Ірина Хащенко з Попасної два роки у кулінарному десанті на Тернопільщині. Вона готує вареники воїнам

Завжди мала активну життєву позицію

Ірина Хащенко десять років працювала директоркою школи в Попасній, після того обіймала посаду заступницею голови райдержадміністрації, а також була заступницею міського голови з гуманітарних питань.

У 2015-му році, коли російські окупанти активно наступали, обстрілюючи Попасну, родині Хащенків довелося поїхати з міста.

Ірина ХащенкоАвтор: особистий архів

Біля їхньої багатоповерхівки вибухнули два ворожих снаряди, зруйнувавши приватні будинки. Тож родина тимчасово переїхала на батьківщину пані Ірини — до Біловодська, бо 6-річний онук дуже лякався вибухів.

На жаль, сьогодні Біловодськ теж окупований. Ворог туди зайшов спокійно — поміняв прапор, і на тому все закінчилося

“Виїжджали 1 лютого 2015-го року, якраз на день народження онука. Там пересиділи якийсь час і повернулись до Попасної, коли у місті вже стало тихіше”, — розповідає Ірина Хащенко.

Вже на пенсії жінка активно волонтерила, працюючи в різних благодійних фондах, допомагаючи мешканцям Попасної.

Ірина Хащенко з онукамиАвтор: особистий архів

“Працювала в “Адрі” — надавали грошову допомогу на відбудову зруйнованого житла, а також продуктові набори. Потім проводила лекції для дітей з мінної безпеки в школах. Хоча на той момент майже половина дітей виїхала — хтось в безпечні міста України, а хтось, на жаль, і в бік росії. До 2022-го року були такі квартири, в які так і не повернулися люди”, — пригадує волонтерка.

Попасна до 2022 рокуАвтор: з відкритих джерел

Залучали попаснян похилого віку до творчості: вони вишивали, в'язали, створювали картини з бісеру. Останнім місцем роботи в Попасній для пані Ірини став благодійний фонд “Слов'янське серце”, який відкрив у одному з дитсадків розвиваючий центр для дітей.

“Там стільки було всього — від настільних іграшок до рухливих. До початку повномасштабної війни завезли нові меблі, ковролін. Все було на вищому рівні. Діти залюбки туди ходили — грались і займались. Їм дуже подобалось. А потім туди прилетіло…”.

Ми цим проклятим оркам ніколи не пробачимо, бо зруйнували все наше життя. Все пішло шкереберть

Життя під обстрілами

2 березня 2022-го року ворог почав операцію по знищенню Попасної — обстріли не вщухали. Пані Ірина розповідає, що місцеві, які залишились, переїхали в підвали.

“Всі, хто залишився в Попасній до 2022-го року, сподівалися, що буде приблизно, як у 2015-му році. Ну, трішки постріляють і відійдуть. Один день, другий день, третій день терпіли. А потім прилетіло в центр міста — у багатоповерхівку, яка “склалася” повністю. Це вже насторожило. Не було вже ані води, ані світла, ані газу. Якийсь час нам з Бахмута привозили гуманітарку, що дуже допомагало”, — ділиться волонтерка.

Руйнації ПопасноїАвтор: з відкритих джерел

Ворог окуповував Попасну частинами. Місцеві розуміли, що окупанти підходять все ближче, захоплюючи кожен будинок чи вулицю.

“Я пишаюся нашими воїнами, які кожен дім намагались відстояти. Я ніколи не забуду, як у наш будинок прийшли молоді військові, а серед них дівчина. Мінометники. Вони хотіли піднятися на верхній поверх нашого будинку, щоб звідти вести вогонь по ворогу. Місцеві мешканці почали обурюватися, що наш будинок почнуть обстрілювати. А я їм і кажу: “Ви подивіться на них — вони ж зовсім молоді люди, які йдуть на смерть заради вас. Вони прийшли нас захищати. Якщо зараз “град” влетить у вікно, звідки вони б'ють, то все. Вони просто ідуть на смерть”, — розповідає Ірина Хащенко.

Попасна після 2022 рокуАвтор: з відкритих джерел

Так, будинок пані Ірини ворог почав активно обстрілювати. Дітей ховали в підвалах, та й дорослі мешканці нерідко проводили час там. Волонтерка каже, попри те, що дім дрижав від обстрілів, в підвалі сидіти постійно не могла — часто, ризикуючи, підіймалась в квартиру й ночувала там.

“Хто був у квартирах, вибігали в коридор, коли чули свист. Нас там восьмеро десь людей було і двоє дітей. Я спочатку взувалась і роззувалась, щоб чисто було в квартирі. А тоді вже плюнула й лягала прямо на біле своє простирадло одягнена й в чоботах”, — зі сміхом пригадує колишня директорка школи.

Евакуація й волонтерство

Втомившись жити під обстрілами та розуміючи, що кожен день може стати останнім, родина вирішила їхати. Син Ірини Хащенко займався евакуацією й супроводжував евакуаційний автобус, тому родина поїхала колоною. Обрали годину затишшя — з 6-ї ранку. Дорогою бачили лише вирви й руйнації.

“Коли заїхали в Бахмут, то волосся дибки стало: тиша, спокій, люди ходять по вулицях, магазини працюють. У нас на той момент вже нічого не було. У Слов'янську зупинилися біля кіосків. Повиходили, почали обійматися, що ми живі й виїхали. Діти побачили чебуреки й каву і як почали просити!”, — зі сльозами згадує пані Ірина.

Родину зустріла волонтерка, й розмістила попаснян у трикімнатній квартирі.

Коли я зайшла в душ після двох тижнів сидіння в підвалі, то ви самі розумієте ці відчуття…

Ще до початку великої війни син пані Ірини працював заступником міського голови, а у 2015-му активно допомагав 44-й Тернопільській бригаді, яка дислокувалась у Попасній. Не знаючи куди далі їхати, родина обрала Тернопільщину.

Я низько вклюняюся Тернопільщині й людям тут. Ви знаєте, за два з половиною роки жодна людина мене тут не образила

Пізніше син з родиною переїхав до Дніпра, а пані Ірина залишилась у Великому Глибочку Тернопільської області разом з молодшим онуком, який має можливість спокійно відвідувати школу там і не чути тривог.

Майже одразу жінка повернулася до волонтерської справи. Разом з іншими переселенцями й тернопільськими волонтерами Ірина Хащенко ліпить вареники захисникам.

Вареники на фронтАвтор: особистий архів

“Ми працюємо в кулінарному десанті “Едера” з Лесею Глинською, яка є головою ОСМД — дуже активна, хороша людина. У нас багато волонтерів — як місцевих, так і тимчасових переселенців з усієї України. Ми ліпимо вареники хлопцям на фронт”.

Вареники "Едера"Автор: особистий архів

Професор Західноукраїнського університету власноруч готує тісто на вареники. Люди активно допомагають, купуючи продукти — від олії до картоплі, смальцю та борошна.

“Там же, на базі Західноукраїнського університету, в колишньому кафе ми готуємо. Знайшовся меценат, який дав нам велику морозильну камеру. І є постійні волонтери, яким ми довіряємо — вони розвозять вареники хлопцям. А ще — у нас тут же, на базі університету, дівчата сітки маскувальні плетуть. Так що це — наш вклад в Перемогу”, — каже Ірина Хащенко.

Воюю за себе і за побратимів, яких втратив. “Жах” згадує свій шлях до війська і бої на Донеччині

48 кілограмів за зміну. Леся Мандур з Авдіївки з волонтерами робить енергетичні батончики на фронт

Зібрали мільйон на РЕБи для “Азову”. Ці “тиловики” за донати співали, розігрували книги й фотосесію