Навіть ті, хто чекав військових РФ, бояться їх. Історія 18-річної Олі, яка виїхала з окупації
"У школі українську мову поступово витіснили, а вчителі карали за українську вимову"
Коли у 2014 році розпочалась російська гібридна агресія на Донбасі, Олі було лише сім років. Вона навчалася в першому класі. Проте дівчина завжди усвідомлювала свою українську ідентичність і не піддалася впливу російської пропаганди.
"У 2015 році ми перейшли з 12-бальної на п'ятибальну систему оцінювання. До окупації в молодших класах майже щодня були уроки української мови та літератури", — згадує Оля.
Після встановлення окупаційної влади українську мову і літературу об'єднали в один урок тривалістю 45 хвилин, який проводили раз на тиждень. Поступово цей предмет викладали все рідше, а в 2020 році його взагалі скасували. Історію України в школах окупованої Донеччини не викладали взагалі.
"Викладачі в школі занижували мені оцінки за український акцент, за букву "г". Я розповідала вірші на уроці літератури, і мені казали, що все добре, але така буква "г" — це не норма", — зазначає дівчина.
Особливо небезпечним був вияв будь-яких проукраїнських симпатій: "Всі, хто за Україну, почали мовчати. Всі, у кого були якісь причини, через які вони не виїхали, просто перестали говорити про Україну".
"Ніхто не хоче служити в російській армії — всі бояться"
Важливою деталлю життя під окупацією є страх перед російськими військовими, який відчувають навіть ті, хто підтримує окупацію.
"Усе місто було переповнене російськими військовими. Всюди була військова техніка. Просто вночі спиш і чуєш, як танки їдуть твоєю вулицею", — розповідає Оля.
За її словами, російські військові поводяться свавільно, і навіть місцева "поліція" не має впливу на них: "Якщо ти військовий, то тобі можна все. Ти можеш людину збити — і тобі нічого не зроблять".
Перебування на вулиці для молоді, особливо для дівчат, постійно пов'язане з небезпекою. Відвідування улюблених місць відпочинку стало неможливим через присутність військових.
"Навіть підлітки мого віку, які за Росію, які чекали цих військових, їх бояться. У мене у подружки батьки точно за ту політику, але вони їй говорили: "Отам не ходи, там військові, а раптом вони тебе зґвалтують", — згадує дівчина.
При цьому, за спостереженнями дівчини, жоден з її однолітків не прагне служити в російській армії: "Всі однолітки, з якими я знайома, навіть якщо вони прямо за Росію, бояться служби. Вони знають, що це просто піти і вбити себе".
"На російському кордоні змусили вчити гімн РФ"
Вирішивши отримати українську освіту, Оля дізналася про квоту "Донбас — це Україна", яка дозволяє дітям з окупованих територій вступати до українських вишів. Дівчина почала готуватися до іспитів з української мови та історії самостійно за допомогою відео на YouTube.
"Історію я вчила з нуля, я її ніколи не знала. Українську мову теж, можна сказати, з нуля, хоча щось все-таки пам'ятала", — зізнається вона.
Виїзд з окупованої території виявився складним. Спочатку довелося їхати через Росію. На кордоні між окупованою територією і Росією їх тримали близько двох годин. Але справжні випробування чекали на кордоні, де вони виїжджали з Росії. У одного з пасажирів російські прикордонники знайшли листування з людьми з України. За це всіх змусили співати російський гімн, хоча вони його не знали.
"Нас тримали десь шість годин. Сказали: "Вчіть". Нам хоч його і вмикали в школі, але ми просто дивились в підлогу, думали "Коли це закінчиться?", — пригадує Оля.
Нарешті, коли їх змусили співати, виявилося, що самі прикордонники теж не знають гімн після четвертого рядка — тож їх відпустили.
На українському кордоні натомість дівчину зустріли привітно: "Там стояв стіл з водою. Нам одразу запропонували води, запропонували сісти у затінку, а на російському кордоні нас змушували стояти на сонці. До нас на українському кордоні ставилися як до людей".
"У Гаазі багато людей плакали, слухаючи мою історію"
Прибувши в Україну, Оля не лише розпочала навчання в Києві, а й отримала можливість розповісти світу правду про життя під окупацією. Її запросили виступити в Гаазі.
Гаага
"Я їхала туди як свідок, розповідати, що відбувається на окупованих територіях з 2019 року. Я була у парламенті Нідерландів, розповідала про себе, казала, що є такі люди, що ми досі залишаємося українцями і ми не сепаратисти", — пояснює дівчина.
Її свідчення справили сильне враження: "Багато людей плакали. Сприйняли вони це як щось нове, бо вони, напевно, не чули цього. Мені здавалося, що дуже мало людей повиїжджало з окупованих територій. Особливо через такий тривалий час, через 10 років".
Після повернення до Києва Оля протягом шести місяців отримувала психологічну допомогу від фахівців фонду "Голоси дітей", які допомагали їй впоратися з досвідом окупації.
"Для мене "заморозка конфлікту" означає, що я ніколи не повернуся додому"
Розмірковуючи про майбутнє окупованих територій, Оля висловлює занепокоєння щодо перспективи "заморожування" конфлікту.
"Дітям, які народилися у 2014-му, вже 10 років. Росте нове покоління, яке не бачило своєї країни, вони не бачили взагалі, що таке мирне життя", — підкреслює дівчина.
На її думку, багато людей, які чекали на повернення України, просто здадуться і скажуть: "Будемо вже так жити далі".
"Для моєї родини це означатиме, що вони продовжать жити там, поки не зможуть виїхати. Ми просто будемо жити на відстані. Для мене це означатиме, що я більше ніколи не повернуся додому", — з болем зізнається Оля.
Особливо непокоїть дівчину вплив російської пропаганди на молодь.
"Проблема в тому, що там знову ж пропаганда. Діти мого віку не знають, що таке вільна Україна, вони не знають, де краще. Їм показують приклади Росії", — говорить вона.
За словами Олі, до багатьох просто неможливо достукатися, оскільки вони "запрограмовані" російською пропагандою: "Путін — Бог, я піду на нього помолюся" — щось таке в них більше сидить у головах".
Єдиний вихід, на її думку — звільнення окупованих територій: "Щоб це хоч якось змінити, мені здається, треба просто звільнити свою територію і поставити їм ультиматум: треба — їдьте. Просто відкрити кордони — і їдьте в своє болото. Туди ніхто не виїде. Вони не хочуть туди їхати".
Свої в Telegram 
