Як живе частково окупована Жованка, коли не треба ховатися від обстрілів
Цього року Жованці виповнюється 355 років. Колись тут були зимівники козаків, які вертались з Туреччини на Запорозьку Січ.
– Ми входили до складу Кальміуської паланки. По суті, прикордонна застава, яка закриває Україну від набігів степовиків і московитів. Фактично, як зараз, – каже Володимир Весьолкін, голова військово-цивільної адміністрації Зайцевого, частиною якого є населений пункт Жованка.
Жованка в теорії
До 2016 року Зайцеве, а отже і Жованка, адміністративно підпорядковувалось міськраді Горлівки. Як Горлівку місцину визначає ґуґлівська мапа. «Вікіпедія» розповідає про ту таки козацьку добу в історії Жованки, ще – що тут народився радянський оперний співак Марк Рейзен. Інформації про Зайцеве після 2014 року значно більше, але вона однотипна: обстріл, інтенсивний бій, загинув військовий, загинув цивільний.
Будинок у Жованці
Дорога
– У Жованці дев’ять вулиць на звільненій території, три – окуповані, – перераховує Весьолкін. У його «Ниві» ми місимо бруд на вузькій розбитій дорозі. – Тут наші окопи, за стовпами – їхні, в ясну погоду одне одного добре видно. Бойовики вважають Зайцеве окупованим. Роки три більш-менш спокійно, – голова ВЦА Зайцевого показує у бік поля, яким давно не ходять люди. Тварини на війну не зважають – з дерева на узбіччі збігає навдивовижу біла ласка.
На окуповані території жителі Жованки ходять тільки через КПВВ «Майорське», облаштований у Зайцевому. Інакше – не можна, усюди бойові позиції, до того ж, заміновано.
Економіка
До війни у Жованці жили 600 людей, зараз – 125. Більшість – пенсіонери, дітей – сім.
Промислові майстерні «Укрзалізниці», де раніше працювали багато людей з Горлівки, Жованки та Майорська, закриті, бо стоять на передовій. В основному, люди живуть за рахунок гуманітарної допомоги і пенсій.
– Майже всі пенсіонери Жованки отримують дві пенсії, – говорить Володимир. – Люди у нас отримують пенсії, субсидії, соцвиплати. А також їдуть до Горлівки і отримують там пенсію «ДНР» у рублях.
Володимир Весьолкін
З десяток місцевих возять людей через КПВВ «Майорське». На контрольно-пропускному пункті завжди чимало людей, формується власна інфраструктура. Так, минулого травня біля нього відкрилось відділення «Ощадбанку». Поруч з’явилися продуктовий і магазин господарчих товарів, влітку працює маленький ринок, де місцеві продають м’ясо, молоко, яйця, городину.
– Для нас це – робочі місця та податки. Цього року плануємо зібрати 120-150 тисяч гривень суто єдиного податку, – додає Весьолкін.
Дахи
Гуманітарні організації допомагають Жованці продуктами, ліками, одягом, а також будматеріалами, щоб підлагодити розбиті домівки. Але за 6 років війни Жованка – єдиний населений пункт у Зайцевому, де не допомагали відновлювати житло через постійні бойові дії. Тільки минулої осені держава дала шифер, щоб у семи будинках, де сильно протікає, мешканці самі перекрили дахи.
Будинок у Жованці
Навесні до Жованки мають приїхати фахівці Державної служби з надзвичайних ситуацій, щоб перекрити державним шифером дахи у ще 60 дворах. До того ДСНС сюди не пускали, бо – зона бойових дій.
Будинки, яких немає
Ми їдемо вулицею Жованки, і Володимир Весьолкін намагається показати те, чого вже немає:
– Тут шикарний будинок був, у 2018 році згорів. Тут будинку немає, люди живуть у літній кухні, тут мама з сином – теж. Є вулиці, яких взагалі немає. Ось тут був центральний водогін, газифіковано, хороша інфраструктура. Зараз усе заростає. На цій вулиці раніше було неможливо купити будинок, бо тут були газ і вода. Тепер тут лише вода і світло.
Газу в Жованці немає з 2014 року.
На цій вулиці у Жованці раніше було неможливо купити будинок, бо тут були газ і вода. Тепер тут лише вода і світло, певний час не було й їх
Виходимо біля будинку, де стіна нафарширована кулями і фрагментами снарядів, що прилетіли з окупованої сторони. У будинку дев’ять вікон, і в жодному немає скла: щось забите фанерою, щось – тарпауліном і фольгазоном від Червоного Хреста.
Стіна цього будинку в Жованці нафарширована кулями і фрагментами снарядів, що прилетіли з окупованої сторони
Мешканка будинку Надія каже, що чула обстріли два дні тому. Згадує, як це було вперше:
– Спочатку сусідам потрапило, вдруге – 150-ки (снаряд калібру 150 мм. – Свои) до нас через двір. Літня кухня склалась, як картковий будиночок. Кухня одночасно сусідська та моя, вона була на два господаря. Раніше ми там влітку жили.
Літня кухня Надії та її сусідів від обстрілу склалась, як картковий будиночок
Підвали
Надія родом з Харківської області, живе в Жованці останні 30 років – потрапила на Донбас за розподілом від сільськогосподарського інституту.
– Не те, щоб нам нема куди поїхати… Але тут мій будинок, я тут живу. Є у мене сестри, одна в Полтавській області, дві – в Харківській. На початку війни кликали до себе. Але я не можу це кинути, – зізнається жінка. Просить не фотографувати її.
Два роки в Жованці не було світла, рік – води. Надія каже, що з водою її родині «трохи пощастило», бо на городі є свердловина.
Через обстріли, від трасуючих куль, згоріли два сараї Надії. Міжнародний комітет Червоного Хреста видав гроші на ремонт господарських приміщень, на курей і корм для них. Власними силами Надія та її чоловік Сергій, в якого немає пальців рук – не через війну, полагодили у сараї що могли.
Кури Надії заглядають у підвал
Надія заводить до будинку. На столі стоїть швейна машинка – жінка лагодить напірник. Вона показує дипломат з документами, пояснює:
– Ми зносимо його у підвал і час від часу заносимо в будинок, бо у підвалі сиро.
У будинку Надії дев’ять вікон, і усі незасклені: щось забите фанерою, щось – тарпауліном і фольгазоном
Спускаємось до підвалу, де стоять два ліжка. Матраци – нагорі, теж подалі від сирості.
– В останні два роки, напевно, не були у підвалі зовсім. Звичка, звісно, погана справа, але набридло, – коментує Надія.
У 2016 і 2017 роках вона з чоловіком проводила тут по півроку. Тепер підвал знов став прихистком для солоних помідорів, огірків та іншої консервації. Овочі та фрукти – з власного городу. Іноді вирощене надсилають сину, який живе у Харкові.
Усю консервацію Надія готує з того, що вирощує на власному городі. Іноді овочі та фрукти надсилають сину в Харків
Крім городини і кур, родина виживає з пенсії Сергія – за віком та інвалідністю. Коли ми приїхали, він прибирав подвір’я.
– Якось сміття поприбирав – бабах! – і усе згоріло. Тільки там прибрав – вибухнуло, – скаржиться Сергій.
Нас проводжають песики Рекс і Лінда. Лінду принесли перед війною, вона живе в хаті, бо боїться обстрілів. Лінда врятувала Сергію життя. Надія згадує:
– Почався обстріл, ми були на кухні. Лінда кричить і кричить, кличе, щоб чоловік йшов звідти. Ми відмахуємося – зараз підемо. Тільки дійшли до дверей – і рвонуло.
У Надії та Сергія живуть песики Рекс і Лінда
Гуманітарний центр
Ми їдемо до місцевого гуманітарного центру. Кожні вівторок і суботу жителі села по черзі приходять сюди за буханкою хліба від служби цивільно-військового співробітництва (СІМІС). У центрі не лише видають допомогу – тут приймають лікарі, проводять збори громади і церковні відправи.
У гуманітарному центрі Жованки видають допомогу, приймають лікарі, тут проводять збори громади і церковні відправи
Нас зустрічає жінка, з численних грамот на стіні прочитую, що звуть її Людмила Пахомова. Разом із нею тут працює Тетяна.
Гуманітарним штабом вони опікуються шостий рік, і роблять це безкоштовно. Їхній офіційний статус – голови вуличних комітетів.
Відзнаки Людмили Пахомової на стіні гуманітарного центру Жованки
– Ми тут практично щодня, – розповідає Людмила. – Називаємо це приміщення гаражем, бо коли прийшли у 2015 році, сиділи в холодному гаражі поруч. Сюди почали приїжджати гуманітарні організації, люди звикли приходити сюди за допомогою. Попросилися в цей дім, господар був не проти – він виїхав з Жованки. Сюди і Червоний Хрест приїздив, і «Людина в біді», державні організації, волонтери.
До війни Пахомова працювала вчителькою початкових класів у школі №15. Тепер це «зона мегаризику», будинки біля неї зруйновані, впритул – позиції бойовиків, це найнебезпечніша ділянка Жованки. Щоранку шкільний автобус забирає на «Майорському» чотирьох місцевих школярів і везе їх до Опитного, це хвилин 40-45.
– У нас дуже красива школа була, рідна. Зі шпалерами переклеєними, капітальний ремонт, пластикові вікна і двері. Дітей спочатку було стільки, що в три зміни вчилися. Коли пішла звідти у 2014 році, там було 160-170 учнів. У класах – по 23-25 людей, – згадує Людмила.
До війни Людмила Пахомова працювала вчителькою початкових класів у школі №15. Тепер це – найнебезпечніша ділянка Жованки
Пахомова живе на пенсію. До Жованки зайшла асоціація Triangle Génération Humanitaire в Україні, і на три місяці жінку оформили її співробітницею – вона має відвідувати близько 20 літніх людей і отримує за це ще гроші.
Виборче
Розмова переходить до місцевих виборів у жовтні. Зайцеве має увійти до Світлодарської об’єднаної територіальної громади. Наступного дня після її першої сесії Зайцівська ВЦА складе повноваження.
Володимир Весьолкін не планує йти на вибори.
– Веду переговори з головою області, щоб відкрити у нас біля банку ЦНАП, де можна оформити паспорти, довідки. Це і робочі місця, і податки. Нехай з Горлівки їдуть до нас. Хочу зробити це до виборів і потім трохи відпочити, – ділиться він планами.
Центр ОТГ Світлодарськ розташовується за 40 кілометрів від Жованки, їхати до нього не менше години. Людмила хвилюється, чи отримає село достатньо коштів і допомоги за таких умов. Володимир заспокоює, що все має бути нормально, бо громада заможна: дві електростанції на території, свинокомплекс, елеватор, багато землі, біля Зайцевого є глиняний і гіпсовий кар’єри.
На подвір’ї гуманітарного центру Жованки
Після керування ВЦА Весьолкін хоче відновитися матеріально – є ідеї для бізнес-проєктів. Ще він вивчає заочно публічне управління в Національній академії державного управління при Президентові України. Каже, це формує правильне мислення.
– Публічне управління охоплює стратегію розвитку населеного пункту. Моя спеціальність включає багаторівневе управління – державою, областю, районом, селищем.
При публічному управлінні вся стратегія розвитку формується разом з громадою, журналістами, бізнесом, активними громадянами. Так одразу враховують усі інтереси, – пояснює голова Зайцівської ВЦА.
Цивілізоване суспільство
Публічне управління в Жованці виглядає так, що на збори громади приходять практично від кожного з 73 будинків. У кімнаті приблизно на 30 «квадратів» збирається з 60 людей.
– Це простір для всіх. Щоб було демократично і цивілізовано, – говорить Весьолкін. – Також тут збираються православні, протестанти. Ми всім раді, для всіх відкриті, у нас європейське цивілізоване суспільство.
Простір для громадських зборів у гуманітарному центрі Жованки
Виходимо на вулицю. Зриває то на дощ, то на сніг, і ми з Тетяною стаємо під дашок флігеля.
– Якось люди йшли зі зборів протестантської церкви, – каже жінка. – На вулиці стріляли. Стали тут під стіночку. Трохи стихло, люди буквально на 50-100 метрів відбігають, і прилітає туди, де вони ховались. Усе було розбито, скільки воронок перед двором – і все з терикону, – Тетяна киває у бік позицій бойовиків.
На місці, де стоїть Тетяна, колись ховались від обстрілу протестанти. Тільки-но люди вибігли з укриття, сюди прилетів снаряд
Розбита «Усадьба»
Ми з Весьолкіним під’їжджаємо до рештків готелю «Усадьба». Його до війни збудував підприємець Вадим Хачатуров. На річці Жованка, що тече поруч із готелем, він облаштував дві штучні водойми.
– Нижня водойма була для купання, відпочинку, безкоштовна для всіх. Там були бесідки, волейбольний майданчик. Біля другої водойми було 4 або 5 будинків для риболовлі на воді, з кондиціонерами, душовими, – Володимир продовжує розповідати про Жованку, якої тепер не існує.
Влітку 2014 року в готелі жили бойовики. Тепер він порожній, з одного боку наскрізь прострелений з танку.
Влітку 2014 року в готелі «Усадьба» жили бойовики. Тепер він закинутий, з одного боку прострелений з танку
Вадим Хачатуров зараз облаштовує територію навколо «Майорського». Завдяки йому там з’явились згадані магазини, аптека, їдальня, має запрацювати автостанція.
***
Проходимо метрів 100 і Володимир Весьолкін показує на приватний будинок:
– Тут дах поміняють – повернуться з Одеси люди.
Хоча в Жованці досі чують обстріли, сюди потроху повертаються люди, деякі – з дітьми
Ми під’їжджаємо до КПВВ «Майорське». Поруч із магазинами облаштована клумба з фігурками тварин, лежать старі кам’яні жорна. Володимир Весьолкін каже, що таких багато по навколишніх селах. Він мріє про невеликий музей, розмірковує:
– Колись на цих землях проходив кордон того, що контролювала Запорозька Січ. Всередині – землі, які оброблялись. Усе, що за – було Диким полем. У принципі, як зараз.
***
Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбуці.
Свої в Telegram 
