Пройшов Іловайськ, пережив понад 100 днів полону і воює далі. Історія морпіха Максима Авраменка

Від студента до добровольця

Максим Авраменко народився в Первомайську на Луганщині — нині окупованій території. У 2006 році переїхав до Києва, де навчався в Національному авіаційному університеті. Коли у 2014 році почалася війна, молодий чоловік без вагань записався добровольцем у батальйон «Донбас».

Максим АвраменкоАвтор: "Суспільне Одеса"

Перші бої — операції в Попасній та Лисичанську. Потім Іловайськ, куди 23 серпня разом із побратимами зайшов у місто. Після виходу з так званого «зеленого коридору» підрозділ потрапив у полон.

119 днів пекла

«Я пробув там 119 днів. Мені прострелили ноги з пневматичного пістолета через те, що я відмовився стати на український прапор. Я його переступив. При спробі ще раз, щоб я став на нього, я відмовився. І після цього мене вивели на окрему розмову. З застосуванням фізичної сили і так само з застосуванням пневматичного пістолета», — згадує Авраменко.

У грудні 2014 року його звільнили з полону. Після реабілітації чоловік повернувся до служби й допомагав визволяти з російського полону інших військових.

Повномасштабна війна

Перед 24 лютого 2022 року Авраменко разом із побратимами обрав 35-ту бригаду морської піхоти. Того ранку теща розбудила його словами, що бомблять Київ.

«Ми зібрали речі. Автівка у мене на той час була повністю завжди заправлена. Я зібрав родину, забрав дитину і за домовленістю зі своїми побратимами вивіз на Західну Україну. Після цього сам приєднався до сил оборони і взяв зброю в складі 35-ї бригади», — розповідає морпіх.

Від Кароліно-Бугаза до Донбасу

Першим завданням стала оборона узбережжя в Кароліно-Бугазі, де Авраменко «познайомився» з 18-м окремим батальйоном морської піхоти.

«Нам сказали, хлопці, є десантно небезпечна ділянка, і, скоріш за все, там буде висаджуватись десант. Там були добровольці, і тому не було сумніву, що навіть при втраті ми будемо битись до останнього», — згадує військовий.

Згодом його підрозділ тримав позиції на Вилківських островах, брав участь у боях на Миколаївщині й Херсонщині. Під час визволення Херсонщини Авраменко отримав уламкове поранення, але після лікування повернувся до строю. У 2023 році воював на Донбасі та брав участь в операції на правому березі Дніпра в Кринках.

Командир батальйону

З квітня 2024 року Максим Авраменко командував 18-м окремим батальйоном морської піхоти. У 2025 році передав керівництво наступнику — командиру Дмитру Веретенникову. Відтоді підрозділ отримав нову назву — 18-й окремий протитанковий батальйон.

Попри постійні ризики та службу, найближчі завжди були поруч. Максим каже, дружина прийняла його рішення й ніколи не відмовляла від війська.

«У нас не було розмови, відмовлення і так далі. Вона поставила зрозуміння до мого рішення. Його підтримала і за що я вдячний. Вона ніколи не намагалась мене відмовити. Я дуже вдячний їй за це. Вона поважає мій вибір і поважає мій шлях».

«Я буду за неї гризти горло»

Авраменко відверто говорить про свою мотивацію.

«Я українець. Це моя земля. Я буду за неї гризти горло. Я люблю це все. Я люблю цю природу. Я люблю цей край. Я люблю цю культуру. Я люблю наш народ. І я чоловік. Я мушу захищати свій рід, свій народ і свою землю».

Нині Максим Авраменко завершує службу на Півдні й продовжує бойовий шлях у новому підрозділі. Його мрія після перемоги — вирушити в гори, провести час із родиною та будувати успішну Україну.

Людмилу Кулакову з Білозерського врятували військові. Їй 78, 17 років жінка грає у комп’ютерні ігри

Жінка на дев'ятому місяці вагітності виїхала з Покровська на велосипеді. За нею полювали дрони

Олена Литвиненко з Мирнограда робить сувеніри з донецького вугілля. Є замовлення навіть з Америки