Сила меншості. Як ми ходили на Марш рівності разом зі стилістом із Донецька Олегом Шуригіним
З Олегом Родіоном Шуригіним-Грекаловим зустрічаємось у вестибюлі станції метро «Золоті ворота». Хлопець приходить з другом, на вулиці нас чекають ще кілька його знайомих – у компанії і веселіше, і безпечніше. Пару десятків бабць і чоловіків із хоругвами стоять перед виходом із метро і співають псалми, проте розчути їхні чи-то благословення, чи-то прокльони важко.
До Олега підходять незнайомі люди, щоб спитати про самопочуття і висловити підтримку. 19 червня на хлопця та його друзів напали, коли вони йшли з однієї з подій у рамках КиївПрайду – а це лекції, дискусії, кінопокази, вечірка та власне Марш рівності у фіналі. Злочинці розпилювали сльозогінний газ, а Олега ще й побили.
«Розумію, що це акція залякування. Але я й не таке бачив, щоб вестися на це», – говорить хлопець. На Марш рівності він прийшов зі змінним одягом, щоб потім перевдягнутися і дорогою з події привертати менше уваги.
Експрес-обшук
Влада Києва теж готувалась до вже шостого Маршу рівності (плюс, у 2012-му і 2014-му роках подію планували, але не змогли провести). Ще напередодні частину доріг у центрі перекрили, закрили на вхід і вихід кілька станцій метро. Учасники маршу мали проходити обшук. Ось, наприклад, моя ручка у вигляді шприца привернула увагу правоохоронців.
Але коли ми з Олегом підійшли до колони, зрозуміли, що з обшуком не все ідеально: з десяток людей вишикувались із плакатами на кшталт «тато, мати, діти – України квіти».
«Чому ці люди тут? Минулого разу дуже добре перевіряли. І взагалі, тут запхати до кишені тонкий ніж – без проблем», – каже Олег, який приходить на Марш рівності втретє.
«Ці персні врятували мені життя»
Після побиття в Олега, на щастя, немає переломів, але багато забоїв.«Ось палець якось не так тепер став», – показує руку хлопець.
На кожній руці в нього по три масивних персні. «Вони врятували мені життя! – зізнається Шуригін. – Я цими «кастетами» закривав голову і бив у ногу нападника, який намагався розчавити мені обличчя».
Олег одразу написав заяву до поліції, порушена кримінальна справа за фактом злочину на ґрунті ненависті, йде розслідування.
«Усе відбулось через дискримінацію ЛГБТ, хоча у нас ніхто не був із символікою, ніяких сексуальних контактів, ніхто не цілувався, не обнімався, не тримався за руки – просто доколупались, бо я яскраво виглядав, – розповідає Олег. – Нас було шестеро – всі маленькі, худі, і тут їх троє – здоровенні накачані амбали. Один нацик постійно намагався залити мене газом. Ось сьогодні вночі відмивав волосся, і повітря у ванній буквально горіло – волосся всотало увесь цей газ із балонів, яким у мене пшикали. Ще цей хлопець намагався напасти, а в мене був пакет із АТБ – купив собі спагеті, води – і я просто лупив його по обличчю цим пакетом з їжею».
Справа Олега привернула увагу ОБСЄ, хлопець каже, що якщо слідство не принесе результатів, звернеться до Європейського суду з прав людини.
Театр, маскувальні сітки, мода
Сам Олег родом із Донецька, жив там у доволі спокійному районі з приватним сектором, а у 2014-му, коли йому було 19, через війну переїхав до Києва. П’ять років працював у Театрі переселенця та PostPlay театрі, допомагав волонтерам.
«У PostPlay театрі ми працювали з темами переселенців, АТО. А у Національному музеї літератури, – Олег показує на цей музей, ми стоїмо якраз біля нього, – кілька років ми з волонтерами в’язали маскувальні сітки і «кікімори» для снайперів. Я – людина, яка не може піти на війну фізично, але намагався зробити щось від себе для підтримки військових. Та сама робота з документальним театром, з людьми з-за кордону – максимально донести до них, що у нас відбувається. Тепер доводиться доносити дещо інше, про ситуації, пов’язані з нападами на ЛГБТ».
За фахом Олег – стиліст. Вже брав участь в Українському тижні моди та інших показах. Трійця його улюблених дизайнерів – Коко Шанель, Тьєрі Мюґлер і Джанні Версаче.
На початку цього року хлопець брав участь у реаліті-шоу«Громадського» «Бебісітери президента»: п’ятеро людей з різних регіонів країни, які цього року вперше голосували на президентських виборах, рандомно отримали «підопічного» – одного з рейтингових кандидатів, і досліджували його рекламу, роботу, висловлювання тощо. Олегу дістався Анатолій Гриценко.
Усі політики для хлопця рівні – у тому плані, що вони однаково не говорять про меншини, про права тих, чия позиція слабша: жінок, представників різних національностей, ЛГБТ.
«Люди погано реагували на мене просто тому, що я відрізняюсь»
Олег зізнається, що, напевно, завжди відчував себе в меншості, і це навіть не пов’язано з належністю до ЛГБТ-спільноти.
«Люди погано реагували на мене просто тому, що я відрізняюсь. Я – не типовий маскулінний чоловік, у мене худорлява статура, у мене завжди було доволі довге волосся, і завжди це було приводом доклепатися. Не можу сказати, що колись я був у більшості і почувався безпечно», – стверджує хлопець.
Сам він – із родини інтелігенції, яка через гоніння та Голодомор переїхала зі сходу України та Кубані – «з тої частини України, яка у 1920-х стала Росією» – до Киргизстану.
«Моя родина чудово розуміла, що за тобою можуть прийти у будь-який день. Частково у мене те саме відчуття: розумію, що по суті напасти на вулиці як на ЛГБТ на тебе можуть у будь-який день. Просто більшу частину життя тобі щастить, а потім трапляється подія, як у середу. Нас же вистежували», – додає хлопець.
У його родині переплелись багато етносів: українці, росіяни, євреї, поляки, греки, узбеки.
«У нас часто плутають поняття етнічності та національності, – зауважує Олег. – Притомна людина розуміє, що національність у неї та, якої країни паспорт вона має. Тобто, я українець, попри увесь мій етнос. А етнічно я можу бути дотичним хоч до ста народів. Проте це погано розуміють люди, які нападають на інших через стать, сексуальність, ту саму етнічність».
«У нормальному житті все налагоджується, але місяць Прайду – це пекло»
Марш ось-ось розпочнеться. Олег дістає із сумки два прапорці: синьо-жовтий і веселковий, з символікою ЛГБТ. З першим він ходив на усі проукраїнські мітинги в Донецьку, з другим – на всі прайди в Києві.
«За останні п’ять років у нас все стало набагато краще, але траблов залишається чимало, – вважає хлопець. – Крига скресла, мені здається, у нормальному житті, поза місяцем Прайду, усе більш-менш налагоджується. Але місяць Прайду – це пекло. Моїх друзів дискримінували, намагались побити, притому що вони натурали, просто виглядають по-сучасному. Навіть не якось яскраво, а по-сучасному. І на них чинили тиск: викрики, спроби нападу».
Ми вирушаємо з ходою. Кілька противників маршу стоять, сховавшись за величезним чорним транспарантом з обіцянкою пекла «содомітам». Утім, з пеклом не склалось: у шалено спекотному Києві цього ранку було хмарно, і якраз на час маршу встановилась цілком прогулянкова погода.
Загалом Марш рівності пройшов без заворушень. Напередодні поліція знешкодила цілий арсенал «боєприпасів» з лайна, яким хотіли обкидати учасників події. Київський марш-2019 став найтривалішим і наймасовішим за всю його історію – понад вісім тисяч учасників, за даними організаторів. Поліція, щоправда, каже про понад три тисячі людей.
По закінченню учасники сховали веселкові прапорці, вимкнули геолокацію (принаймні, про це просили організатори) і спустились у підземку, де їх успішно забрав спеціальний порожній поїзд, який їхав без зупинок кілька станцій. Мабуть, очікування поїзду в задусі і натовпі стало найважчою частиною маршу. Але це, радше, плюс.
P. S. Незабаром після завершення маршу Діана Берг, засновниця платформи «ТЮ» в Маріуполі, написала у «Фейсбуці» про напад на Сергія Моржова – маріупольського студента, волонтера «ТЮ», активіста. Праворадикали вистежили його після маршу, заприскали газом, побили, розірвали футболку. Хлопець приїхав до Києва спеціально на КиївПрайд. Минулого року він став одним із героїв фільму «Аня і Серьожа» режисерок із Німеччини Іветти Льокер та Інги Пилипчук. Нестримно сумно, що таке трапляється. Утім, як казав один класик: «Борітеся – поборете!»
Свої в Telegram 
