Відродження традицій пращурів. Родина Янієвих зі Старобешевого пече надазовський псатир до Великодня
Жили великою дружною родиною. Після 2014 року одні померли, інші — поїхали з окупації
Селище Старобешеве на березі річки Кальміус було засноване у 1780 році як Бешев (Бешуй) переселеними з однойменного поселення в Криму урумами. Назва селища в перекладі з урумської означає “п’ять будинків”.
Бешуй в давнину
Тут народилася Наталя Янієва, вийшла заміж і народила двох доньок. Її чоловік — Олег, з юності займався сільським господарством, зі своїм батьком купували деякі паї після розвалу Радянського Союзу.
Олег Янієв на власному полі поблизу Старобешевого
А на початку 2000-х подружжя Янієвих викупило колишній колгосп під Старобешевим, де вирощували овочі. Мали власні поля та городню бригаду.
Старша донька Анастасія з початком окупації в 2014 році поїхала з дому — дівчина закінчувала школу і хотіла отримати український атестат. Батьки залишилися, продовжували працювати. У 2017 році помер тато Олег, і тоді Наталя вивезла до Києва молодшу доньку.
“В дитинстві наша родина була великою. Багато хто помер впродовж доволі короткого періоду вже після 2014 року, з іншими ми маємо розбіжні погляди. Ще задовго до початку подій, що передували вторгненню росії, наші батьки чітко підтримували територіальну цілісність нашої держави і виховували мене з сестрою у відповідних цінностях. На жаль, погляди людей, які були нам близькими, суперечать нашим, тож ми свідомо розірвали ці близькі контакти. Остаточно зрозуміло це стало після повномасштабного вторгнення і низки подій в нашій сімʼї, як наслідок. Тож, в принципі, зараз це вся наша сімʼя з трьох людей — я, сестра та мама”, — розповіла Олександра.
Олександра
Наталя виїхала з окупації в листопаді 2022 року. Жінка вже давно збиралася це зробити, бо після смерті чоловіка було важко залишатись в окупації одній. Остаточною крапкою в цьому рішенні була загибель зятя Ярослава, чоловіка старшої доньки Анастасії. Закохані розписалися на пʼяту річницю знайомства — 10 вересня 2022, за два місяці до загибелі хлопця на фронті. Старшого солдата 95-ої окремої десантно-штурмової бригади 26-річного Ярослава Яніва на псевдо “Еней” не стало 7 листопада 2022 під час виконання бойового завдання в районі села Невське на Луганщині.
“Насті потрібна підтримка рідних, і до того ж мама розуміла, що залишатися в окупації вже було неможливо — почався примус до отримання російського громадянства. Мама, звісно, була категорично проти, тому і виїхала”, — зазначила Олександра.
Урумською спілкувалося лише старше покоління
Про своє коріння вона каже так: тато був греком по батьківській лінії, його мати — українка. Мама навпаки — українка по батьківській лінії, а по матері грекиня.
“Так у нас склалося, що українці потрапляли в грецьку родину, переїздили з тих чи інших причин в Старобешеве і починали жити в грецькій сім'ї, переймали побут, традиції. І ми, власне, також жили в цих традиціях, ще в тих, які дісталися від бабусь і дідусів. На жаль, збереглися далеко не всі традиції. З дитинства я дуже добре пам'ятаю, як звучить урумська мова. Я часто слухала розмови нашої прабабусі з її рідною сестрою, яка часто приходила до неї в гості. Слухала їхні телефонні розмови. Вони вільно говорили урумською. І практично всі їхні розмови, якщо вони залишалися вдвох, були саме цією мовою. Щось вони перекладали, якщо я їх просила, але мови нас, на жаль, не навчали систематично і з нами урумською не спілкувалися. І з останніх носіїв, власне, ця прабабуся Ніна померла.
Прабабуся Ніна
Через те, що не мала змоги постійно спілкуватися з кимось урумською, після смерті своєї сестри Кірікії, вона почала її забувати. Дідусь з татового боку також добре знав урумську, але я не чула, щоб він з кимось розмовляв. Він міг мені перекладати якісь слова і фрази”, — розповіла Олександра.
Смачні чебуреки і фігурний хліб з хрестиком на свята
У родини була традиція — у неділю всі збиралися і готували чебуреки. І обов'язково в кілька чебуреків вкладали монети — вони були спеціальні, начищені, виключно для цього. Монети лежали завжди в шухлядці зі столовими приборами.
“На Великдень традиції згадувалися частіше, бо ми збиралися, вже працювали з тістом, готували паски. Тут вже була робота і для дітей: гусячим пір'ячком наносили глазур на верхівки і прикрашали присипкою. З тістом частіше працювала бабуся Кіля, ми її так називали, повне ім'я Кірікія.
Бабуся Кіля
Ми з мамою і сестрою, на жаль, не пам'ятаємо приготування Великоднього хліба, бо в часи нашого дитинства цього вже не робили в нашій сім'ї. Але бабуся пам'ятає, як ще її бабуся Любов випікала фігурний хліб з хрестиком, це і був псатир”, — говорить Олександра.
Псатир і його символізм
Микола Ахбаш — громадський і мовний активіст, співзасновник громадського об’єднання “Надазовські греки: уруми і румеї”. Він родом з селища Ялта на березі Азовського моря, яке з 2022 року окуповане. Микола активно досліджує культуру надазовських греків. Каже, що є кілька варіантів назв цього хліба. В румейській мові зустрічаються варіанти Псатъир, Псатъірь. В урумській мові — Псатир, Псатір, Псятир, Псєтір.
“До речі, у донських вірменів існує великоднє печиво, яке вони називають словом Псатир. Назва хліба точно не має стосунку до книги псалмів (Псалтира), це лише випадкове співзвуччя. Більш вірогідними є версії, які пов'язують назву цього хліба з давньогрецькими словами «ψαθυρος» (розсипчастий, крихкий) або «ψαθα» (плетінка)”, — пояснив Микола.
Псатир — це не просто випічка, а хліб, який стає центральним елементом Великодніх свят, коли люди збираються разом, щоб розділити спільну радість. Його приготування — це цілий обряд, який починається з того, що тісто скручують у джгут. Потім роблять надрізи ззовні і обережно загортають джгут так, щоб зовні утворилось чотири півмісяці, а всередині — хрест. Існує кілька варіантів складання Псатиря, але це не впливає на його форму. За численними свідченнями самих надазовських греків різних часів, форма Псатиря символізує хрест, який Христос ніс на Голґофу і на якому його розіп'яли, та терновий вінець, який римський легіонер одяг на Христа під час розп’яття. Хрест і терновий вінець — символи страждань Христових. І надазовські греки в пам'ять про жертву Христа століттями печуть псатирі саме такої форми.
Як приготувати обрядовий хліб надазовських греків?
У ніч перед випіканням всі інгредієнти заносять до хати і ставлять у теплий куточок біля ікон, щоб вони “набиралися святості”. Господиня з молитвою просить допомоги в приготуванні цього великоднього хліба, а саме випікання відбувається в Чистий четвер.
“Раніше у бабусі була велика софа, без перебільшення, на пів кімнати. І софра — низенький, круглий стіл. Софру ставили на софу, жінки по колу сідали і на цьому столику розкачували тісто. В орендованій квартирі у мене всього цього немає, тому я працюю з тістом на звичайному кухонному столі. Це вдруге в нашій родині на Київщині печемо псатир. Минулого року вперше, але гадки не мали, як правильно робити, за яким рецептом. Я багато питала в бабусі, вона розводила руками. Але в чаті надазовських греків обговорювалися великодні традиції, і люди ділилися рецептом. І я по ньому зробила псатир. Скажу, що тіста виходить багато, і псатир виходить смачним”, — зазначила Олександра.
Рецепт псатиря
Інгредієнти:
- кефір — 2 л;
- масло вершкове — 300 гр;
- цукор — 0,5 ч. л.;
- дріжджі — 120 гр.;
- сіль — 1 ст. л.;
- яйця — 8 шт;
- борошно.
Змішати дріжджі з теплою водою, додати зовсім трохи борошна — підготувати опару. Змішати яйця, мʼяке вершкове масло, сіль, цукор, кефір. Додати опару, перемішуючи, додавати борошно. Тісто треба двічі вимісити, щоб воно двічі піднялось.
Поки триває розмова, тісто на псатир вже готове
Сформовані псатирі випікати приблизно 15-20 хвилин при температурі 180 градусів.
Надазовський псатир
Різати не можна, тільки ламати!
Псатир готують з особливою метою — щоб святкування Великодня тривало цілих 40 днів. Цей святковий хліб випікають зазвичай у кількості 40 штук або кратній 40 — 80, 120, залежно від того, скільки людей у родині. За словами Миколи, після того, як псатирі спечені, їх підвішують в сухому місці на мотузці або палиці, щоб вони добре підсохли і могли зберігатися всі 40 днів, аж до свята Вознесіння.
Надазовський псатир
“Важливо пам’ятати: псатир не ріжуть! Його ламають лише руками, і саме в цей момент виходить цікава символіка — кожен відламаний шматок нагадує хрест. Після висихання хліб стає крихким — що підтверджує походження назви від давньогрецького слова “крихкий”, — сказав Микола Ахбаш.
Старовинна Біблія, яка загадково загубилася, і монета часів Османської імперії
У Великодню неділю Янієви свідомо не ходили на кладовище, бо вважали, що померлі предки приходять до них саме на Великдень, і вони їх мають зустрічати вдома. А вже за тиждень після великого свята, на “провода”, йшли на цвинтар.
“Дуже вдячна батькам, що ми щороку відвідували рідних на кладовищі, що з сестрою знаємо, де знаходяться могили наших прабабусь і прадідів. Обов’язково приносили паски. Згадую, що мама сварилася зі своєю родиною, бо прадід був комуністом, тож за часів Радянського Союзу вони взагалі не дотримувалися традиції пекти паски. У них не прийнято було ходити в церкву, ходити на цвинтар з пасками. І тому вони відвідували цвинтар саме у Великдень. Ось через це мама з ними і сварилася. Традиція пекти паски в нашій родині була відновлена завдяки бабі Кілі”, — поділилася Олександра.
За великоднім столом, коли збиралася вся родина, обов’язково розповідали історію про те, як зникла або була вкрадена стара Біблія.
“На жаль, ніхто не може вже сказати, яких років була ця Біблія, але всі говорять, що це дуже старе видання. Біблія була прапрабабусі Люби, тієї, яка пекла псатир та паски на свято. І коли родина переїздила до іншого будинку, то всі речі винесли на вулицю, а коли стали заселятися в новий будинок, Біблію так і не знайшли. Є припущення, що під час метушні її могли вкрасти сусіди. Але на сьогодні найціннішим від пращурів є монета часів Османської імперії, яка виїхала з нашими предками ще з Криму. Монетка дуже тоненька, вона сильно затерта. Вона з двома дірочками, тому що її нанизували в прикрасу, яку носили грекині в ті часи.
Моя бабуся, та що українка по лінії батька, яка потрапила в родину греків і, власне, жила зі своєю свекрухою якийсь час, говорить, що у неї, у нашої прабабусі Лідії, було дуже багато різних золотих прикрас, а ще золотих монет.
Прабабуся Лідія Янієва (в дівоцтві Юрʼєва), з татового боку
Майже нічого з того багатства до сьогодні не збереглося. Бо за розповідями прабабусі Лідії, я, на жаль, її не застала, вона померла, коли мені було два місяці, монети з прикрасами вони в часи голоду обмінювали на їжу”, — розповіла вона.
Олександра з сестрою Анастасією і матір’ю Наталією дуже сумують за своєю батьківщиною, за втратою зв'язків з рідними землями.
Поки журналістка Свої Ганна Курцановська спілкувалася з грецькою родино, псатирі родини Янієвих спеклися
І тому намагаються хоча б частково зберегти традиції своїх пращурів, а Олександра навіть почала вчити урумську — мову, якою у Старобешевому розмовляли її нині покійні предки.
----
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Свої в Telegram 
