Людмилу Кулакову з Білозерського врятували військові. Їй 78, 17 років жінка грає у комп’ютерні ігри
Онук відкрив світ комп'ютерних ігор
Людмила захопилася комп'ютерними іграми 17 років тому, коли їй було 61. Саме онук став її першим вчителем у світі відеоігор, відкривши бабусі зовсім новий всесвіт розваг та адреналіну.
«Не тільки в Counter-Strike граю, я граю в усі комп'ютерні ігри. Найбільше мені подобається наша українська Metro Exodus. Вона така реалістична, така красива. Штук п'ять-шість у мене завжди відкриті ігри. Вони дуже добре допомагають для нервової системи, тим паче у моєму віці», — розповідає Людмила.
За роки гри жінка стала справжнім професіоналом. Вона вивчила особливості кожного «шутера», знає найкращі стратегії та вміє передбачати дії супротивників. Згодом Людмила почала записувати відео під час гри, ділячись своїм досвідом з іншими геймерами.
Людмила Кулакова
«У кожній грі своя тактика. Я сама її вигадую, сама вираховую за секундами, де можна зробити постріл, де не можна, де взагалі краще промовчати. Треба вміти чекати, спостерігати. Багато хто неправильно робить, кидає гранату світло-шумову не там, де треба. Все — видав себе, і тебе вже знайшли», — розповідає Людмила.
Боротьба зі стереотипами
Найбільше Людмилу засмучує недовіра оточуючих. Багато людей не можуть повірити, що жінка її віку здатна професійно грати у відеоігри та конкурувати з молодими геймерами.
«Багато хто не вірить, дивляться скептично, кажуть: „Бабуся, у вас же маразм має бути. У неї руки повинні трястись, вона не може так швидко реагувати". Але у мене руки ніколи не тремтять. Нормальні, стабільні. Деменції немає, Альцгеймера немає. Реагую на все швидко та реально. Так, звичайно, прикро, що не вірять, але я не звертаю на це уваги. А я говорю їм: я ще вас переживу. Ще з вашими онуками буду грати», — розповідає про критику Людмила.
Вона переконана, що відеоігри — це не лише розвага, а й чудова зарядка для мозку, яка допомагає зберігати ясність розуму та швидкість реакції навіть у похилому віці.
Життя до війни
До повномасштабного вторгнення Людмила жила спокійним життям у Білозерському. Вранці займалася домашніми справами, а вечори проводила за улюбленим комп'ютером. Місцеві вже звикли до незвичайного хобі літньої жінки — деякі навіть просили поради щодо проходження складних рівнів.
У неї був потужний комп'ютер, хороші навушники та веб-камера для стрімів. Людмила встигала слідкувати за новинками ігрової індустрії та з нетерпінням чекала релізів нових «шутерів». Особливо її тішило, коли українські розробники випускали якісні ігри — вона завжди підтримувала вітчизняний геймдев.
До евакуації я вже не їла
Коли ситуація у Білозерському стала критичною, Людмилі довелося терміново евакуюватися. Українські військові приїхали по мешканців, але час на збори речей був мінімальним.
«Днів вісім я, мабуть, нічого не їла перед евакуацією. Але я вже не мала бажання їсти. А ніде нічого було взяти. Все закрите, все розбите, магазини не працювали. Мене сильно КАБ налякав — такий жахливий звук, земля тремтить. І коли я опинилася біля білого автобуса, і молоденький цей солдатик мене на рученята підняв на цей автобус… Було жахливо, але водночас я відчула таку вдячність. І це єдині люди, які мене врятували. Я на все життя це запам'ятаю», — згадує Людмила.
Комп'ютер, усі ігри, налаштування, збережені записи стрімів — усе це залишилося у зруйнованому домі. Разом з технікою жінка втратила частину себе, адже ігри стали невід'ємною частиною її життя.
Нове життя у Дніпрі
Наразі Людмила живе у Дніпрі в центрі соціальної адаптації людей з інвалідністю «Океан Добра». Персонал центру з розумінням ставиться до її незвичайного хобі та навіть допомагає шукати можливості повернутися до улюбленої справи.
«Тут добрі люди, мене розуміють. Коли розповідаю про ігри, не сміються, а з цікавістю слухають. Деякі молоді працівники самі геймери, тож ми знаходимо спільні теми для розмов», — ділиться Людмила.
Одяг і найнеобхідніші речі — це все, що вдалося врятувати з попереднього життя. Але жінка не опускає рук та активно шукає способи відновити свій геймерський арсенал.
Першого вересня Людмила відсвяткувала свій 78-й день народження. Замість торта та подарунків вона мріяла лише про одне — новий комп'ютер та можливість знову зануритися у віртуальний світ ігор.
«Я збираю по копійочці на новий комп'ютер. Не потрібен мені суперпотужний, головне — щоб тягнув мої улюблені ігри. Хочу знову стрімити, записувати відео, спілкуватися з іншими геймерами. Це моє життя, моя пристрасть. Без ігор я не я», — каже рішуча жінка.
Людмила впевнена: незважаючи на вік та випробування, вона ще довго гратиме у відеоігри. Адже для справжнього геймера немає перешкод — ні віку, ні обставин, ні чужих упереджень.
Свої в Telegram 
