Ірина Хащенко з Попасної два роки у кулінарному десанті на Тернопільщині. Вона готує вареники воїнам

Єва МИРОНОВА
03 жовтня 2024 16:40 Історії
Ірина Хащенко з Попасної два роки у кулінарному десанті на Тернопільщині. Вона готує вареники воїнам
Директорка школи з Попасної вже два роки ліпить вареники на фронт для захисників в Тернопільській області. Ірина Хащенко розповідає про те, як ворог нещадно обстрілював Попасну на Луганщині, як ховалися в підвалі власної багатоповерхівки, про складну евакуацію та життя на Тернопільщині.

Завжди мала активну життєву позицію

Ірина Хащенко десять років працювала директоркою школи в Попасній, після того обіймала посаду заступницею голови райдержадміністрації, а також була заступницею міського голови з гуманітарних питань.

У 2015-му році, коли російські окупанти активно наступали, обстрілюючи Попасну, родині Хащенків довелося поїхати з міста.

Ірина ХащенкоІрина ХащенкоАвтор: особистий архів

Біля їхньої багатоповерхівки вибухнули два ворожих снаряди, зруйнувавши приватні будинки. Тож родина тимчасово переїхала на батьківщину пані Ірини — до Біловодська, бо 6-річний онук дуже лякався вибухів.

На жаль, сьогодні Біловодськ теж окупований. Ворог туди зайшов спокійно — поміняв прапор, і на тому все закінчилося

“Виїжджали 1 лютого 2015-го року, якраз на день народження онука. Там пересиділи якийсь час і повернулись до Попасної, коли у місті вже стало тихіше”, — розповідає Ірина Хащенко.

Вже на пенсії жінка активно волонтерила, працюючи в різних благодійних фондах, допомагаючи мешканцям Попасної.

Ірина Хащенко з онукамиІрина Хащенко з онукамиАвтор: особистий архів

“Працювала в “Адрі” надавали грошову допомогу на відбудову зруйнованого житла, а також продуктові набори. Потім проводила лекції для дітей з мінної безпеки в школах. Хоча на той момент майже половина дітей виїхала хтось в безпечні міста України, а хтось, на жаль, і в бік росії. До 2022-го року були такі квартири, в які так і не повернулися люди”, — пригадує волонтерка.

Попасна до 2022 рокуПопасна до 2022 рокуАвтор: з відкритих джерел

Залучали попаснян похилого віку до творчості: вони вишивали, в'язали, створювали картини з бісеру. Останнім місцем роботи в Попасній для пані Ірини став благодійний фонд “Слов'янське серце”, який відкрив у одному з дитсадків розвиваючий центр для дітей.

“Там стільки було всього від настільних іграшок до рухливих. До початку повномасштабної війни завезли нові меблі, ковролін. Все було на вищому рівні. Діти залюбки туди ходили грались і займались. Їм дуже подобалось. А потім туди прилетіло…”.

Ми цим проклятим оркам ніколи не пробачимо, бо зруйнували все наше життя. Все пішло шкереберть

Життя під обстрілами

2 березня 2022-го року ворог почав операцію по знищенню Попасної — обстріли не вщухали. Пані Ірина розповідає, що місцеві, які залишились, переїхали в підвали.

“Всі, хто залишився в Попасній до 2022-го року, сподівалися, що буде приблизно, як у 2015-му році. Ну, трішки постріляють і відійдуть. Один день, другий день, третій день терпіли. А потім прилетіло в центр міста у багатоповерхівку, яка “склалася” повністю. Це вже насторожило. Не було вже ані води, ані світла, ані газу. Якийсь час нам з Бахмута привозили гуманітарку, що дуже допомагало”, — ділиться волонтерка.

Руйнації ПопасноїРуйнації ПопасноїАвтор: з відкритих джерел

Ворог окуповував Попасну частинами. Місцеві розуміли, що окупанти підходять все ближче, захоплюючи кожен будинок чи вулицю.

“Я пишаюся нашими воїнами, які кожен дім намагались відстояти. Я ніколи не забуду, як у наш будинок прийшли молоді військові, а серед них дівчина. Мінометники. Вони хотіли піднятися на верхній поверх нашого будинку, щоб звідти вести вогонь по ворогу. Місцеві мешканці почали обурюватися, що наш будинок почнуть обстрілювати. А я їм і кажу: “Ви подивіться на них вони ж зовсім молоді люди, які йдуть на смерть заради вас. Вони прийшли нас захищати. Якщо зараз “град” влетить у вікно, звідки вони б'ють, то все. Вони просто ідуть на смерть”, — розповідає Ірина Хащенко.

Попасна після 2022 рокуПопасна після 2022 рокуАвтор: з відкритих джерел

Так, будинок пані Ірини ворог почав активно обстрілювати. Дітей ховали в підвалах, та й дорослі мешканці нерідко проводили час там. Волонтерка каже, попри те, що дім дрижав від обстрілів, в підвалі сидіти постійно не могла — часто, ризикуючи, підіймалась в квартиру й ночувала там.

“Хто був у квартирах, вибігали в коридор, коли чули свист. Нас там восьмеро десь людей було і двоє дітей. Я спочатку взувалась і роззувалась, щоб чисто було в квартирі. А тоді вже плюнула й лягала прямо на біле своє простирадло одягнена й в чоботах”, — зі сміхом пригадує колишня директорка школи.

Евакуація й волонтерство

Втомившись жити під обстрілами та розуміючи, що кожен день може стати останнім, родина вирішила їхати. Син Ірини Хащенко займався евакуацією й супроводжував евакуаційний автобус, тому родина поїхала колоною. Обрали годину затишшя — з 6-ї ранку. Дорогою бачили лише вирви й руйнації.

“Коли заїхали в Бахмут, то волосся дибки стало: тиша, спокій, люди ходять по вулицях, магазини працюють. У нас на той момент вже нічого не було. У Слов'янську зупинилися біля кіосків. Повиходили, почали обійматися, що ми живі й виїхали. Діти побачили чебуреки й каву і як почали просити!”, — зі сльозами згадує пані Ірина.

Родину зустріла волонтерка, й розмістила попаснян у трикімнатній квартирі.

Коли я зайшла в душ після двох тижнів сидіння в підвалі, то ви самі розумієте ці відчуття…

Ще до початку великої війни син пані Ірини працював заступником міського голови, а у 2015-му активно допомагав 44-й Тернопільській бригаді, яка дислокувалась у Попасній. Не знаючи куди далі їхати, родина обрала Тернопільщину.

Я низько вклюняюся Тернопільщині й людям тут. Ви знаєте, за два з половиною роки жодна людина мене тут не образила

Пізніше син з родиною переїхав до Дніпра, а пані Ірина залишилась у Великому Глибочку Тернопільської області разом з молодшим онуком, який має можливість спокійно відвідувати школу там і не чути тривог.

Майже одразу жінка повернулася до волонтерської справи. Разом з іншими переселенцями й тернопільськими волонтерами Ірина Хащенко ліпить вареники захисникам.

Вареники на фронтВареники на фронтАвтор: особистий архів

“Ми працюємо в кулінарному десанті “Едера” з Лесею Глинською, яка є головою ОСМД дуже активна, хороша людина. У нас багато волонтерів як місцевих, так і тимчасових переселенців з усієї України. Ми ліпимо вареники хлопцям на фронт”.

Вареники "Едера"Вареники "Едера"Автор: особистий архів

Професор Західноукраїнського університету власноруч готує тісто на вареники. Люди активно допомагають, купуючи продукти — від олії до картоплі, смальцю та борошна.

“Там же, на базі Західноукраїнського університету, в колишньому кафе ми готуємо. Знайшовся меценат, який дав нам велику морозильну камеру. І є постійні волонтери, яким ми довіряємо вони розвозять вареники хлопцям. А ще — у нас тут же, на базі університету, дівчата сітки маскувальні плетуть. Так що це наш вклад в Перемогу”, — каже Ірина Хащенко.

Дивіться Свої у YouTube