«Я хотів зробити прорив у музиці, як Столипін у реформах»: реінкарнація рейву у Сєвєродонецьку
У 2018 році у Сєвєродонецьку з’явилась арт-резиденція «Плюс/Мінус». Її розвитком займаються громадські активісти та культурні менеджери з Луганська. Тут влаштовують лекції, воркшопи, покази фільмів, а в червні цього року почали проводити рейви – вечірки з електронною музикою. Першою стала «ЭЛЕКТРОСЕВЕР», другою – Electronics of SEVER.
Рейв у Сєвєродонецьку зник десять років тому. Сталось це після закриття відомого у Луганській області клубу «Мост». Він був центром неформальної культури – панкроку і drum and bass. З того часу місцеві фанати електронної музики розповзались по великих містах, створювали сім’ї, їхали за кордон, а пряма бочка замінила ломану (пряма бочка – різновид партії ударних, коли удар у великий барабан, так звану бочку, припадає на кожну долю. – Ред.). 2019-й став роком techno.
У 1990-х на місці старого автовокзалу побудували кафе «Шахматное». Після років занепаду воно перетворилось на арт-резиденцію «Плюс/Мінус». Її стіни та меблі ще пам’ятають вбивства кримінальних авторитетів початку нульових. І саме тут відбувається другий за місяць рейв, який ми відвідали.
«Ти знайшов своє кохання?»
На афіші було зазначено – початок о 21-й і до кінця. Пам’ятаючи золоте правило, вирушаємо на вечірку ближче до опівночі. Нічний вітер свободи несе нас. Знімає втому, змушуючи забути про денну спеку і проблеми. Всі очікують дощ. Вулицею тягнуться компанії хлопців і дівчат. У них одразу впізнаєш своїх людей. Вони обговорюють кросівки, перемогу української молодіжної збірної на чемпіонаті світу з футболу. П’ють коньяк і голосно сміються.
Біля клубу зустрічаємо іноземця.
– Ти знайшов своє кохання? – питаємо його.
Він похитується, пояснюючи російсько-англійським суржиком, що любить дівчат і готовий одружитись, але зараз йому потрібна pussy.
Гості сидять під стінами клубу на асфальті. Організатори, помічаючи це, виносять старі меблі, частини диванів на вулицю. Хтось промовляє – «гарне рішення!» і просить цигарку.
«Ми обрали – розкачувати човен тут»
– Вечірка називається Electronics of SEVER. У назві ми хотіли закарбувати місцевий колорит. Щось знайоме кожному, – каже одна з засновників арт-резиденції Катя Сірик. – У Сєвєродонецьку розробили першу електронно-обчислювальну машину, а простіше кажучи, калькулятор, і це пов’язано між собою: електронна музика, електронна техніка. Колись радянські науковці зробили прорив. Ми в свою чергу прориваємо буденну культуру. У нас був вибір – переїхати в Київ або починати розкачувати човен тут. Ми обрали другий варіант.
Клубів з електронною музикою в Сєвєродонецьку немає. Молодь може обирати між закладами, де грає різножанрова попса і попса. Між місцями, де можна випити, і місцями, де можна побитись. Прихильники електронної жесті влаштовують домашні вечірки. На цьому крапка.
«Остання схожа вечірка була п’ять років тому»
Рухаємось всередину клубу. Вхід вільний. Проходимо повз бюст Леніна, на голові в якого корабельний канат і гірлянда. Він схожий одночасно на колишню прем’єрку та забутого Ісуса. Діджеї грають trance. Спекотно, тому працюють вентилятори. Зі стін на танцюючих дивляться демони з картин.
Line-up складається з місцевих – Grisha Stolypin, Grotesky та секретний гість, сценічне ім’я якого нам не вдається дізнатись.
Grisha займається діджеїнгом з 13 років. Зараз йому 32.
– Я хотів зробити прорив у музиці, як Столипін у реформах. Раніше ми грали new-rave. Зараз house і techno захопили світ. Ми експериментуємо зі стилями. З’явився Діма і запропонував пограти trance. Всі виросли на цій музиці, ми любимо її. Остання схожа вечірка була п’ять років тому на «Гетьмані». Зараз там дислокуються військові, – розповідає Grisha, додаючи, – треба відроджувати двіжуху.
«Хто прийшов з мамою?»
На барі грають в шахи та п’ють коньяк з колою.
– Дружба – це найвища форма кохання, – каже хлопець і ставить мат.
Поруч на диванах відпочивають люди, розглядаючи психоделічну анімацію на стелі. Хтось танцює сидячи. Багато дзеркал. Стіни вимазані люмінесцентною фарбою.
Організатори не беруть грошей за вхід. Заробляють на барі. Іноді всередину заходять дорослі жінки і чоловіки.
– Хто прийшов з мамою? – жартує хлопець поруч і пропонує порахувати час.
Нам цікаво, наскільки довго ці випадкові люди тут затримаються. Ми дістаємо годинник і включаємо секундомір. 20 секунд і пара йде. Через деякий час з’являються схожі персонажі. Ми рахуємо знову – 45 секунд.
– Йдемо на рекорд, – підсумовує мій новий знайомий.
«Я люблю таку жесть»
Ближче до третьої ранку рейверів на танцполі стає більше. Нашу увагу привертає хлопець з дредами. Йдемо до нього, щоб познайомитись. Він виявляється фанатом настільної гри Warhammer. Саша, як і організатори, намагається прокачати в місті щось своє. Він хоче популяризувати настільні ігри і жаліється на низьку активність людей і небажання вчитись. Зізнається, що думає переїхати в Харків. Там є спільнота, яка поділяє його інтереси. Обіцяємо підтримати його та пограти разом. Від музики він у захваті.
– Я люблю таку жесть, – говорить він, розмахуючи руками в ритм музиці.
О четвертій вечірка поступово переформатовується. З колонок починає лунати електро, замінюючи анонсований транс. З’являються нові обличчя. На танцполі стає все більше і більше людей. Видно, вони розуміються на музиці і цінують її.
На вулиці під стінами клубу продовжують сидіти рейвери. Через дорогу на стадіоні бігають перші спортсмени. Побачивши все, щасливі і втомлені ми їдемо додому.
Вам буде цікаво:
Неймовірна команда. Онлайн-голосування за активістів Луганської області, які надихають на зміни
Журналист из Луганска Константин Скоркин переехал в Москву и стал голосом Украины. Такое возможно?
Вы удивитесь, но у Луганска были шансы стать культурным городом. Почему – объясняет Антон Лапов
Взгляд Катерины Сергацковой. Почему я люблю Северодонецк, Константиновку и Мариуполь
Свої в Telegram 
