У нашій квартирі живуть чужі люди. Історія лікарки з Луганщини Кристини Цибеленко
Жити в окупації ми не хотіли
У 2014 році, коли в Луганську почалися бойові дії, Кристина Цибеленко завершувала інтернатуру. Молода лікарка разом із чоловіком та маленькою дитиною не захотіла залишатися під окупацією.
«Жити в окупації нам не подобалося, тому в 2015 році з маленькою дитиною та чоловіком виїхали з міста. Обстрілів тоді вже не було, проте залишатися там ми не могли», — згадує жінка.
Сім'я евакуювалася до Рубіжного, де прожила сім років. Кристина влаштувалася в Луганський онкодиспансер. У 2017 році родина придбала власну квартиру, відремонтувала її — здавалося, життя налагоджувалося.
«З січня 2022 року багато знайомих із-за кордону говорили про те, що росія знову нападе і буде війна, але я ставилася до цього дуже скептично. Сподівалася на краще, як і багато інших людей», — розповідає Кристина.
Остання крапля — удар по дитячій лікарні
24 лютого 2022 року жінка прокинулася від вибухів. У вікні побачила дим — це було влучання в місті.
«Ми спочатку приїхали до друзів у село, але там були обстріли сильніші, ніж у Рубіжному. Останньою краплею для мене став обстріл і руйнування обласної дитячої лікарні в Лисичанську. Після цього ми вирішили їхати далі», — згадує лікарка.
Родина тікала на машині з дитиною та двома кішками. Тоді й подумати не могли, що додому вже не повернуться.
4 березня вони були в Тернополі. Потім близько місяця прожили у комплексі відпочинку поблизу Львова, переоблаштованому для переселенців. Згодом опинилися в Рівному.
«Зупинялися там, де було житло, бо в той час все було зайняте. Орендувати квартиру було майже неможливо», — пояснює Кристина.
Нове життя в Сарнах
Коли керівництво Луганського онкодиспансеру вирішило релокувати заклад на Рівненщину, у Сарни, Кристина переїхала туди.
Лікарка-переселенка Кристина Цибеленко
«Разом з колегами, які також оселилися в місті, стало простіше адаптуватися. У нас дуже дружний колектив, тому ми стали підтримкою одне для одного», — каже жінка.
Проте навіть тут війна нагадувала про себе. У перший місяць життя в Сарнах російська армія обстріляла місто. Родина в той час орендувала будинок поряд з військовою частиною, куди й поцілив ворог.
Сьогодні Кристина намагається будувати нове життя.
«Ми намагаємося жити та розвиватися. Донька пішла в школу та на гуртки, у неї з'явилися друзі. Я народила другу дитину, але нещодавно вийшла на роботу. Тут у мене дуже багато пацієнтів з усієї Рівненщини. А переселенці з Луганщини приїздять до мене в Сарни, хоча і живуть в інших областях — завжди готова їм допомогти. Також я почала займатися естетичною гінекологією».
Що з домом у Рубіжному?
Квартира родини на Луганщині постраждала від обстрілів. Вибуховими хвилями вибило вікна, частково зруйновано стіну.
«З нашої квартири окупанти зробили оглядовий майданчик, занесли мішки з піском, бо з п'ятого поверху будинку добре видно Рубіжне та сусідній Лисичанськ. За останньою інформацією, зараз там живуть невідомі люди», — розповіла Кристина.
Жінка не знає, чи зможе колись повернутися до свого дому, але не втрачає надії. Поки що вона будує нове життя в Сарнах — працює, виховує дітей і допомагає таким же переселенцям, як вона сама.
Свої в Telegram 
