Це не просто графіті — це пам’ять. Як знак на межі Донеччини перетворився на символ війни
Це не графіті — це пам'ять
Стела на в’їзді в Донецьку область була типовою для радянського періоду конструкцією, яка позначала адміністративну межу. Таких знаків по країні десятки: бетон, герб, назва області. Функція суто технічна: показувати, де закінчується одна область і починається інша. Але з часом ця стела стала чимось незрівнянно більшим.
З початком війни вона перетворилася на народний меморіал. Захисники, волонтери, місцеві — всі залишали на ній свої сліди: автографи, побажання, жовто-блакитні стрічки. Кожен напис — як пульс. Кожна подряпина — як свідчення. Стела стала способом сказати: «Я тут був. Я тут є». І не зникну.
Стела Донецької області
На початку 2024-го стелу обстріляли. Комунальники швидко її відновили, військові додали прапори, підсилили фундамент. А в лютому 2025-го — накрили антидроновою сіткою. Бо навіть символи потребують захисту.
У квітні 2024-го четверо волонтерів зафарбували написи — хотіли «очистити», але вийшло навпаки. Громада обурилась: «Це не графіті — це пам’ять». Активісти оцифрували старі знаки, запропонували повернути їх у вигляді наліпок чи артоб’єкта. Ідея — зберегти зміст, оновити форму.
Сьогодні стела є не просто пунктом, який позначає межі області. Це точка, де перетинаються пам’ять, безпека і людська присутність.
Складанка «Рубіж» зі стелою Донецької області
Спільна памʼять живе не лише в монументах чи датах — вона проростає в речах, яких ми торкаємось щодня: у деталях, у жестах, у предметах, що стають знаками нашої причетності.
Тож до Дня Незалежності України бренд Dodo Socks запустив благодійний проєкт на підтримку фонду «Повернись Живим». У крамничках та на сайті бренду можна придбати складанку «Рубіж», 100% коштів із її продажу стануть донатом.
В її основі — стела на в’їзді в Донецьку область як точка, де починається захист. Більше про складанку та символи, які є на зображенні, розповідає Христина Вершина, ілюстраторка та авторка складанки:
Складанка зі стелою Донецької області
— Стела на в’їзді в Донецьку область стала символом стійкості й боротьби. У реальності вона проста: стандартні кольори, вишиванка, незграбний шрифт. Ми ж прагнули надати їй глибшого змісту, відійти від поверховості.
У композиції з’явилися образи степу: сокіл як знак сили й витривалості, гадюка — як уособлення темної сили, рослини — маки, полин і будяк, що поєднують красу й колючість. Це протиставлення світлого й темного, добра й зла, що віддзеркалює реальність війни.
Так стела перетворилася з географічного знаку на символічний — пам’ять про біль і втрати, але водночас і про надію. Навіть у дрібницях, у повсякденності цей символ допомагає нам залишатися в контексті, не впадати в ілюзію, що все добре. Бо ті, хто перебуває по інший бік цієї стели, — в умовній темній зоні — потребують нашої уваги щодня. І через такі маленькі речі ми можемо проявляти свою позицію і показувати, що пам’ятаємо.
Стела є знаковим, живим місцем пам’яті, де люди залишають свідчення своєї присутності
Та якщо відійти від емоцій та сентиментів, чи є у стели історичне, меморіальне значення? Про трансформацію знаку розмежування між областями роздумує Антон Лягуша, кандидат історичних наук, академічний директор магістерської програми «Дослідження памʼяті та публічна історія» в Київській школі економіки:
Антон Лягуша
— Про стелу на в’їзді в Донецьку область варто говорити з кількох позицій. По-перше, це символ маркування небезпечного простору — війни, горя, трагедії та болю. На ньому військові, волонтери й усі, хто приїздив на цю територію, залишали свої позначки. Так стела перетворилася на своєрідний пам’ятник-акцію, місце меморіального активізму.
Коли ж волонтери, не порадившись із громадою, вирішили зробити “красиво” і перефарбували стелу у жовто-блакитні кольори, це викликало великий скандал. Адже їхні дії сприйняли як спробу замалювати пам'ять. І саме після цього стела набула ще більшої ваги для українського суспільства.
Отже, з одного боку, вона є символом розмежування — позначенням в’їзду в простір війни. З іншого — знаковим, живим місцем пам’яті, де люди залишають свідчення своєї присутності.
Водночас стела має ще ширший сенс: вона символізує територію, з якої українці вирушають на неокуповані землі, територію степу й сподівань, простір, що має міжнародне політичне значення. Таким чином, стела Донецької області — це одночасно символ, пам’ятник, місце ідентифікації та діалогу з нами як українцями.
Я переконаний: після війни її необхідно демонтувати й встановити у великому музеї, бо вона є одним із фундаментів націєтворення. У майбутньому ця стела неодмінно стане символом національної пам’яті та державності.
Це памʼять про дім, силу духу і віру в повернення
Чому стела є важливою для людей, які залишили там свої підписи? Про це розповідає Яна «Східна» Статна, волонтерка:
Яна Східна у Покровську
— Стела Донецької області (саме зі сторони Дніпра) — це для мене своєрідна точка, яку ти проїжджаєш і думаєш: «Я вдома!».
Це не просто знак на межі областей, це жива історія регіону, це історія війни, історія тих людей, які залишили тут свої підписи. Я знаю, що не тільки військові тут підписувались, а й волонтери та місцеві. І підписатись тут — це як зафіксувати в цьому місці памʼять про себе. Це як коротка розповідь про те, що ти теж їдеш туди, де зона бойових дій, де війна. Що ти знаєш і розумієш, що тут відбувається. Саме тому і я поставила свій підпис на стелі. Навіть не знаю, чи зараз його можливо віднайти, здається, що їх тут тисячі.
Це не просто знакове місце — це моє улюблене місце. Це моя Мекка, моя Медина. Моє місце сили і мотивації. Це памʼять про дім, силу духу і віру в повернення (якщо твій дім в окупації). Можливо, не зараз, не вже — але точно потім. Бо без цієї віри тяжко.
Ця стела — це наш символ боротьби, любові та пам'яті. І я дуже хочу, щоб вона була збережена для майбутніх поколінь.
Це унікальний об'єкт, який має надзвичайно велику цінність для військових, волонтерів та жителів Донеччини. І ми хочемо, щоб це місце (стелу області), як символ нашої сили побачив увесь світ!
Стела на межі Донеччини — це не просто бетонна конструкція, а жива точка пам’яті, що об’єднує досвід війни, надії та присутності. Складанка «Рубіж» відтворює її символіку в деталях, дозволяючи кожному доторкнутися до цієї історії щодня. Через такі предмети ми не лише зберігаємо пам’ять, а й продовжуємо її.
Свої в Telegram 
