Захищав рідний Маріуполь — і загинув як герой. Азовець «Козацький» у спогадах дружини та побратимів
У Києві попрощалися із захисником Маріуполя, який загинув у березні 2022 року. Ігор Краснобриж (позивний «Козацький») боронив рідне місто у складі окремого загону спеціального призначення Нацгвардії «Азов». Біля крематорію на Байковому цвинтарі зібралися близько 200 людей, серед яких рідні та близькі воїна, «азовці». Вони згадували життя та смерть Ігоря та обіцяли помститися за побратима.
Останнє фото зробив із донькою у підвалі
Ігор «Козацький» Краснобриж народився і жив в Маріуполі. 15 березня йому виповнилося 27 років. На наступний день під час бойових дій поблизу заводу «Азовсталь» боєць загинув.
Був фанатом футбольного клубу «Маріуполь». В 2014-му добровольцем долучився до лав «Азову», тоді хлопцеві було вісімнадцять. У 2017 році тимчасово покинув службу. За словами дружини, Ігор займався більше громадською діяльністю, але все ще мав відношення до полку. Повернувся до «Азову» в 2021 році.
Елла Краснобриж приймає прапор України на прощанні із чоловіком Ігорем
Дружина Елла Краснобриж згадує: Ігор їй неодноразово казав, що він без вагань віддасть своє життя за свободу України.
«Познайомились ми в 2013-му, а зустрічатися почали лише через 5 років. Згодом одружилися, народилася донька Майя, їй зараз 2 роки. Ігор любив історію. Ми планували, якщо буде син, назвати його Святослав. Як великий князь київський Святослав Ігорович. Незадовго до повномасштабного російського вторгнення ми переїхали у нове житло. Облаштовували кімнату для доньки, але пожити так і не встигли».
Ігор з побратимами пішов зустрічати ворога боєм, а Елла з донькою переховувалися в підвалі.
«24 лютого десь о четвертій ранку чоловік подзвонив і сказав, що почалася війна і щоб я терміново збирала речі. Поїхала з донькою до мами на інший кінець міста, там ми і переховувалися весь час. В батьківському будинку був великий і дуже добро облаштований підвал. А головне, там було безпечно. В один з днів я нарахувала аж 70 людей».
«Я дуже добре пам'ятаю той день. Ми були у підвалі, я приготувала донці їсти і сіла її годувати. Забігає військовий і так швидко, що ніхто не зрозумів. Підбігає до мене і починає обіймати, каже: «Я так переживав». А я не розумію, хто це обіймає. Повертаюсь – і бачу свого чоловіка. Ігор приїхав на інший бік міста, щоб дізнатися як ми і привезти продукти разом зі своїми побратимами. Він був дуже схвильований і дуже сумний. А ще – розгублений. Майже нічого не казав, тільки обіймав. Казав, що все буде добре, і як тільки з'явиться можливість поїхати, щоб ми нею скористалися. І попросив сфотографувати на пам'ять з дочкою. Так і вийшло, що на пам'ять. Після чого коханий поїхав».
Ігор з донькою в маріупольському підвалі
Ігор Краснобриж
Потрапив в засідку до російського спецназу
15 березня у нього був день народження. Виповнилось 27 років. А на наступний день Ігор загинув неподалік заводу «Азовсталь» в результаті ворожої засідки. Прикриваючи побратима, отримав кулю в ногу, яка заділа артерію. Врятований Ігорем азовець просить не називати його імені. Він також прийшов на прощання в Києві.
«У той день ми поїхали до Елли, щоб віддати рештки продуктів цивільним, які переховувалися разом з нею в підвалі. І потрапили в засідку до спецназу російського ГРУ. Ми не знали, що це противник. Думали, що це свої. Коли зрозуміли, що ворог, вирішили не здаватися в полон. Взяли автомати, спробували відкотитися до машини. Ворожі солдати почали вести шквальний вогонь – і я отримав поранення. Ігор намагався мене прикрити і теж отримав поранення в ногу. Куля потрапила в артерію. Допомогти не було можливості, тому що бронежилети залишилися лежати на асфальті, а в них – аптечки з турнікетами.
Прощання з героєм у Києві
Прощання з героєм у Києві. Матір біля труни Ігоря
Ігор завжди був сміливим, відважним. До останнього намагався мене прикрити. Я хочу, щоб його родина знала – ми помстимося».
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов’язку – Ігор Краснобриж посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Проститися з Ігорем прийшов азовець Микита Жердєв.
«Ігор був надійним другом, він завжди вислухає, допоможе та підтримає. Якщо він був поруч, я міг ні за що не перейматися. Веселий, добрий, чуйний. І завжди відповідальний та справедливий. З ним цікаво було дискутувати на тему історії та політики.
Як воїн він завжди відповідально ставився до служби. І не боявся, завжди йшов попереду всіх. Це було під час Широкинської операції. Так сталося і під час повномасштабного вторгнення. Відвага та безстрашність – це про Ігоря. Він ніколи не волів бути лідером, але завдяки його рисам характеру люди за ним самі тягнулися. Я хочу помститися за друга. Я хочу, щоб кожен, хто прийшов до нас зі зброєю, заплатив за це. І ми будемо над цим працювати».
Микита Жердєв на прощанні з побратимом і кращим другом
«Дякую, що обрав мене своєю дружиною»
Про загибель чоловіка Елла дізналась, коли вже була на підконтрольній території.
«Нам вдалося виїхати з Маріуполя 23 березня. Дісталися до Бердянська, там пробули три дні. І як тільки з'явилася можливість сісти на автобус до Запоріжжя, ми нею скористалися. Коли я вже була в Запоріжжі, тоді мені сказали, що Ігор загинув. Мені це було дуже важко чути…»
Коли стало відомо, що тіла будуть евакуювати, Елла дуже чекала на свого воїна. Каже, боялась, що не буде можливості попрощатися. Але в середині серпня вона дочекалася звістки.
«Подзвонив слідчий з Києва. Сказав, що є тіло, дуже схоже по ознаках на мого чоловіка. Я одразу зібрала речі і виїхала до Києва. Впізнала мого коханого по татуюванням на лікті і на нозі…»
Ігор та Елла Краснобриж
За словам Елли, її чоловік був мужнім, сміливим, добрим, турботливим,
«Він був найкращим батьком і чоловіком, який дуже любив нас. Ігор весь свій вільний час приділяв нам, свої родині. Він ‒ наш герой, наша опора і сила на все життя. Він ‒ моя найсильніша любов!»
Свої в Telegram 
