Витримав, бо знав, що на нього чекають. Історія Сергія Хохлова, який повернувся з полону
Родина Хохлових жила в Маріуполі. Після початку повномасштабного вторгнення Сергій не зміг залишатися осторонь і повернувся до роботи в поліції. Він з побратимами боронив місто до останнього. Вже з «Азовсталі» потрапив в полон. Чотири місяці його дружина Олена робила все, аби хоч щось дізнатися про чоловіка. І вперше за цей час почула його голос 21 вересня, коли стався великий обмін.
Не міг стояти осторонь
Олена Хохлова з родиною жила в Маріуполі.
«З Сергієм ми майже все життя разом. Разом вчилися у школі 10 років. Потім він вступив до училища у Кам'янці-Подільському. Я його чекала. Він повернувся і ми одружилися».
У родині Хохлових двоє дітей. Батьки щиро пишаються ними. Донька вивчилася в Києві та нині працює перекладачкою. Син нещодавно вступив до Харківського вишу і навчається на програміста.
«Ми й працювали разом з Сергієм в тоді ще міліції. Але у 2008 році він пішов на пенсію. І до початку повномасштабного вторгнення був спеціалістом з безпеки в «Укртелекомі». Я до 2013 року попрацювала в органах, а потім також пішла. До лютого була співробітницею деканату Донецького національному медичного університету».
Щаслива родина Хохлових
Олена каже, життя в них було розмірене. Разом вони цінували кожен день, насолоджувалися, гуляючи вулицями рідного Маріуполя, та часто зустрічалися з друзями.
23 лютого до родини приїхав друг Сергія. Того дня вони спілкувалися про можливе вторгнення, але, ділиться Олена, вона не думала, що повномасштабне вторгнення торкнеться всієї України.
«Вночі ми почули потужні вибухи. Тоді я і зрозуміла, що почалася війна. Але вважала, що вона буде лише на території Донецької та Луганської областей. Близько шостої ранку зателефонував син і повідомив, що гатять по Харкову».
По телевізору передавали, що росія обстрілює всю Україну. Олена залишилася вдома. А її чоловік не міг стояти осторонь і пішов до своїх колишніх колег-поліцейських.
«Він запропонував свою допомогу. Розумів, що має бути корисним. Так він знову повернувся до роботи. З поліцейськими займався евакуацією людей, допомагав облаштовувати укриття, патрулював місто і слідкував за правопорядком».
Виживання під обстрілами
Доки був зв'язок, Сергій виїжджав на місця обстрілів, розбирав завали та рятував людей. Періодично заїжджав до родини.
«10 березня на наш будинок, де я була зі своєю літньою мамою, скинули дві авіабомби. Дивом ми вижили. Чоловік дізнався про це і за першої ж можливості відвіз нас до доньки в Приморський район. І знову поїхав на службу».
Тільки-но з'являлася можливість, Сергій приїжджав до родини
Олена з родиною виживали в холоді під постійними обстрілами. Каже, гатили кожні 10 хвилин. Цього часу вистачало, аби хоча б нагріти воду на багатті. Тому останні дні вони навіть не виходили з підвалу.
«Якось один із сусідів розповів, що є коридор і люди виїжджають. Він ризикнув і поїхав. Ми ж залишилися. Щоразу перед початком обстрілів в одному місці у нас ловив зв'язок. Ми змогли зателефонувати сусіду і він сказав, що проїхав. 16 березня ми також вирішили евакуйовуватися».
Вивозив нас хлопець доньки. Доїхали спочатку до Мангуша. Звідти найняли перевізників і доїхали до Бердянська, де чекали евакуаційні автобуси Червоного Хреста.
«Вони були дуже забиті. Ми ледь добралися до Василівки. Але там росіяни обстріляли дорогу «Градами». Ніч ми провели у полі. Люди весь час стояли. Ті, хто сидів, навіть не намагалися поступитися місцем хоча б на декілька хвилин. Навіть моя літня мама пропонувала людям посидіти хоч хвилин 20. Але це вже про людей та їх виховання».
Зранку автобус виїхав на Запоріжжя. Ввечері родина Хохлових на евакуаційному потягу рушила до Рівного, а звідти — у Кам'янець-Подільський.
Жахливі чотири місяці
Чоловік Олени залишився в Маріуполі.
«На той момент виїхати з міста не було можливості. Він з підрозділами, які залишалися у місті, потрапив на «Азовсталь». Періодично писав, що у нього все добре, що живий та без поранень. Але я не вірила — вже знала, що кидають надважкі бомби, практично немає провізії».
18 травня ввечері Олена отримала повідомлення від чоловіка, що він досить довго не буде виходити на зв'язок. А потім побачила, що захисники вийшли з «Азовсталі».
Сергій на "Азовсталі"
З того моменту для Олени розпочалося справжнє випробування. Зв’язку з чоловіком не було. Хоч якусь інформацію про Сергія вона намагалася знайти всюди: надсилала запити, писала, куди тільки можна було.
«Це були жахливі чотири місяці. Я не знаю, як це витримала. Тисячі дзвінків всюди, тисячі переглядів сайтів, соцмереж, фото, відео. Все було навмання. Аж доки не з’явилася група «Жінки зі сталі». Там були телефони, куди можна набирати, аби хоч щось дізнатися про близьких. Також командир Сергія дав телефон офісу Червоного Хреста в Женеві».
Кожні декілька днів Олена пробивалася за всіма номерами, аби знайти чоловіка.
«Спочатку ми спілкувалися ввічливо, аж доки не стався теракт в Оленівці. В той день я зателефонувала до «Червоного Хреста». Там інформації я не отримала і навіть назвала їх імпотентною організацією. Бо, за їх словами, Україна допускає їх до розслідування, а росія — ні. І виходить, що одна держава диктує умови міжнародній організації».
Довгий час в «Червоному Хресті» Олені не підтверджували інформацію про те, що Сергій в полоні. Хоча, як їй стало відомо, коли захисники вийшли з території «Азовсталі», вони заповнювали анкети та вказували контактну особу. Це був єдиний раз, коли представники організації спілкувалися з полоненими. І саме звідти згодом зателефонували Олені та повідомили, що чоловік перебуває в Оленівці.
Сюрприз на річницю
Коли Сергій був на території «Азовсталі», підготував сюрприз для Олени. Бо, мабуть, розумів, що затримається в полоні на досить тривалий час.
«Він зв’язався зі своїм другом, з яким навчався у військовому училищі. І попросив, якщо його не звільнять до 8 серпня, прийти й привітати мене з 35-ою річницею нашого весілля».
Того дня Олена нікого не чекала вдома. Як раптом хтось подзвонив у двері. На порозі вона побачила друга чоловіка. Він привіз 35 троянд, улюблені Оленини цукерки «Червоний мак» та листівку, де був написаний невеличкий віршик від Сергія.
Сюрприз на 35-ту річницю весілля
«Це було дуже зворушливо. Я не могла стримати емоцій. Бо в той момент розуміла, що перебуваючи в такій складній обстановці, під постійними обстрілами, мій Сергій думав про мене. Він завжди радував мене, але це було настільки сильно, що я і досі не можу говорити про це без сліз».
«Не має права здатися»
Про те, що чоловіка звільняють з полону, Олена не знала. Ввечері 21 вересня їй зателефонувала дружина побратима Сергія. Вона повідомила, що їхніх чоловіків забрали з полону.
«В мене розпочалася істерика. Син забіг до кімнати і подумав, що сталося щось страшне. Одразу я не могла повірити. Але за декілька хвилин задзвонив телефон. То був мій Сергій. Перше, що сказала крізь сльози, що знаю, що його звільнили, що дуже його кохаю і чекаю».
На той момент Сергія та його побратимів зустріли колеги-поліцейські з Чернігова. Вони і дали телефони, щоб чоловіки могли зателефонувати рідним.
Перші фото після звільнення
«Я щиро дякую всім, хто зробив все, аби наші чоловіки повернулися з полону. Держава забезпечила їх всім необхідним, видала телефони. Спочатку їх прийняли у Чернігові. Наступного дня направила на реабілітацію».
Олена каже, ще досі вони з чоловіком не можуть наговоритися. Вона розповідає про те, що пережила, які новини на фронті.
«Сергій емоційно дуже добре тримається, бо знає, що на рідній землі. Щодо фізичного стану, то він схуднув на 21 кілограм. Наразі його вага —59. Він в мене завжди займався спортом, але зараз дуже виснажується, коли виходить на прогулянку».
Сергій розповів, що перебуваючи в Оленівці, було дуже важко, але особливих тортур до них не застосовували.
Попри це, в полоні їх дуже погано годували. Давали каші: перловку, пшеницю з лушпинням. А ще — сирий хліб, який просто неможливо було їсти.
«Але найстрашніше — психологічний тиск. Наші захисники були без зв’язку. Вони не знали, що з їхніми родинами, яка ситуація в країні. Їм постійно казали, що вони нікому не потрібні, а України вже фактично немає. І це ще більше пригнічувало їх».
Наразі Сергій проходить реабілітацію, працює з психологом та медиками.
«Чоловік сказав, що серйозних тортур до нього не застосовували. Могли добре побити. Перед обміном його побрили наголо — це таке собі моральне насилля. Але він все витримав. Бо знав, що на нього чекають. І він просто не має права здатися».
Днями Олена зустрілася із Сергієм.
«Я була морально готова до зустрічі, але, як тільки побачила його — плакала. Людина невпізнавана. У нього стало дуже глибоке ставлення до життя, він почав цінувати речі, на які раніше не звертав уваги. Від цього дуже боляче, але я вірю, що разом ми обов’язково впораємося».
Свої в Telegram 
