Пропагандисти показали "ждунів" Росії в Лисичанську. Ось, що ми відчуваємо, коли дивимося ці відео
Журналісти Свої обговорюють відео з Лисичанська, де місцеві радіють окупантам. Складається враження, що вся Луганщина — це вата, яка чекає на "русский мир". Ми не виправдовуємося, але пояснюємо, що з такими відео не так.
Марина Терещенко: "Гріє душу тільки одне — своїх людей більше"
Нещодавно після розмови з другом, який захищає нас та Україну, зрозуміла, що сприймаю наших воїнів ще більш щемко. Особливо в контексті відео з Сєвєродонецька та Лисичанська. Хлопці-поліцейські та волонтери привозили цим людям їжу, воду, акумулятори, генератори, ліки і все те, що було потрібно. Привозили, ризикуючи собою смаколики їхнім дітям, а тепер ці люди розповідають на відео, як в них “все буде харашо, нас асвабадили от бендеравцев”.
Якби не робота, я б не дивилась такі відео. Чесно кажу, мені важко психологічно. Особливо після того, як на одному з таких відео з Лисичанська я побачила знайому моєї родини. Тепер мені стало зрозуміло, хто в неї “наші” та чому вона залишалася у місті. Вона пенсіонерка, завжди дивилася російські канали, марила спогадами про дешеву ковбасу та квартири, що давали… Після Луганська у 2014-му році (я бачила, хто тоді закликав до “республіки”), я розумію, що це саме той випадок. Гріє душу тільки одне — своїх людей, українців з Луганщини, набагато більше, аніж колаборантів.
Максим Бондарєв: "Вони нічого не знали про сучасну Україну"
Чому вони чекали? Бо "сестра Валюша живе у Білгороді, брат Коля служив на Сахаліні, а я 40 років не для того пизд*чив на заводі, аби не довіряти телевізору".
Вони дочекались. Ну, й добре! Рай на землі все одно не наступить, а ось роти потрібно буде закрити. Україна давала абсолютну свободу. Ми звикли, можна сварити президента за неправильний політичний курс, міську владу —за дорогий проїзд, а Америку — за обісцяні під’їзди. Всі хто дочекався, відучора, можуть забути про демократію та свободу самовираження. Дітям приготуватись носити червоні краватки та пілотки з зірочкою. Літнім людям — бути готовими до черг на КПВВ за українською пенсією. І якщо перше абсолютний архаїзм, то друге ніфіговий виклик для людей з гіпертонією.
Шановні, за комуналку потрібно платити й надалі, ковбаса не стане дешевшою, морозиво — смачнішим, а родичі — ближчими. Ждуни опинились у полоні своїх ілюзій. Вони просто цього не зрозуміли. Не зрозуміли, бо нічого не знали про сучасну Україну.
Юлія Машута: "До міста вертаються зрадники"
В місті були реальні "ждуни", які підтримували "ополченців" у 2014-му. Тож 100% є відео щирі.
У місті вже нормально почуваються зрадники України. Наприклад, Андрій Скорий, колишній заступник міського голови Лисичанська, ексдепутат міськради 2006-2010 років. Лідер місцевих воїнів-інтернаціоналістів. У 2014-му році — комендант Лисичанська. Зник з міста разом з сепаратистами.
Софія Пилипенко: "Ці дурні відео створюються для відповідної аудиторії"
Під час перегляду таких відео я стараюся вимикати усі емоції, які в мене є. Тоді я починаю дивитись на цифри і виконую елементарний аналіз. Скільки проживало людей в Лисичанську до жахливих подій 2014 і 2022 років? Однозначно не 10, які постійно фігурують у відео пропагандистів.
Тисячі мешканців сходу виїхали звідти заради власної безпеки, і для них це тепер є страшною травмою — вони бояться, що більше не зможуть туди повернутись, що рідний український схід більше таким не буде.
Неприємно усвідомлювати, що такі люди існують, але важливо не забувати, що все це не є репрезентативним. Ці дурні відео створюються для відповідної аудиторії, яка, власне, не здатна на елементарний аналіз. Ну що, хай дивляться таке у своїх Ліпєцках і радіють, поки ще можуть.
Гаяне Авакян: "Вісім років тому ніхто не був покараний за проросійську пропаганду"
Коли я дивлюся на відео з Лисичанська, то мене охоплює відчай. Я не знаю цих людей, але уявляю, щоб відчувала, якби знала. Думаю про те, що якщо мій Бахмут окупують — такі самі відео пропагандисти покажуть звідти. І я впізнаю когось — і зненавиджу їх за те, що вони зустрічають окупантів хлібом та сіллю на зруйнованому війною сході.
Але я змушую себе охолонути. Згадую вибори і підтримку проросійських партій — ми і раніше знали, серед кого живемо. Згадую 2014-й і людей, які виходили на проросійські мітинги із закликами зруйнувати нашу країну, влаштовували референдуми, працювали на пропаганду — і не були покарані.
В цей момент мені хочеться думати про людей, які будували український схід. Їх багато — і всі вони виїхали через небезпеку окупації. Пропагандисти б не мали шансів зустріти їх в окупованому Лисичанську, з якого виїхало 80% населення. Хто залишився? Той, хто чекав на окупантів, і той, хто не захотів виїждати з різних інших причин: почуваються непотрібними, тримаються за стіни, бояться стати біженцями.
Лисичанськ
Інесса Курінна: "Такі думки допомагають пережити такі зради співвідчизників"
Коли дивлюся такі відео, завжди виникає думка, чи з доброї волі вони кажуть те, що кажуть. Можливо, ними керує страх. У мережі є багато таких відео “ждунів російського миру”. Але після звільнення окупованих селищ ті ж самі люди часто пояснюють, що зйомки відбувались під прицілом автоматів. Ось, наприклад, таке спростування від мешканця Харківщині, який теж став “героєм” ролику і свідчив на користь окупантів.
Можливо, мені такі думки допомагають пережити такі зради співвідчизників. Але я впевнена, що люди, які піддаються впливу російської пропаганди є у кожному місті нашої країни, вони подумки чекають та виправдовують росіян. Це не залежить від географії. На жаль, не у всіх є критичне мислення. Мені дуже соромно за них. Але не слід забувати, що патріотів значно більше.
Досі не розумію, чому в Україні вже 4 місяць війна, а в нас через супутникове телебачення продовжують транслювати російські канали. На власні очі бачила, як люди похилого віку на заході дивляться зведення окупантів. Тому тепер коли бачу супутникову тарілку, припускаю, що тут можуть зараз дивитися Соловйова або Скабєєву.
Свої в Telegram 
