Монологи

У 57 років закінчила виш, щоб відкрити центр для розвитку людей літнього віку в Слов'янську

Наталя БОНДАРЕНКО
27.03.2019 20:02
Наталія Бондаренко в 57 років закінчила магістратуру з психології, освоїла нову для себе спеціальність та відкрила у Слов’янську «Центр розвитку дорослих» — майданчик, де люди старшого віку можуть вчитися і розвиватися.

Нам вона розповіла, як воно — бути студенткою у такому віці, з нуля відкривати власну справу та ламати суспільні стереотипи.  

Що змінила війна

Я була приватним підприємцем, мала екскурсійно-туристичну агенцію у Слов’янську. Возили людей у Святогір’я в печерний монастир, Соледарську соляну шахту, Артемівський завод шампанських вин, страусину ферму в Ямполі. Приїздили навіть гості з Німеччини, Штатів, Швеції. Завдяки їм почала вивчати англійську, хотіла сама складати екскурсії для туристів з-за кордону. Зрозуміла, що перекладач не доносить все настільки емоційно та цікаво. 

Війна порушила всі мої плани. Туризму на Донеччині не стало. І це було дуже гірко. В одну мить я залишилась без роботи і без справи свого життя.

Коли Слов’янськ окупували, я змушена була виїхати, тяжко переживала те, що все полишила. 

Було щастям через довгих чотири місяці повернутись знову в місто.

Я людина активна і залишатись осторонь подій не могла. Якраз у місто заходили міжнародні гуманітарні організації і я стала членом команди однієї з них. Це був час найбільшого піку воєнних дій. Районом моєї роботи були — Бахмут, Миронівське, Луганське, Новолуганське, Зайцеве, Світлодарськ.

Досі пам’ятаю розпач людей, які рятувались від війни. Ми намагались їм допомогти улаштуватись, але я бачила, що вони дуже хочуть повернутись додому. Це були тяжкі часи. Так минуло два роки. Життя у Слов’янську потроху налагоджувалось і треба було думати, що робити далі.

Про освіту

Якось так склалось, що я все своє життя навчаюсь. Після школи я закінчила Харківське медичне училище за спеціальністю «медична сестра». Працювала в лікарні, а потім вирішила, що буду приватним підприємцем і вступила до університету в Харкові на факультет бізнес-управління. Для мене були важливі знання з економіки для розвитку власного бізнесу.  

Післявоєнний період хоч і був важким, але дав багато можливостей для розвитку професійних навичок.Я дуже багато вчилась на тренінгах, які пропонували різні організації. Закінчила курси з маркетингу, розвитку громадських організацій, написання грантів, школи волонтерства.

Паралельно слухала онлайн-курси на Prometheus: конфліктологію, фасилітацію, медіацію. Мене цікавила психологія, особливо, те, що стосувалось вікової психології. 

Про вступ до вишу

Вступ до вишу вдруге не був запланованим. Просто почула про програму Центру зайнятості, за якою оплачують навчання особам віком від 45 років. Серед всіх спеціальностей була і психоогія. І я без вагань подала заявку. 

Подала документи у Слов’янський педагогічний університет на кафедру економіки, психології та менеджменту і почала готуватись до іспитів. ЗНО мені не потрібно було здавати, бо я вступала до магістратури. Але мала скласти англійську, українську та психологію.

З психології у мене була невелика базова підготовка, доповнена самоосвітою. А на диктант з українською прийшла разом з онукою. Все склала добре.

Центр зайнятості повністю покрив моє навчання за 1,5 роки магістратури.Наша група була різновікова, але загалом люди більш старшого віку — викладачі, психологи, тому спілкуватись було легко

. Ми створили групу на фейсбуці, в вайбері, де разом писали шпаргалки, обмінювались інформацією. На перервах разом бігали за кавою і пиріжками, інколи дискутували. Брати участь у цих дискусіях було дуже цікаво, адже всі мають досвід і власну думку. Навіть викладачі визнавали, що у нас сильна група.  Викладачі не ставились до нас поблажливо. Може, й не так, як до студентів стаціонару, але вимагали виконання всіх завдань. Я завжди писала конспекти,  зараз інколи повертаюсь до них, коли треба щось пригадати. До речі, хоча мій диплом і не червоний, але в ньому немає жодної трійки.

Потім ми склали державний іспит і в 57 років я стала магістром «Психології». Планую продовжити роботу у напрямку «вікової психології», чим власне й займаюсь.

Про центр для людей старшого віку

Майданчика, де б я могла втілити свої ідеї в життя, у Слов’янську не було. Тому довелося брати все в свої руки. Так у травні 2017 року з’явилась моя громадська організація «Фундація підтримки осіб старшого віку "Вік щастя"», головна мета якої – допомога у розвитку людей віком 50+.

 З архіву Наталії Бондаренко

Своєї локації у мене не було, тому домовилася з Центром культури і довкілля. Там ми започаткувати «Курси комп’ютерної грамотності» для дорослих. Нам надали приміщення, знайшли якісь комп’ютери, один я з дому приносила.

 З архіву Наталії Бондаренко

Але треба ж було запросити на навчання людей, які не користуються комп’ютером. Я створила на фейсбуці подію і поширювала її різними групами з таки закликом: «Любі сини та дочечки, онуки та онучки! Перекажіть своїм татам та мамам, дідусям то бабусям, що ми їх чекаємо». І це спрацювало! На перше заняття у мене зібралось 25 осіб. Потім трохи поменшало, бо вчитись у поважному віці складно. Але група сформувалась і я почала викладати. 

Мені дуже хотілось долучити людей літнього віку до спортивних занять. Сама я колись займалась скандинавською ходою і в мене були палиці для занять. Тому  вирішила започаткувати «Клуб скандинавської ходи». Людей шукала теж через фейсбук. Спершу на тренування приходило по 4-6 людей, палиці для занять були одні, ми ходили по черзі. Я тим часом шукала можливість купити більше палиць, навіть через фейсбук збирала гроші, але не вийшло. Врешті допомогли приватні підприємці Слов’янська, купили п'ять пар палиць. 

 З архіву Наталії Бондаренко

Дуже хотілося мати власну локацію для клубу, тому постійно писала заявки на гранти. Але нам відмовляли. Аж допоки проект не підтримав USAID. Тепер на Вокзальній, 77 у нас є своя власна кімната, облаштована комп'ютерами, офісною технікою, де й відбуваються всі наші курси, творчі зустрічі. 

Маємо школу активного громадянина, лекції з психології, медіаграмотності, здорового харчування, зустрічі з відомими людьми, займаємося пілатесом, бальним танцями, ходимо в басейн. Наші активності відвідують близько 50 осіб.

 З архіву Наталії Бондаренко

Проект з USAID закінчився у жовтні минулого року і ми знову без фінансування, все що ми робимо — виключно волонтерство. Але пишу пропозиції, проекти, сподіваюсь, що наша діяльність зацікавить донорів і ми зможемо розширитись.