За спиною вибухало, палали будинки. Подружжя Проніних майже 20 кілометрів бігло з Покровська
«Покровська немає від слова взагалі»
Світлана Проніна з чоловіком Іваном покинули рідне місто кілька днів тому. Шлях до Гришиного — найближчого безпечного населеного пункту — подолали практично біжучи. За спиною лунали вибухи, навколо палали будинки.
«Вона пережила нервовий стрес, ви не повірите, ми пішки 20 кілометрів бігли. Ви можете собі уявити? А позаду нас снаряди вибухають. Що вам розказувати... Покровська немає від слова „взагалі"», — розповідає Світлана, тримаючи на руках кішку з півторамісячним кошеням.
Сім днів без їжі та ліків
В останні місяці життя у Покровську стало нестерпним. Світлана згадує: їжі та ліків не було, воду пили дощову — збирали у тазики та відра на вулиці.
Світлана Проніна
«Води вже практично не було. Нас врятувало — дощова вода, тазики на вулиці стояли, відра. Це нас врятувало. Ми сім днів, можна сказати, практично без їжі, тільки на воді. Гуманітарки вже давно немає. Хоч би тушкованки... Ні хліба... Все позакінчувалося», — каже жінка.
Авіаудар забрав родичів
2 травня життя Світлани змінилося назавжди. Під час авіаудару по вулиці Соборній, 240 загинули троє її близьких — Оленка, Вітя та Саша. Їх три доби не могли розкопати з-під завалів. Будинок Світлани також зруйнувало.
«І в одну мить на моїх очах гинуть родичі. Це 2 травня. На 240 сталося, авіаприліт, коли три людини загинули. Отам і моя хата — дев'ята навпроти. Мене врятувало те, що я поїхала на велосипеді по хліб», — згадує Світлана.
Через замінований цвинтар у Покровську людей ховають просто на подвір'ях. Світлана розповідає жахливі подробиці.
«Викопали яму зо пів метра, трьох поклали, поклали залізяччя. І чергували три доби. Цвинтар замінований, туди не пускають, перезаховувати не можна. І ми сторожували там, сиділи. Чому? Бо собаки почали розкопувати. По місту пройти неможливо, почалася спека сильна, пішла трупна отрута».
Покровськ, липень 2025
Втікали у білому одязі
Коли стало остаточно нестерпно, подружжя вирішило залишити Покровськ. Вдяглися у білий одяг, взяли чотири сумки та двох котів. З трьома улюбленими псами довелося попрощатися назавжди.
«Собаки дійшли до зупинки. Патрик дійшов до зупинки, я нахилилася, взяла його, всього розцілувала, обійняла, відпустила... Я думала, він до Гришиного з нами побіжить. А він розвернувся — і пішов руїни сторожувати», — з болем згадує Світлана.
До Гришиного бігли, під постійними обстрілами, палали будинки.
«До Гришиного добігли, стали біля колодязя, впали біля колодязя з чоловіком. Дякувати Богу, прямо біля церкви, виходили люди, кажуть: „Заходьте до нас додому". Як побачили, що ми з Покровська, дали нам прихисток», — каже жінка.
Подружжя пробуло кілька днів у транзитному центрі на Дніпропетровщині. Нині ж Світлана з чоловіком сідають на евакуаційний потяг до Вінниці, де їх чекають родичі. Жінка переживає за тих, хто залишився у Покровську.
«Є люди у Покровську. Те, що я знаю, — людей 50 лишилося. По підвалах. А ті, що хочуть виїхати, — людей з десяток. Їх рятувати треба, терміново!», — наголошує Світлана Проніна.
Свої в Telegram 
