Тренер чемпіонів, рятівниця скверу і просто МАГ: 10 людей, завдяки яким у Сєвєродонецьку не нудно
В очікуванні Дня Сєвєродонецька Свои.Сity продовжують знайомити читачів з цим містом. У попередніх матеріалах ми розповідали про його історію та найпопулярніші локації. Тепер з’ясовуємо, без яких людей важко уявити Сєвєродонецьк сьогодні.
Олександр Моісеєнко – механік, який дарує місту металеві скульптури
Прикрашати місто своїми скульптурами Олександр почав у 2013 році. До того працював на заводі, займався ремонтом мотоциклів і їх тюнінгом. Себе називає МАГ – не тільки тому, що це його ініціали, а й тому що перетворення металобрухту на мистецтво – це магія.
Описати Олександра можна словом добродій. З початком війни він підтримував переселенців, які втекли від війни. Допомагав їм переїжджати, облаштовуватись на новому місці. Для військових безкоштовно зварював буржуйки, ремонтував техніку.
Скульптури Олександра – це результат його філософських роздумів і концентрації позитивних емоцій. Матеріали для своїх робіт купує на металобазах. Щось збирає у полях на місці обстрілів, щось привозять друзі або прихильники його творчості.
Олександр розмістив у місті близько 30 своїх робіт. Казковий Змій Горинич з мотобензобаків і автомобільних свічок замість зубів, майже двометровий павич з велосипедних ціпків, ковані карети, папуга з ложок, мурашник – це все його творіння. Остання робота Олександра «Тінь цілої епохи» виконана в стилі стімпанк та присвячена інженерам ери парових двигунів.
Окрему серію скульптур із гільз, залишків мінометних снарядів, великокаліберних патронів та іншого металу війни він назвав АТО-арт. Ця серія – намагання зберегти спогади про війну. До неї увійшли здебільшого моделі військової техніки. Такі предмети Олександр часто дарує захисникам України, бо вважає – тільки спільно можна перемогти.
Олександр Золотов – тренер з плавання, який готує спортсменів міжнародного класу
Олександр Золотов (зліва) зі своїм вихованцем
Олександр – колишній учень, а нині тренер дитячо-юнацької спортивної школи «Садко», яка має 40-річну історію успіху. Він є абсолютним переможцем Кубку Світу з підводного орієнтування 2008 року, золотим медалістом Чемпіонату Європи 2016 року та призером багатьох інших престижних змагань.
Тепер Олександр готує спортсменів у групі вищої спортивної майстерності. Його вихованці – учасники і призери Всесвітніх ігор, світових кубків, міжнародних змагань. Під його керівництвом сєвєродонецькі плавці отримують звання майстрів спорту міжнародного класу, щорічно стають членами збірної України.
Значну увагу Олександр приділяє психологічній підготовці спортсменів. Він вчить їх вірити в себе попри помилки й невдачі. Адже вважає, що спортсмен має бути впевнений у своїх силах і в перемозі.
Мар’яна Вольська – львів’янка, яка переїхала до Сєвєродонецька і заснувала Україномовний розмовний клуб
Мотивацією Мар’яни для створення клубу стали труднощі у пошуку українського контенту на сході країни. На її думку, відсутність україномовних середовищ є причиною панівних на Донбасі уявлень про формальність і штучність всього україномовного.
Це змусило Мар’яну створити тут відкритий простір і наповнити його всім дотичним до української культури. Україномовний розмовний клуб – місце, де можна не тільки практикувати спілкування українською, а й познайомитись з українським мистецтвом, музикою і кіно.
У березні учасники клубу представили перфоманс «Думи». Сценарій для нього написали за два дні, самі зіграли головні ролі. Виступ став сучасним переосмисленням класичного твору Шевченка та спробою занурення у світ поета. За допомогою пластики тіл, музики в поєднанні з читанням уривків актори спробували знайти відповіді на питання: якими були причини ув’язнення Шевченка та заборони йому писати і малювати?
Учасники клубу разом відвідують музеї, влаштовують театралізовані святкування Різдва та вечорниці. На карантині продовжують спілкування в мережі, обговорюючи проблеми екології, майбутнього, самовиховання та світу без телебачення.
Михайло Івонін – підприємець, який вкладає гроші в озеленення міста та благодійність
Свій бізнес Михайло Івонін характеризує як поєднання розуму та підприємливості. Починав він з торгівлі технікою, а пізніше заснував інститут «Водоочисні технології», свій головний бізнес-проєкт.
Зароблене Михайло вкладає в озеленення та прикрашання міста. Трояндам та деревам катальпи на проспекті Хіміків, кленам, альтанкам і патріотичній стелі у парку Гоголя Сєвєродонецьк має завдячувати саме йому.
Своїми ініціативами Михайло намагається згуртовувати родини. У жовтні 2019 року він організував акцію «Сквер за один день», під час якої містяни висадили 270 рослин на вулиці Космонавтів. Кожен бажаючий міг придбати дерево або кущ з іменним декоративним сердечком та висадити його. Так занедбана галявина навпроти церкви перетворилася на міський сад.
Взимку того ж року Михайло разом з іншими підприємцями збирав гроші на порятунок Льодового палацу. Арена знаходилась під заставою: через несвоєчасні платежі місцевої влади за кредитом накопичились борги, і спортивна споруда перейшла у власність банку. Новий хазяїн не був зацікавлений в тому, щоб платити за опалення приміщення. Цей обов’язок взяли на себе підприємці на чолі з Михайлом Івоніним.
Під час карантину бізнесмен не зупинив роботу свого підприємства. Йому вдалось перепрофілювати виробництво на виготовлення антисептиків. Так він зберіг близько 150 робочих місць. Виготовлені санітайзери він не тільки продавав, а й дарував безкоштовно багатодітним сім’ям, школам-інтернатам і військовим.
Аріф Багіров – соціальний інноватор та краєзнавець, який змушує історію оживати
Аріф працює в сфері IT. А у вільний час намагається #Подлечить_больничку. У травні 2019 року він створив неформальний комітет порятунку бельгійської лікарні, заснованої у 1908 році в Лисичанську на гроші бельгійського підприємця-хіміка Ернеста Сольве та мецената, екс-голови Пермі Івана Любімова.
У пошуках пігулки, яка реанімує лікарню, Аріф влаштовував на її даху рок-концерти, розповідав її історію на місцевих телеканалах, писав листи владі. Але поки грошей на те, щоб перетворити руїну на замок, ані у бюджеті Лисичанська, ані в області, ані в Євросоюзі не знайшлося.
Крім цього, Аріф знайомить своїх фоловерів у фейсбуці з історією регіону. Він знімає відео, в яких показує зруйновані культові місця. Пропонує усім охочим досліджувати Луганщину, сидячи на дивані. В об’єктив його камери вже потрапляли руїни силікатного заводу, їдальня енергетиків, парк відпочинку та будинок Хіміків у Сєвєродонецьку. Він розповідав історію колонії Бауергейм та показував, що залишилось у Лисячій балці на місці першого вугільного рудника. У його розповідях ви зустрінете Геродота, козаків, лемків, засновників промислових міст та інших героїв.
Коли є натхнення, Аріф виробляє з металевих деталей декоративні скульптури та дарує їх людям. Коли є час – береться за організацію мистецьких фестивалів. Іноді він втрачає надію побудувати своє місто Сонця на сході й думає поїхати геть за кордон, але постійно відкладає ці плани і все ще залишається тут.
Сергій Горєлов – музикант і поет, який прославляє промислову буденність
Сергій Горєлов описує життя промислового міста С, поєднуючи фольклор вулиці з досвідом робочого класу та інтелігентністю навіжених. Він заснував гурт «Менделеев ошибался», який існує вже 25 років.
Історія колективу почалась у 1995 році. Сергій зібрав першу банду, яка періодично давала концерти у барах міста. Останнім часом його гурт виступав на фестивалях «З країни в Україну», Светлоград-fest, «Зі Сходу до Заходу», Інтерсіті Live 2.0 та інших. Колектив і не помітив, як випустив вісім альбомів.
Сергій – жива енциклопедія музики Луганської області, він знає всіх маловідомих героїв сцени – живих, мертвих і ненароджених. Свої знання Сергій оформив у серію відеороликів SeveRock на YouTube, у яких розповів про колег за цехом.
У вільний час знімається в аматорському та документальному кіно. Пише тексти для всеукраїнських видань. Робить все, щоб залишити культурну дірку на мапі області та розповісти про рідні труби заводів, що зупинилися.
Катерина Сірик – засновниця арт-резиденції «Плюс/Мінус»
Вечіркам із сучасною електронною музикою Сєвєродонецьк може завдячувати Катерині Сірик. Вона фанатка індустріального минулого Донбасу, його пейзажів і диких степів. Катерина збирає сімейний фотоархів жителів області та уламки заводського життя.
Вона постійно має бути у п’ятьох місцях одночасно. Її зустрінеш десь між Києвом та Фінляндією, а частіше на Луганщині у колишньому кафе «Шахматному», а нині – арт-резиденції «Плюс/Мінус».
Головна місія резиденції – дати кожному можливість реалізувати свої ідеї. Тут не поділяють людей за стилями чи жанрами, а приймають усіх без виключення. У резиденції панує DIY-філософія (do it yourself, зроби це сам). Усе, що роблять резиденти, – вони роблять самі і для себе, а тому це має бути якісно.
Приміщення резиденції поволі перетворюється на музей радянського періоду. Там зібрані викинути на смітник архіви заводів, радянські символи пропаганди, фотографії будівельників міста. У 2018 році на один день резиденція перетворювалася на ретро-ательє, де кожен міг приміряти на себе образ радянської людини.
У 2019 році зусиллями Катерини та її команди організували 24-годинний фестиваль «Завод сопротивлений». Він об’єднав у провінційному Сєвєродонецьку митців з Луганська, Одеси і Харкова, музикантів з Лондона, Стокгольма та Дніпра і став техно-візуальною пригодою тривалістю в добу.
Фестивалі сучасного документального кіно, презентація дослідницьких проєктів, екоактивізм, рейви – це все і не тільки про Катерину Сірик і її арт-резиденцію «Плюс/Мінус».
Сергій Дорофєєв – директор театру та ініціатор фестивалів
Театр – один з улюблених видів дозвілля сєвєродончан. Він є таким багато в чому завдяки зусиллям Сергія Дорофєєва. Він – директор Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру, єдиного професійного театру в області.
Кілька років поспіль за його ініціативи в місті відбувається театральний фестиваль «СвітОгляд». Він представляє сучасний український театр в розмаїтті форм і жанрів, триває близько тижня. Фестиваль дозволяє глядачеві зануритись у різні пласти драматургії в оригінальній інтерпретації режисерів. Завдяки цій події глядачі можуть подивитись гру професійних театрів Львова, Києва, Чернігова, Дніпра, Маріуполя, побувати на виставі у цілковитій темряві, побачити класичного «Вія» під сучасну музику.
На карантині актори під керівництвом Сергія записали радіовиставу «Обережно, жінки». Її театральну версію адаптували за тиждень. Крім цього, театр започаткував інтернет-проєкт #Дистанціюємось_бо_ми_того_варті – це гумористичні ролики, які виходять тричі на тиждень і розповідають про репетиції та творче життя митців на самоізоляції.
Наталія Зубань – ландшафтна дизайнерка, яка змінює парк Гоголя
Історія перетворення занедбаного скверу на оазу почалась у 2012 році. Наталія через місцеві медіа звернулась до небайдужих містян із закликом згуртуватись. Вона хотіла оновити сквер, повернути йому колишню красу і розробила план реконструкції. Коли Зубань презентувала його громаді, то навколо неї почали об’єднуватись однодумці.
За перші п’ять місяців кампанії з реконструкції скверу зібрали близько 50 тисяч гривень. На них купили 500 дерев і кущів. Далі було більше: підприємці, волонтери, місцеві депутати завезли у сквер чорнозем, встановили лавки та дитячі майданчики, декоративні скульптури. Місцева влада провела централізований полив, зробила освітлення, проклала тротуари. Довіру до своєї роботи Наталя напрацьовувала, публікуючи звіти про партнерів і витрачені кошти.
За дев’ять років у сквері ставалось різне. Вандали ламали дерева та дитячі майданчики, крали кущі й квіти, розкидували сміття. Це не зупиняло Наталію. Зі своєю командою вона виходила на толоки у будь-яку погоду. Активісти пили чай, спілкувались, а також обприскували рослини, підрізали дерева і рвали бур’яни.
Сьогодні сквер є прикрасою міста. У ньому проводять дитячі та молодіжні свята, соціальні акції, знімають відеоблоги, співають. І просто відпочивають поруч із квітами калини бульденеж або у тіні каштанів.
Віталій Сімейко – людина, яка облаштовує найкращий двір міста
У молодості Віталія тягнуло на «чорнуху»: він створював жахаючих ляльок, був пов’язаний з криміналом. Усе змінила віра в бога.
Останні 15 років Віталій перетворює власний двір на популярне місце відпочинку і на територію здорового способу життя. Тут він побудував капличку для молитов, величезну альтанку, яму для смаження шашликів. На вихідних у дворі на відновлених майданчиках грають у волейбол та баскетбол. Діти з батьками фотографуються, грають поруч з декоративними гелікоптерами та машинками. Тут же влаштовують кінопокази та спортивні змагання.
Стіни будинків у дворі, за ініціативи Віталія, розмалювали персонажами з мультфільмів. Поруч написали цитати про добро, моральну витримку і життєрадісність. На пустинному місці поруч зі школою Сімейко побудував величезні гойдалки та зіплайн (туристична розвага, канат-колія, якою під дією власної ваги рухається людина). Підвал одного будинку перетворив на спортивний зал. Усе це вдалось зробити завдяки об’єднанню зусиль з підприємцями, сусідами, владою та друзями.
Віталій тішиться, коли оточуючі радіють. Стверджує, головна його ціль – створити комфортне середовище і врятувати хоч одну дитину від «темного» життєвого шляху. Підлітки міста охоче приходять до цього двору. За висловом Віталія, їх легше скеровувати на правильний шлях в місці, де їм цікаво.
Свої в Telegram 
