Як я слухаю Донбас і чому мені це подобається. Нотатки "своєї" редакторки Марії Прокопенко

***

20-й день 20-го року я зустрічаю в дорозі на схід. У потягах "Укрзалізниці", виявляється, нарешті роблять зернову каву. Вона майже так само несмачна, як і розчинна, але усе це привалено товстим шаром пінки.

Чоловік у камуфляжі в сусідньому купе обговорює сексуальні проблеми людей 60+. Моя сусідка, адвокатка, розмірковує, як довести повну дієздатність 16-річної сироти з окупованих територій, якщо є свідоцтво про смерть тільки матері

Вкриті інеєм дерева за вікном змінюються розвалами будівель, з яких сиплеться біла плитка. Я виходжу в Костянтинівці. На пасажирів поїзда налітають водії: "Макеевка! Донецк! Енакиево! Майорск! Артемовск! Майорск! Славянск!" Саме Артемівськ, а не Бахмут. І Торецьк у топонімії місцевих водіїв, яких я бачила, залишається Дзержинськом.

З вигуків цих водіїв я складаю у голові щось типу репчика. Для рими потрібен Луганськ і щось із закінченням на "-єво", але з цим проблема.

Чоловік під 50 роззирається на пероні, бачить лише мене і пропонує довезти – йому не надто важливо куди. Я кажу, що сяду на автобус до Бахмута, але він ледь не тягне мене до сіро-сріблястої брудної і доволі роздовбаної "Лади". Говорить, що хоч до австостанції довезе, а там чи хлопцям перекине, чи посадить на автобус.

Я не пручаюсь. Шукаю, куди пристібнути пасок безпеки на передньому сидінні, але водій махає рукою. "Поліції сьогодні майже немає", – перериває він мої спроби пристібнутися.

Ми проїжджаємо метрів 200 до автостанції, чоловік залишає мене в машині і йде шукати, з ким мені доїхати.

"А, сідай до автобусу. Учора Водохреща була, видно, хлопці святкували, їх сьогодні мало", – пояснює таксист і веде мене до буса, який ось-ось має поїхати. 

Сісти мені нема де, я стою, притримую речі і роздивляюсь місцеві краєвиди. Одразу за Часів Яром автобус зупиняють на блокпосту і виводять усіх чоловіків на перевірку документів

"Иногда помощь нужна каждому", – бубонить з чийогось смартфону. Там розповідають історії дивовижного порятунку, які змогли зняти на відео. Потім, на продовження теми: "Вы знаете отношение большинства к лицам кавказской национальности. Но в любом народе, и даже в самом глухом селе можно найти удивительные примеры...", – і щось там про людяність. На мій подив, потім виявилось, що цей YouTube-канал роблять у Грузії.

"Вас там не роздягали?" – запитує пасажирка в чоловіка, який повернувся одним із перших, хвилин за сім. "Та нє, там просто одна людина на перевірці", – відповідає він.

За 15 хвилин ми вирушаємо далі. За 10 хвилин я мерзну на автостанції в Бахмуті і витираю вологими серветками увесь бруд і журбу, що налипли до мене в автобусі

Учора було 19 січня, Водохреща. Є люди, які вірять і пірнають, щоб очиститись. Я сумніваюсь і не пірнаю. Але сьогодні я на сході, і це – моя любов, мій біль, моє чистилище.

Свої ключі. Майже 300 слів про те, навіщо ми робимо онлайн-журнал Свои.City

Іграшкам тут не місце: історія з КПВВ у Станиці Луганській

***

Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбуці.