають кілька ключових причин, що призвели до падіння міста. Серед них — перевага ворога в живій силі, техніці, авіації, а також нестача боєприпасів у українських військових.
"Через те, що іноземні партнери нам блокують постачання снарядів, нам було важко утримати свої позиції, — розповідає боєць 47-ї бригади. — Російські бригади, такі як 30-та, 15-та — ми їх розбивали, вони їх відводили, відновлювали і назад сюди, вже по другому колу, по третьому колу. А ми як були п'ять місяців на своїх позиціях, так і утримували".
Боєць "Крафт" із 53-ї бригади додає: "Нам не вистачає зброї, нам не вистачає снарядів. Ми можемо виконувати бойові завдання при достатній комплектації. Якщо комплектація недостатня, то відповідно ж, якщо залити мало бензину в машину, вона далеко не поїде. Так як поставки повинні були вже надані із січня місяця, ми їх досі не бачимо, тому така дірка і получилася в обороні".
Моральний стан захисників і погляд у майбутнє
Незважаючи на відступ і важкі втрати, українські військові зберігають стійкість духу. Багато з них перебувають у "напівдепресивному" стані, як говорить "Крафт", але продовжують виконувати свої обов'язки.
"Є за мною відповідальність як чоловіка. Допустимо, не ми — хто, як не я. Я так з цивільними спілкувався на цю тему. Вони кажуть: "Та може вистачить, туди-сюди". А я кажу: "Ну, добре, давайте всі разом прийдемо, обіймемось і почекаємо. Як ви думаєте, що буде?" Всі мовчать, ніхто не знає, що сказати".
Після втрати Авдіївки бої тривають на нових рубежах. Військові розуміють складність ситуації, але продовжують виконувати свої завдання.
"Хочеться, щоб згуртованість у людей знову повернулася, щоб ми разом тримали: ми — тут, вони — там. Ви розумієте, про що я? Це таке, я б сказав, важливе питання", — підсумовує один із захисників.
Реалії війни та заклик до підтримки
Військові, які пройшли через пекло Авдіївки, говорять про необхідність розуміння реалій війни всім українським суспільством. "Калібрі" зазначає, що для багатьох українців війна психологічно закінчилася після відступу росіян від Києва.
"Для більшості українців війна закінчилась, і наступила АТО/ООС, яка була в 14-му, 15-му, 16-му році. Всім людям, які знаходяться далі Дніпропетровської області — для них війни нема. Для них є війна тільки тоді, коли десь щось прилітає".
Військові наголошують на необхідності підтримки фронту та розуміння, що без передової лінії оборони не буде й тилу.
"Ми розуміємо чудово, що людину примусити воювати неможливо. Люди йдуть усвідомлено, роблять цей вибір. Вони знають, чим вони ризикують, ми ризикуємо життям. Всі тут розуміють чудово, що ми зараз сидимо ввечері, тут ракета може прилетіти, і цього не уникнути. Але найважливіше, щоб люди розуміли, що ми без тилу не можемо, але якщо нас не буде — і тилу не буде", — підсумовує боєць із позивним "Лівсі".
Свої в Telegram 
