Справжня контркультура на "Терра Фокс". Без цензури показуємо учасників фестивалю на Луганщині
Фестиваль "Терра Фокс" відбувся в Луганській області втретє. Цьогоріч він знайшов прихисток на сєвєродонецькому "Заводі опорів" і відрізнявся якісно новим наповненням. Щоразу фест хаотичний, зовсім спонтанний і неочікуваний. Окрім електронної та альтернативної музики, гості могли прийти на кіноперегляди, дискусії, ігри. У цьому репортажі чесно передаємо атмосферу цієї події.
Збитковий і без жодного шансу окупитися
На годиннику 17:30. Саме в цей час мають початись презентації від платформи ТЮ, активісти якої приїхали з Маріуполя, щоб розповісти про свою гру "Активація: культура мирних зібрань". На третьому поверсі заводу порожньо. Бар зачинено. На стінах висять картини "Гарелеї “Неотодрешь”.
Поміж цієї тиші стоїть головний організатор фесту Левон Азізян.
"Термін “Террафокс” вигадав краєзнавець Микола Ломако, який пішов з життя 17 серпня цього року. Терра перекладається з латини, як земля. Фокс з англійської це лисиця. Він написав книгу “Террафокси та інші лисичани”, де у стилі легенд описував прадавніх мешканців міста. З його слів це були люди з лисячими головами і хвостом, але з людською статурою", - розповідає Левон, дивлячись на мене втомленими очима. Він спав сьогодні не більше трьох годин.
Левон Азізян
Організатор вважає, що сьогодні у Луганщини є запит на контркультурний фестиваль. "Терра Фокс" бачили саме таким від самого початку, але не вистачало ресурсів і досвіду.
"На цей фест дуже хотіли запросити митців з тимчасово непідконтрольних територій. Через суттєві перепони з перетином лінії зіткнення в них не вийшло до нас потрапити. В області відбуваються заходи, які фінансуються або донорськими організаціями, або з державного бюджету. Вони мають цензуру", - пояснює Левон.
Третій фестиваль він вважає унікальним. Адже цього разу "Терра Фокс" має денну програму з майстер-класами, презентаціями від активістів та нічну музичну програму.
"На жаль, більшість людей йде на фест потусити. Тим не менше, гості денної частини мене здивували. Під час перегляду документального фільму “Самоповернення в Крим” ставили багато цікавих запитань. Я думав “піпл схаває” і підемо далі. Єдине, що не вдалось зробити цього року, - це привезти театр. Питання частково у грошах. У нас немає зовнішнього фінансування. Наш фестиваль є збитковим і не має жодного шансу окупитися. Ми дуже вдячні людям, які роблять внески і не просять проходок на фест. Я мрію, настане день, коли зможу запропонувати запрошеним митцям гонорари. Зараз абсолютно всі, хто приїхав сюди, - це наші друзі, які хочуть нас підтримати. Активістам, музикантам цікаво обмінюватись досвідом".
Локація фестивалю "Терра Фокс" у 2021 році - Завод Опорів у Сєвєродонецьку
Довго говорити Левон не може. Йому потрібно зустрічати гостей, стежити за розкладом подій. Я прямую до актової зали заводу. На сцені налаштовує звук і апаратуру старобільський гурт “Конец июля”. На стільцях, в очікуванні, сидять гості. Програма фестивалю вже потроху зсувається із затримкою по часу.
Об'єднує ненадовго
У присутніх я впізнаю артистів і організаторів. Серед них, з булавкою у вусі, Сергій Горєлов, фронтмен місцевого гурту “Менделеев ошибался”.
"Ми витягли з архівів пісні, які на звичайних заходах виконувати не виходить. Це стосується не тільки ненормативної лексики, але і складної для сприйняття музичної частини. Це пісні, які нелегко витримати. Я сподіваюся, частина глядачів покине залу при прослуховуванні першої ж композиції", - розповідає Сергій.
"Менделеев ошибался"
"Або взагалі не прийде", - додає музикант гурту Сергій Брекалов, який стоїть під неоновою лампою в затемнених окулярах із жовтою оправою.
"Божевільних костюмів сьогодні не буде. Ми зіграємо пісню, яку збираємося відправити на Євробачення. Ми брали участь у ювілейному фестивалі "Республіка". Там GO-A побували. Цього року нас на "Республіку" не взяли. Це підвищує наші шанси потрапити на Євробачення. Ймовірно, нашу групу вважають занадто форматною, попсовою для андеґраундних фестивалів, вона вже виросла з коротких штанців підпільного музикування. Європа чекає, попсцени чекають", - з гумором говорить Горєлов.
"Ми маємо маленьку, але амбітну мету потрапити у відбірковий тур", - раціонально пояснює Брекалов.
"Терра Фокс 2021"
"Ми локальна група, яка жодного разу не виступала за межами регіону. З фестивалями в області не дуже. Тому, "Терра Фокс" для нас важливий. Це єдиний контркультурний захід, - продовжує Горєлов - Хоча глобально наврядчи щось в місті зміниться з музичною сценою. Фестиваль не є оглядом контркультурних сил. Це просто подія, яка щоразу несе різну ідею. Ненадовго об'єднує всіх. Складно сказати, яким будете подальший розвиток фестивалю", - підсумовує Горєлов.
У пошуках нових сцен
Повернувшись до актової зали ми бачимо Славу Бо, який сидить на сходах перед сценою, тримаючи в руках журнал “Плюс Мінус Нескінченність”. Поруч з ним дві дівчини. Одна розмальовує йому голову блискітками та клеїть на лоба тимчасові татушки. Інша - дискутує з ним про необхідність правильної комунікації у донесенні слухачу своїх ідей.
"Ти теж можеш його розмалювати, - каже мені чувак на кріслі поруч. - І отримаєш журнал з автографом. З ним (тобто Славою - Свои) можна робити все що завгодно", - чую від нього я.
"Слава вирішив вкрасти славу сербської художниці Марини Абрамович?" - перепитую хлопця, додаючи, що вже маю цей журнал. Він замовкає, і ми у темряві, підсвіченій софітами, слухаємо дискусію.
У залі спекотно. Хочеться пити. Бар відкрився, але окрім горілки і лимонного соку, нічого немає. Я виходжу на вулицю, аби подихати, і зустрічаю вокаліста гурту “Конец июля”, який стоїть в оточенні друзів.
Роман, соліст гурту "Конец июля"
"Ми вже вдруге на цьому фестивалі. Сьогодні приїхали вп’ятьох, з купою інструментів, на одній машині. Це маленька перемога, - каже Роман. - Завдяки минулорічному "Терра Фоксу" ми знайшли нові сцени для себе. У цьому році вирішили приїхати потусити, пограти. Наша група існує вже три роки. Ми записали пару альбомів, випустили кілька кліпів. Граємо панк-рок з елементи альтернативи. Всі наші пісні українською. В цьому році у нас це перший концерт без гонорару. Ми погодились, бо організатори наші друзі і ми хочемо їх підтримати".
Раптове “щось”
Свіже повітря не допомагає втамувати спрагу. Я рушаю у магазин поруч, аби купити чогось холодного. Повернувшись на третій поверх заводу, бачу Михайла Коптєва. Він відомий своїми епатажними дизайн-показами мод "Орхідея". Чоловік у розшитій бісером жилетці та взутий у туфлі на підборах, ледь тримається на ногах (і не тільки через підбори).
"Пацан! - говорить він мені. - Бери пакети і веди мене в гримерку".
Я піднімаю пакети поруч, але в них виявляються не костюми, а пляшки з алкоголем. "Це ваше?" - перепитую. Він відповідає різким "ні!", бере мене за руку - і ми йдемо у бік гримерок. Двері зачинені, і у темряві він розпитує мене про мою роботу. Я прошу про інтерв’ю, але здається, його це не цікавить. Він вішається на організаторів і просить обійняти його. Нарешті двері вдалось відкрити. Коптєв зникає всередині, а я прямую до "курилки", яку тимчасово переобладнали в місце для настільних ігор.
"Фестиваль це дуже цікава і важлива просвітницька роботи, яка не є гордовитою або зарозумілою, - розповідає культурний діяч та саундартист Саша Довгий, ставлячи пиво на підвіконня. - Це поле обміну. Якщо у мене є знання або бачення, я можу обмінятися з іншими людьми. Програма фестивалю влаштована так, щоб люди, приходячи на рейв, могли взяти участь в дискусії або подивитися фільми. На перший день фестивалю прийшло близько 80 людей".
Саша Довгий
Саша зізнається, що готовий виступати у залі, навіть якщо там буде один слухач.
"Я граю соматик техно. Чому він мені подобається? Я поясню це так. В активному стані серцевий ритм людини дорівнює 90 ударів. У соматика швидкість 90bpm. Слухаючи цю музику, тілу не потрібно докладати додаткових зусиль. Воно може легко відгукнутися - і це качає. При цьому сама музика дуже красива. Вона багатошарова. Твори мають драматургію розвитку", - каже саундартист.
Думаючи над розвитком фестивалю, Саша каже, що отримуючи донорську підтримку, організатори отримують і обов'язки звітувати.
"Це створює жорсткі кордони і контроль. Вони можуть суперечити основній ідеї фестивалю, - продовжує Саша. - Якщо і звертатися до донорів, то все потрібно серйозно продумати. Я сприймаю фестиваль, як раптове “щось”. Воно блиснуло - і неясно, що буде далі. Це дуже гідне “щось”, на яке слід звернути увагу".
На фестиваль приїхала і авторка фільмів про шахтарські протести “Чуєш гуркіт касок?” Олександра Чернова. Її я ловлю з порогу ще до презентації фільму та обговорення.
"Тусовочка у Сєвєродонецьку мені дуже імпонує, - каже Олександра. - Вона кльова, творча, дуже незвична. Зовсім не така, як в Києві. У вас є свій стиль з обіграним минулим, дев’яностими. Молоді люди це переосмислюють, і мені це дуже подобається. Це чесна, проста культура. Вона тут тільки зароджується і не має пафосу. Все просто. Є завод? Робимо із заводу артпростір. Є закинуті будівлі? Ми їх переосмислюємо. Це надія регіону".
У програмі "Терра Фокс" вона презентує кілька фільмів - про самоповернення до Криму і екопротести, пов’язані з Чорнобилем, а також шахтарські протести.
Олександра Чернова перед кінопереглядом
"Молодь, яка збирається на цьому фестивалі, дуже мало знає про події з наших фільмів. Вони десь чули про страйки від батьків, але не розуміли їхнього масштабу. Після переглядів була дискусія. Глядач, хлопець з Луганська, проводячи аналогію з поверненням кримських-татар додому, сказав: “Хочу, аби Луганськ повернувся до України”. Це дуже щиро", - каже Олександра і йде представляти глядачам свою третю стрічку.
Треш від дизайнера
А я знову помічаю дизайнера Михайла Коптєва, вже в оточенні моделей, та рушаю до нього, аби поговорити про показ.
"Якщо він щось прокоментує - це буде велика вдача", - каже дівчина років 20-ти поруч з ним. Вона готується до показу, і вже схожа на квітку у своїй легкій сукні та з пишною зачіскою. Коптєв заходить до актової зали, аби оглянути майданчик. Паралельно називає всіх або пацанами, або малими.
Михайло Коптєв на Терра Фокс
"Ти показ провести зможеш?" - питає його Левон Азізян. Модельєр не відповідає, і ми рушаємо до костюмерної. В кімнаті пахне марихуаною. За столом чорним олівцем своє обличчя розмальовує дівчина. З’являються нові моделі. Дехто з них вперше бере участь в показі Коптєва.
"Роздягайтесь", - каже Коптєв.
"Повністю? - питає дівчина у золотавій блузі. - А можна взуття не знімати?" - не дочекавшись відповіді говорить вона.
Коптєв віддає мені свою тюбітєйку. Я кидаю її на вішак біля входу.
"Показуйте одяг, який привезли, та роздягайтесь, - командує він і хапає одну з дівчат за груди. Потім переключається на Хлопця зі Львова. - Ти думаєш, в тебе х..й більший, ніж мій?" - але хлопець мовчки стоїть, не розуміючи, що йому відповідати чи робити.
До кімнати заходить Слава Бо з двома дівчатами, які, схоже, мають гримувати моделей.
"Ти хочеш її їб..ти чи тріпати? Він пропонував ви..бати тебе в очко? - не вгамовується Коптєв, питаючи дівчину, яка прийшла зі Славою. - Вижени їх і зробити мені натхнення", - командує він натякаючи на горілку.
Поруч зі мною вже роздягнувся хлопець з довгим світлим волоссям. Він крутиться перед дівчиною, яка, ховаючи погляд у підлогу, знімає блузу. У цей момент Слава Бо каже, що мені час йти.
Відео: Показ мод Михайла Коптєва в Києві на бієнале, 2015 рік
Зовсім не мейнстрім
Із костюмерної Коптєва виходжу з відчуттям, що мене морально зґвалтували, і на барі замовляю коньяк з колою. У холі я зустрічаю Олесю Онікієнко - композиторку, електронну музикантку та кураторку платформи Womens sound. Вона зараз під враженням від фільму про шахтарські протести, погоджується поговорити про фестиваль.
Олеся Онікієнко
"На цьому заводі я граю другий раз. Мені цікаво спостерігати, як змінюється аудиторія, - каже Олеся. - Кожного разу вона стає більш відкритою, більш зацікавленою. Я зазвичай рекомендую Сєвєродонецьк, як точку, де формується цікава, експериментальна сцена. Вона не є мейнстрімною. Людей цікавить звук. Я іноді думаю, якби не сталось війни, ми навряд чи би познайомились зі сходом. Не мали з ним зв’язків".
Олеся грає індустріально-емоційну електроніку насичену частотами і фактурами.
"Це дуже пасує цьому місцю. На фестивалі дуже сильно відчувається контркультурність. Все, що тут відбувається, мені дуже резонує. Багато в цьому місті про пошук. Цьому сприяють і картини, розвішані на стінах. Це про осмислення і свободу. Мені дуже зайшла кінопрограма і дискусії. Є можливість подумати. Поки ця культура не продається, але мене надихає зворотній зв’язок від людей. Багато з них після першого фестивалю почали займатись музикою, грати на синтезаторах, писати. Це важливіше за гроші", - каже вона.
Я бажаю їй легкого концерту та рухаюсь на вихід. Саме в цей час Левон просить поліцію вивести всіх людей за турнікет, аби перевірити браслети, які дозволяють вхід на нічну програму.
Свої в Telegram 
