Истории

Уроженець Краматорська створив веганське кафе, став борцем за права тварин та посланцем доброї волі

Богдан ПРОХОРОВ
29.10.2018 10:45 1649
Павло родом з Краматорська, але вже 7 років мешкає в Києві. Цей усміхнений бородатий хлопець – журналіст за освітою. Почав свою громадську діяльність з просування опозиційних депутатів в міськраду Маріуполя, потім продовжив цю справу в Києві. Зараз в нього три головних амплуа: ресторатор, борець за права тварин; посланець з толерантності ПРООН. А ще він грає в музичному гурті! Всі проекти Павла об’єднані назвою One Planet – Єдина планета. Чому – дізнались Свои.City.

«5 депутатів встали і почали співати гімн України. Чотири з них були наші представники у міськраді Маріуполя»

У Краматорську Павло навчався на інженера, потім в Маріуполі – на журналіста. Зрілу громадську діяльність почав у Маріуполі, де з однодумцями створювали перші громадські опозиційні ініціативи.

В 2009-2010 роках, коли Партія регіонів в Маріупольській міськраді мали 95%, а 5% - комуністи, мене запросили головою прес-служби опозиційної передвиборчої кампанії в міськраду Маріуполя, - розповідає Павло. – На місцевих виборах 2010 року ми набрали 11% - жодна опозиційна сила в жодній міськраді Донецької і Луганській областей не набрали стільки! Ми завели туди чотирьох депутатів. За жодного не соромно. Коли росіяни і ополченці окупували міськраду, а мер не розумів, до кого примазатись і засідання міськради якої країни він веде – 5 депутатів встали і почали співати гімн України. Чотири з них були наші представники у міськраді.

Це був приголомшливий результат як для досить молодої команди, тому Павла з командою запросили вести опозиційну діяльність на обласний, а потім і на всеукраїнський рівень – в прес-службу однієї з політичних сил.

-Щоб ви розуміли, це не квіточки – опозиційна діяльність в умовах панування Партії регіонів на Донбасі. Наші телефони прослуховували, офіси розбивали, вивозили в ліс наших побратимів. Жодної секунди я не пошкодував про те, що я займався цією діяльністю в межах області, тому що ми просували людей, за яких не соромно.

Спочатку я цікавився громадською діяльністю в межах міста, тоді в межах області, потім в межах країни. Зараз мене цікавлять проблеми планети загалом – зокрема, зміни клімату. Ці теми недокомуніковані в нашій країні –дуже мало людей їх висвітлює, вважає їх важливими. Отже, мають бути люди, які стануть голосом цих проблем.

«Є люди, які можуть з гривні зробити дві. От я точно знаю, як з гривні зробити 50 копійок»

В 2016 році Павло з групою однодумців відкрив перше веганське кафе в Україні – One Planet. Воно стало майданчиком для веганів, активістів і зоозахисників.

- Чи вважаєш себе бізнесменом?

- Кажуть, що є люди, які можуть з гривні зробити дві. От я точно знаю, як з гривні зробити 50 копійок. Я, звісно, жартую, але кафе «One Planet» лише мімікрує під бізнес. Людям здається, що вони приходять в кафе, платять гроші, і це означає, що кафе є бізнесом. Насправді це не є бізнесом. Це є громадська діяльність. Тому що якщо ти вклав 10 гривень і заробив гривню, то ти не заробив гривню, ти втратив 9, - пояснює Вишебаба. – Адже у 2016 році жоден ресторатор не був готовий навіть вводити веганські опції. Зараз все змінюється. І коли круті ресторатори почнуть відкривати веганські заклади, я не збираюся їм складати конкуренцію. Нехай вони це роблять. Ми їм зараз демонструємо, що це працює, це класно.

Щойно скрипаль Девід Гаррет приїздить в Україну, його музиканти ідуть в One Planet. З Фейсбука Павла

В двох кроках від One Planet є ще один веганський ресторан. Але вони не є конкурентами, тому що Павло вважає кафе лише інструментом для просування веганства, дбайливого ставлення до природи і тварин.

- В свій час ми стали кузницею кадрів для майже всіх веганських кухарів в цій країні. Всього в Україні зараз близько 12-ти веганських кафе. У половині з них працюють люди, які пройшли через «One Planet». Ми навчали людей, що таке тофу, що таке сейтан, як соєві битки готувати. Тому що люди не знали. В нас не вчать такого на кулінарних спеціальностях. Слово тофу там не знають взагалі! Тому ми самі багато винаходили, і тому здебільшого меню авторське – цікаво працювати з новим матеріалом. Тому я вважав і вважаю це ефективною діяльністю по просуванню цих ідей. Я це називаю лагідний тиск.

В кафе “One Planet”. Фото зі сторінки Павла у Facebook

«Ми хотіли, щоб зоозахисна діяльність стала більш систематичною»

Ще Павло – координатор Кампанії ХутроOFF, яка триває вісім років, а з весни цього року бореться проти перенесення до України з Європи хутрових ферм після нещодавньої законодавчої заборони такого виробництва в 13 країнах ЄС. Активісти вже зібрали понад 27 тисяч підписів під петицією на сайті Верховної Ради – це найбільша кількість за всю історію існування порталу електронних петицій ВРУ; проводять акції протесту, а зараз за допомоги групи нардепів просувають законопроект проти «шкуродерень» в парламенті.

- Багато людей висвітлюють зоозахист, захист планети та веганство, пояснюють ці теми. Але це більше схоже на громадські ініціативи, тому що коли в людини змінюється тема, вона береться за іншу і т.д. Ми ж хотіли, щоб зоозахисна діяльність стала більш систематичною.

І тому ми створили громадську організацію «Єдина Планета», зареєстрували її – а в нашій країні це не так просто, в нас зайняло близько півроку. У нас є голова організації, рада організації, я член ради організації. У цьому місяці відбулись перевибори голови та ради організації. Тобто в нас досить демократичний інститут - це не є громадська організація Паші, чи Каті, чи Антона. Це організація однодумців.

На 2018 – 2019 рр. громадська організація обрала собі фокусом діяльності антихутрову кампанію ХутроOFF, яка триває вже 8 років.

- Коли навесні цього року я був обраний координатором цієї кампанії, я запропонував, щоб вона сфокусувалася на дуже конкретному пункті – законодавчій забороні виробництва хутра. Написав план, як ми це будемо робити – і от, ми це робимо. Усе йде досить нормально в наших темпах, проте звісно є купа ризиків. 

Є мільйон причин, чому це не потрібно робити. Усі громадські організації побоялися заходити з нами в цю тему навесні. Сказали, що вона не на часі, ніхто не підтримає цю тему. Сказали, що влітку говорити про хутро взагалі ніхто не буде. Але, як бачите, це була хибна думка. У нас сотні тисяч людей взяли участь у просуванні петиції, комунікуванні цих ідей, десятки лідерів думок. Кампанія розвернулася дуже широко. Охоплення нашої сторінки в Facebook – це 2 мільйони людей, при тому, що там підписників пару тисяч.

Ми дуже конкретно виділили аргументацію, проти якої неможливо посперечатися. І вже передали законопроект народним депутатам, яким ми довіряємо. Тому що законопроект має бути одразу переможним: якщо він буде недостатньо виписаний, то він буде в комітетах роками гуляти; якщо депутати, які його подаватимуть, виявляться «засланими козачками» з агрохолдингів, вони його просто заблокують в кінці кінців.

«Зустрічаємося з людьми очі-в-очі, їдемо в регіони»

- Ти посол доброї волі ООН…

- Там не так. Посол – це просто дипломатичний статус, який отримує, наприклад, сам Леонардо ді Капріо. У нас це називається – посланець доброї волі з питань толерантності. До нас додаються нові посланці, дуже скоро вони будуть озвучені. За моєю пропозицією дуже круті люди входять до цієї програми. Це дуже відомі люди, які також вважають взаємоповагу однією з головних цінностей, якої дуже не вистачає в українському суспільстві, особливо в порівнянні з нашими європейськими сусідами. Рівень нетерпимості надто високий у суспільстві. І от ми якось намагаємось на це вплинути. Дванадцять людей не можуть змінити світ, але якось вплинути на це ми намагаємось.

- Яким чином ви на це впливаєте?

- У нас досить прості інструменти. Ми зустрічаємося з людьми очі-в-очі, їдемо в регіони, тому що в Києві навряд чи когось ми можемо здивувати цією темою. Особливо туди, де високий рівень нетерпимості через військовий конфлікт – в Краматорськ, Маріуполь, Слов’янськ, але ми були і у Львові, і десь 30 різних містах України. Ці міста відвідали посланці.

 Фото зі сторінки Павла у Facebook

Кожен з нас – тих, кого обрали посланцями, вже займався цією діяльністю. Просто, нас попросили зробити її більш публічною. Наприклад, ми як One Planet протягом півтора року годували безхатніх людей. Нас попросили це висвітлювати, щоб показувати людям добрий приклад. У нас була створена брошура толерантності, яку ми також розповсюджували на зустрічах. Плюс, теле-, радіоефіри, друковані матеріали. Наприклад, я видавав статтю. Ось такими різними методами: у кожного – свої. Наприклад, Катя Chilly (співачка – прим.) робила концерт, присвячений цьому. Наталія Сумська – народна артистка України – робила виставу й читала вірші, присвячені темі взаємоповаги.

«50 років було зросійщення, а ми просто повернули мову власного роду»

- З якого моменту Павло Вишебаба – україномовний?

- У 2014 році я прийняв це рішення. Я був на Майдані одним з тих, хто відстоював думку, що патріот може бути російськомовним. Але це було до того як Росія напала на Україну. І як би ми не казали, що російська мова не належить росіянам, все ж таки – це символ їхньої держави. І коли їхня держава окупувала Краматорськ, моє рідне місто, і там були моя мама з дідусем, які не могли виїхати на той момент – дідусь був прикутий до ліжка через хворобу, мама не могла його кинути і я не міг до них дістатися через окупацію. Зрозуміло, мене би туди не пустили, знаючи мою біографію.

Я нікого не звинувачую, хто розмовляє російською – це вибір кожного. Мені достатньо моєї аргументації. Я вважаю, що коли ми воюємо з Росією, яка використовує мову як інструмент загарбання, розмовляти цією мовою неетично.

Чи перейти на українську легко? Я би сказав, не те, що легко… Було б бажання. Я все життя розмовляв російською, у мене був російськомовний гурт. І книги я читав виключно російською мовою. А потім три місяці – і я вже став україномовною людиною. Через 8 місяців мені почали снитися сни українською.

Павло лідер гурту «One Planet Orchestrа». Фото зі сторінки у Facebook

 

Для мене це не перехід, а повернення роду до української, тому що мій рід завжди був україномовним. Моє прізвище йде з Запорізької Січі, рід запорізький, всі прабабусі й прадідусі розмовляли українською, бабусі й дідусі – суржиком зросійщеним, а батьки вже на чистій російській мові розмовляли. Тільки тато був таких патріотичних поглядів – час від часу розмовляв українською, але послуговувався завжди російською. Моя дружина з Маріуполя, також була російськомовною. Ми вдвох перейшли, і наша дитина в родині тепер чує українську. Вона вже розмовляє українською. 50 років було зросійщення, а ми просто повернули мову власного роду.

- Наскільки ти пов’язаний з Донбасом? Як часто їздиш в рідні місця?

- Раніше частіше їздив в Краматорськ через маму, дідуся й бабусю. Зараз мамі легше до нас їздити. 

Краматорськ в такому крутому стані, затишному, з дорогами, ліхтарями – він таким ніколи не був. Вокзал… все відновлено. Звісно, є проблеми, але краще ще ніколи не було, це правда. Можливо, тому що Краматорськ зараз адміністративний центр (Донецької області – прим.) – не знаю, як з іншими містами.

В Краматорську все класно з точки зору зовнішнього вигляду міста, проте є великі проблеми з поляризацією суспільства. Авжеж, я з Краматорська, прожив там понад 20 років і у мене там купа друзів, близьких і родичів. Вони мені весь час розповідають, що вони не спілкуються з людьми, які ходили на референдум. Ті люди, які ходили на референдум за «ДНР», не спілкуються з іншими…

Є такий бойкот один одного. І ми б збрехали, якби сказали, що там одиниці ходили на референдум. Була велика підтримка, тому ближче до правди, що зараз Краматорськ, як і багато міст Донецької області поділені навпіл.

По суті, суспільство розділилося на тих, хто вірить в Україну і тих, хто не вірить в Україну. Суть в тому, що всі люди хочуть одного й того самого – мирного безпечного життя, гарних зарплат, гарних пенсій. Всі хочуть одного й того ж, але одні це пов’язують з Україною, інші це пов’язують з іншою країною. Це не якісь там люди, які служать дияволу. Їх дуже демонізують – людей, які ходили на референдум. А ці люди хочуть таких самих простих речей – просто вони не асоціюють це з Україною, тому що їх навчили ненавидіти все українське.

Проросійська пропаганда в Краматорську була дуже потужна від дитячого садочка… Я пройшов через всю цю пропаганду російської культури, російських цінностей, зневажання української культури. Я в себе це все впитав і потім вичавлював по краплі. В Краматорську була дуже політизована школа. У нас на кожному дитячому «утрєнніку» виступав депутат від Партії регіонів. Дітей уже зомбували, давали ці проросійські позиції: підтримувати тих, у кого більше сили, а не того, хто відстоює якісь цінності.

На фестивалі у Слов’янську з літераторами Любком Дерешем та Олександром Ірванцем. Фото зі сторінки у Facebook

 

Я їжджу туди, контактую з «Вільною Хатою» - людьми, які роблять двіжуху проукраїнську в Краматорську. Їм можна абсолютно довіритись – нам туди їхати не треба. Там дуже крута молодь зараз. Вони згуртовані, вони розуміють навіщо це, вони вірять в Україну. Здебільшого, звісно, старі люди вже зневірені у всьому і вони вже не вірять, що у цій країні щось буде добре. А ми маємо взяти себе в руки і щось робити. Україна має шанси відбутися як країна, якщо молоді люди, які вірять у її успіх, будуть наполегливо працювати для цього.