Волонтеримо з першого дня. В психології це називається копінг стратегія, так ми боремося зі стресом
Роман Кузнецов — психолог, психотерапевт, блогер, волонтер, засновник центру EcoMind. На його ютуб-каналі понад 3000 фоловерів, а в інстаграм — понад 23 тисячі. Зараз він запустив друк футболок на підтримку Маріуполя. Свої поговорили з Романом про війну, психологію, терапію та рідне місто.
Маріуполь — місто дитинства, Харків — місто юності
“Я народився в Маріуполі. Першу освіту там отримував, але я там не живу вже близько 10 років. Там жила до та під час блокади та обстрілів вся моя сім'я: батьки, брат, племінники”, — розповідає Роман.
Він багато подорожував Україною, жив у Києві, Харкові, а тепер мешкає разом з дружиною та котом у Львові.
“Ми з дружиною приїхали сюди десь за тиждень саме через війну. Просто побачили, як Харків покидають дипломати, зрозуміли, що “щось” таки буде. Я взагалі мав переїхати до Польщі, готувався подаватися на карту поляка, а якраз закрили польське консульство. Воно теж виїхало, і я зрозумів, що це не жарти, що велика війна скоріше за все буде. Я був в принципі до того готовий. Брат зранку 24 лютого подзвонив, сказав, що летять ракети, бомблять Маріуполь. Він та наша родина знаходилися там".
Сім'я Романа дивом вціліла у Маріуполі та евакуювалась. Вони близько місяця провели в окупації, топили сніг на воду, жили у підвалах.
“Це реально диво якесь! Випадковість! Якось, коли вже не було зв'язку з містом в блокаді, до батьків прийшов сусід і сказав: "Їду, є місця, якщо хочете, то давайте разом". І так само було з братом і його сім'єю”.
Роман каже: повертатися їм немає куди.
“Маріуполь — місто мого дитинства — його більше нема. У соцмережах бачив вулиці, де я жив. Мабуть, в березні це було, бачив танкові бої прям під моїм будинком. Місця, які любив, де вчився. Звісно, зараз на це боляче дивитися. Це такі сумні сторони життя, бо там багато сентиментальних для мене речей залишилося: перша книжка, яку я сам купив за свої гроші, перша гітара… Шансів, що батьківська квартира ціла і не розмародерена, теж небагато. Харків — місто моєї юності. Там я вчився, працював, закохувався, будував власний дім. Саме місто ніколи не любив. Але приємних спогадів з ним пов'язано дуже багато. І багато чого вже теж перетворилось на руїни. З цими двома містами було пов‘язане відчуття опори і безпеки. Відчуття, що є куди повернутися. Це як зберегтись у грі. Тепер цього відчуття нема”.
Хто може допомагати у кризовій ситуації
На сторінці центру EcoMind Роман розповідає, як впоратися з панічними атаками, тривожністю та відповідає на важливі питання. Наприклад, чому не варто постійно скоролити стрічку новин. А ще пояснює багато про антидепресанти і БАДи.
“За освітою я медичний психолог. Післядипломну освіту здобув у Львові, в Інституті когнітивно-поведінкової терапії. Власне в цьому методі я працюю. Стосовно антидепресантів, це не те що сучасний підхід, це просто адекватний науковий підхід в терапії. Насправді, всі психотерапевти, які навчаються або працюють в науково обґрунтованих методах, вони всі підтримують такий підхід. Питання в тому, наскільки сприймає наше суспільство лікування антидепресантами”.
Особисту сторінку в інстаграм Роман почав розвивати 5 років тому.
“Я підтримую, коли психологи ведуть свої блоги, бо вважаю, що клієнти мають обирати собі терапевтів усвідомлено. І це дуже класний спосіб познайомитися зі спеціалістами. Щоб клієнт був впевнений в тому, що йому буде комфортно з цією людиною, що в них там збігаються цінності, погляди на життя. Бо це насправді дуже-дуже важливо для психотерапевта”.
Одна з пристрастей Романа - чай
Пацієнтів на терапії залишається чимало.
“Після війни в мене особисто кардинально нічого не змінилося. По-перше, проблеми, з якими ми працювали до війни, вони нікуди не зникли. Тривалі депресії, проблеми в стосунках — теж нікуди не поділося, і люди потребують допомоги постійно. З чим би я не працював, так чи інакше, звичайно, тема війни все одно спливає. Вона зараз впливає на життя кожного. І в кожній терапії, в кожній роботі це проявляється якось”.
При цьому, Роман наголошує: аби працювати з кризовими станами людей, треба мати спеціальний профіль.
“Це підсвітило і дуже сильну нашу сторону, і дуже слабку. Бо всі спеціалісти-психологи хочуть допомагати, всі почали працювати з кризовими станами. Але, на жаль, це потребує специфічної освіти та кваліфікації. Я, наприклад, її не маю. Якщо працювати звичними методами психотерапії з людьми в кризових станах, це може нашкодити. Я прослухав один вебінар для того, щоб зрозуміти, про що йдеться, але з кризовими станами я не працюю і я вважаю, що це правильно. Це мають робити люди, які мають відповідну кваліфікацію”.
Роман працює з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) і говорить, що це міф, що, мовляв, в кожного переселенця він є.
“Психіка насправді має добрі адаптивні властивості. Не треба применшувати силу власної психіки. Дослідження показують, що з усіх учасників бойових дій ПТСР матимуть максимум до 20% людей. Це стосується і переселенців, і тих хто вирвався з самого пекла, наприклад, з підвалів Маріуполя. Тому у багатьох випадках, як мінімум, у 80% робити нічого не треба. Психіка сама до цього адаптується і інтегрує цей досвід. На додаток, ще такий є цікавий феномен, його відкрили американці після 11 вересня, як посттравматичний ріст. Тобто багато людей, які пройшли через те, що зараз відбувається в Україні, вони не просто не отримали ПТСР, вони ще і зростають особистісно, вони переоцінюють своє життя, переосмислюють, по-іншому дивляться на свою систему цінностей і змінюються на краще”.
При цьому Роман просить уважно ставитися до себе, свого стану та свого оточення.
“Відкриває це, звісно, трагедія. Але вона багато відкриває. Зараз є велика єдність, велика підтримка, багато співчуття і, дійсно, дуже багато хорошого зараз в наших людях проявляється”.
Купуйте футболки про Маріуполь
Як волонтер Роман “дістає” медикаменти для пацієнтів з різними діагнозами.
“Ми разом з дружиною волонтеримо з першого дня, і це те, що в психології називається копінг стратегією. Це поведінкова стратегія, за допомогою якої ми справляємося зі стресом. Окрім того, що це корисно для інших, це давало мені не провалюватися у свої негативні стани. Спочатку це була така діяльність більш хаотична. Були, наприклад, дні, коли я прокидався зранку і бачив в Інтернеті, що до Львова завезли дефіцитні ліки, типу Л-тироксин. Брав таксі й просто в мене був рейс по всім аптекам, відправляв це людям біля фронту, під Харків і в Маріуполь, коли ще була можливість”.
Потім масштаби волонтерства змінилися, почали допомагати бійцям “Азову”.
“У мене є знайомі, на жаль, є і загиблі, які там служили. Мої друзі, які безпосередньо пов'язані з "Азовом". Я маю велику повагу, шану і вдячність саме азовцям, бо вони у 2014-му році звільнили Маріуполь і останні вісім років саме завдяки їм Маріуполь був вільним. Купували для них броніки, приціли, тепловізори”.
Колекція футболок “Маріуполь” створена спеціально, щоб збирати донати для азовців та їхніх родин.
“Перший принт — робота іранської художниці Yada, яка також через росію живе у вигнанні. Її сім’я постраждала від росіян, втратила майно та країну. Вона намалювала декілька картин на тему України, і одна із них була про Маріуполь. Це карта Маріуполя розмальована іранськими традиційними візерунками. Для мене це було великим здивуванням, бо я дуже мало знав про історію Ірана. Виявилося, що в них теж владу захопили диктатори. Цю владу підтримує путін, і безпосередньо росія причетна до того. Сама ця іранська художниця з чоловіком живе в Туреччині, її родина у вигнанні. Тому коли у нас почалася війна, вони активно допомагають там, чим можуть, волонтерять. Ось вони нам переслали свої картини на благодійність".
Картини планують продавати на аукціоні, а малюнок відсканували та друкують на футболках.
“Другий принт — робота маріупольської художниці, моєї близької подруги, яку я знаю пів життя. Марина втратила дім, багато друзів та, вважай, все життя. Була вимушена виїхати з однією валізкою. Вона багато волонтерить сама, зокрема для “Азову”. За ці 8 років багато що намалювала для них”.
Футболки поки що друкуються невеликим тиражем, в маленькій поліграфії. Весь прибуток іде на допомогу сім'ям "азовців". Середня ціна однієї футболки — 500 грн.
Свої в Telegram 
