Двічі втратити дім і стати викладачкою в Кембриджі. Донеччанка показує світу «крутих українців»
Танки з російськими прапорами під вікнами
Війна прийшла в життя Анни Чечель несподівано. У 2014-му вона жила звичайним життям професорки-економістки в Донецьку — викладала в університеті, будувала кар'єру, облаштовувала дім.
Анна Чечель
«Ми були в Донецьку, коли почалися обстріли аеропорту. Я не спала майже три дні. Це було дуже несподівано, і ніхто не знав, як на це реагувати. Одного ранку я вийшла на балкон і побачила, як на сусідній вулиці їдуть танки з російськими прапорами. Після цього ми вирішили, що не можемо залишатися. Думали, що виїжджаємо лише на літо. На жаль, так не сталося», — згадує жінка.
Родина збирала речі, сподіваючись повернутися до осені.
Сім годин дороги до роботи через руїни
Першим прихистком стало селище Нью-Йорк — за 38 кілометрів від Донецька. Там Анна прожила майже вісім років, до початку повномасштабного вторгнення. Але працювати довелося в Маріуполі, куди евакуювали її університет. Щодня вона їздила до Маріуполя.
«Щоб добратися до Маріуполя, доводилося об'їжджати навколо окуповану територію, що займало шість-сім годин. Це було важко. Ще й дороги були зруйновані військовою технікою, на вагу якої вони не були розраховані».
Так тривало до березня 2022-го, коли Росія розпочала повномасштабну війну проти України.
Потяг у невідомість
«Усюди, де були зупинки, ти вирішував — виходиш на цій станції чи їдеш далі. Ніхто не знав, куди прямує потяг», — описує Анна свою другу евакуацію.
Найбільше її вразила підтримка українців.
Селище Нью-Йорк, де родина знайшла перший прихисток, сьогодні окуповане російськими військами.
«Наразі воно майже зруйноване. Коли бачу фото в інтернеті, ледь упізнаю його», — з болем говорить жінка.
«Мені перекладали з англійської на англійську»
Після короткої мандрівки Румунією та Грецією родина Анни оселилася у Великій Британії. Вибір країни був не випадковим — донька Анни виграла стипендію на навчання в британській школі.
«Спочатку ми приїхали до Бірмінгему – це було дуже близько до школи, де навчалася донька. Потім я почала шукати роботу, бо, незважаючи на те, що продовжувала працювати в Україні, заробітна плата не дуже покривала витрати на життя у Великобританії. Тут дуже велика різниця у вартості оренди житла, продуктів, речей, транспорту, ніж в Україні».
Анна говорить, складно було усвідомити, що вони приїхали за кордон лише з маленькими валізами, що у них більше немає житла, і все, що вони надбали за життя, просто знищене.
А ще, зізнається Анна, на початку їй було складно спілкуватися англійською.
«У мене було відчуття, що я ніколи не вчила англійську. Оскільки цей strong accent розуміти дуже важко. І мені перекладали з англійської на англійську, але на ту, яку я розумію».
Анна потрапила до програми Homes for Ukraine, яка дозволяє українцям знайти житло у британських родин. І завдяки родині, у якої вона жила за програмою, її мова покращилася
«Я була вражена відкритістю та підтримкою британців, які зустріли нас як родину — людей, яких вони бачили вперше», — каже професорка.
За даними британського уряду, станом на кінець 2024 року Сполучене Королівство надало прихисток понад 300 тисячам українських біженців.
Як потрапила у Кембридж
У листопаді 2022 року сталося неймовірне — Анна стала однією з 23 українських науковців, відібраних для викладання в Кембриджському університеті. Конкуренція була шаленою.
«Нам розповідали, що були тисячі заявок, але відібрали лише 23 особи з різних галузей. Це унікальна програма — інші університети у Великобританії не мають подібної практики», — пояснює Анна.
Програму, розраховану спочатку на рік, університет продовжив ще на один через її успішність.
Анна з колегами у Кембриджі
«Голоси жіночої стійкості»
У Кембриджі Анна не просто викладала — вона розпочала унікальне дослідження разом з колегами з Кембриджської бізнес-школи. Предметом вивчення стали українські жінки-підприємниці, які започаткували бізнес в умовах війни.
«У мене виникло запитання: а як щодо українського бізнесу у Великобританії? І тут я почала зустрічати дівчат, які кажуть: "Я шукала роботу, а потім відкрила self-employment або перенесла свій бізнес з України сюди"», — розповідає дослідниця.
Результатом роботи стало двомовне видання «Голоси жіночої стійкості: український бізнес в умовах війни», яке побачило світ цього року. До книги увійшли 26 історій українок-біженок.
«Була гордість за дівчат, що вони це зробили, і натхнення рухатися вперед. Вони справді незламні та стійкі. І їхня стійкість вражає», — ділиться враженнями Анна.
Місія кожного українця за кордоном
Сьогодні Анна продовжує навчання, щоб у майбутньому викладати в британських університетах нарівні з місцевими колегами. Але найголовнішим завданням вважає інше.
«Кожен з нас, хто за кордоном, має говорити про Україну, пояснювати, що це за країна, і показувати, що українці — справді круті. Це країна з людьми, які сьогодні виборюють свої цінності», — переконана професорка.
Свої в Telegram 
